У ці дні потрапило мені до рук кілька віршів московського письменника Юрія Нестеренка. Він переконаний антикомуніст, але не тупий і галасливий, а дуже переконливий. І ось читаю я один із віршів і дивуюся: невже автор зрадив власні переконання?
«Ах, какая была держава!
Ах, какие в ней люди были!
Как торжественно-величаво
Звуки гимна над миром плыли!
Не деляги и прохиндеи
Попадали у нас в кумиры...
Ибо в людях жила — идея!
Жажда быть в авангарде мира!
Что же было такого злого
В том, что мы понимали твердо,
Что «товарищ» — не просто слово,
И звучит это слово гордо?».
Ну просто щемлива ностальгія за совком, чи не так? Але всі крапки над «і» розставили останні два рядки.
«И алели над нами флаги
С черной свастикой
в белом круге».
Після цього пригадався класичний приклад — документальний фільм радянського режисера Михайла Ромма «Звичайний фашизм». Автор з такою переконливістю викрив націонал-соціалістичну Німеччину, що... його фільм взяли і поклали на полицю. Лише через деякий час його пустили, так би мовити, другим екраном, особливо не рекламуючи. Так само книжка культуролога Маї Туровської про цей фільм пролежала на полиці сорок років. Чому? Та все з тієї ж причини. Німецький фашизм (насправді — націонал-соціалізм) був як дві краплі води схожий на соціалізм радянський. Радянські можновладці боялися, що в головах радянських людей виникнуть небажані аналогії.
Власне, після цього в черговий раз виникло слушне запитання: а що ми святкували 9 травня? На перший погляд, зрозуміло: день, коли наші діди і прадіди, виявляючи чудеса героїзму, скрутили голову «фашистській гадині». Тут заперечень нема. Вона й справді була людиноненависницькою гадиною. Отож, скрутили їй голову — і далі що? Жити стало краще? Жити стало веселіше? Атож! Переможці, забувши про героїзм, цілими ешелонами відправлялися до сибірських «санаторіїв» під назвою «ГУЛАГ», або знову поверталися у колгоспну кріпаччину. Комуністична гадина була нічим не кращою від гадини націонал-соціалізму. Але здолати її у наших дідів і прадідів не вистачило духу. Боронь Боже! Я не засуджую. Не знаю, як би я поводився за тих обставин. Отож: я просто констатую сумний факт.
А знаєте, чому народ так легко ведеться на пустопорожній пафос можновладців, котрі з року в рік вітають нас із перемогою одного бандита над іншим? Бо якщо від цього відмовитися, то після цього виникатимуть запитання. Цілий ланцюжок запитань, який приведе до наших днів. І одним з них стане: а чого ми так погано живемо? А відповідь буде не дуже приємною для нашого «мудрого і всезнаючого» народу: так погано живемо з тих самих причин, через які наші діди і прадіди, скрутивши голову одній гадині, не спромоглися повернути зброю проти іншої гадини. І продовжили покірно терпіти знущання. Вони терпіли, і ми терпимо. Мабуть, спадкове?
