Громадський активіст Юрко МАТУЩАК: Студентству заважає неорганізованість, а владі невигідно пропагувати чужу їй ідею громадянського спротиву. Для музею письменника в Донецьку нарешті знайшли... куток у Бібліотеці ім. Крупської.
Минув майже рік відтоді, як Ганна Герман заявила, що музей Василя Стуса, який 15 років знаходився у Горлівці, може «переїхати» в Донецьк. Так і сталося. В четвер музей запрацює в обласній бібліотеці ім. Крупської. Щоправда, він змінить форму та акцентуватиме на літературній роботі Стуса, в той час як у Горлівці заклад був створений для того, аби показати Стуса-громадянина.
Наталя АВДЄЄНКО, заступник директора Донецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Крупської, розповіла «Дню»: «Це приміщення має площу 100 кв. м. У ньому зберігатимуться всі експонати, які були в музеї і раніше. Крім того, ми додамо наше зібрання книжок Стуса. У цьому приміщенні ми також експонуємо книжки Тараса Шевченка, які є в нас у фондах. Звичайно, ми — не музей, і музейна справа полягає в інших аспектах. Ми пропонуємо тільки те, що можемо, виходячи зі своїх ресурсів. Василь Стус — велика особистість. У нас багато таких людей, якими можемо пишатися. І, на мою думку, було б значно цікавіше і для молодих людей, і для міста створити музей шістдесятників-дисидентів, поки є люди, які можуть розповісти, як це було».
Українська спільнота Донеччини обурилася: як можна робити музей Стуса в бібліотеці ім. Крупської? До того ж це лише одна кімната, а де проводити обговорення тощо?
В інтерв’ю «Дню» на початку року (див. №7 від 19 січня 2012 року) Олег ФЕДОРОВ, засновник музею Стуса в Горлівці, зауважив: «Більшість людей так само мислять і так само живуть, як десятки років тому. Змінюється світ, а світогляд цих людей не змінюється. Розвиток поступається на користь «старих» ідей та принципів. Шлях до подолання таких процесів лежить через культурне поле». Чи стане музей Стуса в Донецьку таким полем, наразі сказати важко. З огляду на це цікаво повернутися до ініціативи з надання Донецькому національному університету імені Василя Стуса, яку активно підтримав «День». Відтоді минуло чотири роки. Більшість студентів, які підтримали цю акцію та ініціювали цей рух, уже закінчили навчання в університеті. Юрко МАТУЩАК — один із лідерів активної в той час громадської організації «Поштовх». Її члени створювали осередок громадянсько активної молоді, влаштовували акції, літературні вечори, фестиваль вертепів, випускали однойменну газету. «День» поспілкувався з Юрієм про розвиток ситуації та музей Стуса в Донецьку.
— Місце бібліотеки ім. Крупської для створення музею абсолютно не підходить, — почав Юрій. — І справа навіть не в тому, що бібліотека має таке ім’я. Сам формат є неправильним: музей у бібліотеці. Причому навіть не повноцінний музей, де б проводились екскурсії. Для таких цілей має бути абсолютно інше приміщення. Це перше питання. Друге питання: чи потрібен музей саме в Донецьку й де саме? В нас є гімназія імені Василя Стуса, і музей можна було б зробити на її базі, наприклад. Є філологічний факультет, на якому Стус навчався. Безумовно, там було би більше відвідувачів, зокрема молоді. Окрім того, про це знало б набагато більше людей. У мене великі сумніви щодо того, чи буде знати молодь про існування цього музею в бібліотеці ім. Крупської. Тому музей у Донецьку має бути, але не в такому форматі, в якому він з’явиться. І складається таке враження, що це робиться тільки «для галочки».
— Від часу, коли виникла ініціатива присвоєння Донецькому університету імені Стуса, минуло кілька років. Люди, які активно її просували, вже закінчили навчання. Сьогоднішні студенти не актуалізують її. Чому? Чи «згасла» ця ідея?
— Будь-яка ідея мусить мати своїх організаторів, тобто тих людей, які певною мірою живуть нею, які будуть її локомотивом. Коли виникла ця ініціатива, такі люди були. Здебільшого ті, хто входив в українське патріотичне демократичне середовище, в нашу організацію «Поштовх» або просто свідомі молоді люди. І загалом виявилося, що таких людей набагато більше, ніж ми думали. І тоді ми, наші друзі стали тим локомотивом, який штовхав цю ідею вперед. Згодом ця ідея набула всеукраїнського розголосу. На сьогодні я переконаний у тому, що такі ініціативні українські патріотичні демократичні осередки студентства є, але скоріш за все їм перешкоджає неорганізованість. Мова йде не про конкретну організацію, а про розуміння того, що ти не один, про контактування, мобільність. Раніше всі знали, хто є активним та ініціативним, на кого можна розраховувати. Відповідно такі люди були й до нас, і під час нашого навчання, і зараз, і я переконаний у тому, що вони будуть і після нас. Така сутність молоді й цього університету. Але проблема у відсутності комунікації та консолідації.
Крім того, є два важливі моменти. Чому на той час проти цієї ідеї повстали різні прокомуністичні організації, члени Партії регіонів і т.д.? Тому що Василь Стус — символ громадянського прагнення до справедливості, українського патріотизму та незламності. Все це залишилося на часі, адже це не культивується ні владою, ні громадськими структурами. Бо хоча тоді при владі був Віктор Ющенко, у Донецьку влада завжди була однаковою: регіональною, комуністичною і т.д. Відповідно ця ідея для них була чужою та небезпечною. Другий момент: частина людей, які пам’ятають Стуса, досі працюють в університетах. І частина з цих людей писала на нього наклепи тощо.
Безумовно, якби на прапор університету занесли ім’я саме Василя Стуса, то це дало б дуже потужне смислове навантаження: в Донецьку є навчальний центр, який носить ім’я цієї людини й який продукує нових громадян. Зрозуміло, що не тільки для Східної, а й для Центральної та Західної України це мало б великий ефект. Це були б паростки, наповнені іншими смислами. Університет набув би іншого значення та отримав свою ідентичність. Плюс це б дало більш позитивне обличчя Сходу для України.
Яким постане музей Василя Стуса в Донецьку, що відкриється 20 грудня, та чи готове донецьке студентство до самоорганізації для продовження ініціативи з присвоєння університету імені Стуса, читайте в наступних числах «Дня».