Старий Вовк дрімав після обіду, а синок смикав його за хвіст і допитувався:
— Татуню! Слухай, татуню! А чому вороги вбивають один одного?
— Вбивають один одного? — позіхнув зі сну старий Вовк. — Як можна вбивати один одного?
— Але вони ж вороги!
— Ну, ти у мене зараз отримаєш! Знову бігав у село, набрався чогось від людей! Запам’ятай, синку: це тільки люди вбивають один одного. Друг вбиває друга. У нас, вовків, такого не буває.
— А чому вони кажуть, що людина людині вовк?
— Людина людині? Вовк? — тут вже батько по-справжньому розлютився і відважив сину такого потиличика, що він став відповіддю на чимало життєвих запитань. — Ач, що вигадали: людина людині вовк! Та якщо б людина людині була вовком, ми б всі на землі горя не знали!
№178 18.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
