Початок у статті «Кольори та емоції»
у номерi «Дня»за 11 липня.
Отже, я зупинився на тому, що як такі різні виконавці, як Джиммі Хендрікс, батько важкого року, який згорів у алкогольно-наркотичному полум’ї, i така монументальна рок-група, як «Пінк Флойд» (періоду 70— 90-х), що втілює творіння, можуть асоціюватися з одним і тим же, чорним кольором?
ХАЙ БУДЕ СВІТЛО!
В енциклопедії світло трактується як «електромагнітне випромінювання, що сприймається оком, тобто в діапазоні частот 4,0 і 10 14 — 7,5 і 10 14 Гц.
Тобто це — високоенергетичне випромінювання. Щоб око почало його сприймати «випромінювач», треба неабияк «розкочегарити».
До речі те, що Гете називав «позитивними кольорами» (червоний, жовтогарячий, жовтий) і «негативними» (блакитний, синій, фіолетовий) — класифікуються зараз як теплі і холодні. Тобто, за ступенем «нагрівання». Умовно кажучи, чорну матерію треба «нагріти» до стану випромінювання. Iнакше, білий — «колишній чорний».
Міркуючи про природу чорного, я асоціативно пригадав систему: графіт — алмаз.
Як відомо, в них однаковий хімічний склад — вуглець (С), але величезна різниця в структурі.
Алмаз — високий порядок структурної організації (октаедр), графіт — низький (шарувата).
Алмаз — втілення світла (найвищий показник заломлення — 2,4), графіт чорний, як темрява.
Штучний алмаз виробляється високим тиском, що досягається за допомогою вибуху. Є й технології статичного обтискання, якими займався мій батько в 60 — 70-х у Києві в провідному інституті СРСР цього профілю — ІНМ (Інститут надтвердих матеріалів).
Щоб отримати незначну кількість синтетичних алмазів (дрібних до того ж), графіту потрібно в десятки разів більше.
І колосальна кількість енергії потрібна для того, щоб стався якісний стрибок (одного разу навіть атомну бомбу рвонули у вугільній шахті, сподіваючись зібрати «алмазний урожай»). У природних умовах, звичайно, процеси перетворення тривають століттями...
Несподівано в моїй уяві виникла картина зоряного неба. Тільки лінивий поет не порівнював зірки з «алмазними розсипами на чорному оксамиті небес».
Тобто чорне — основне тло.
Науковці вже довели, вакуум — не умовна «порожнеча», як вважалося колись, а низькоенергетичне поле.
Виходить, що матерія «низького порядку» є «паливом» для створення високоенергетичних систем, що дають світло. (Приблизно як у повсякденному житті — вугілля для виробництва тепла на ТЕЦ і, відповідно, електрики).
Виходить, що у Всесвіті чорного має бути набагато більше ніж білого, оскільки це «матеріал». І співвідношення між ними, як у трикутнику-піраміді (див. мал.).
Зайвий раз у голову приходить думка про те, що й наше життя, й взагалі світлові категорії є доволі дефіцитними у Всесвіті. Згадаймо, в якій кількості пітьми обертається наша й інші галактики. Більше цінуватимемо «що маємо».
Чорний — первинний матеріал. Не випадково художник Казимир Малевич «дійшов» до свого «Чорного квадрата», відмітаючи «пошарово» образи й предмети. Він справедливо вважав «чорний квадрат» — «першоосновою», такою собі «грифельною дошкою» для Творця.
ВГОРУ ЧИ ВНИЗ
Однак повернімося до «Пінк Флойда» й Хендрікса.
Отже, чорний не тільки символ розпаду, тобто «поглинаючий», а й «акумулюючий», тобто «такий, що накопичує енергію». (Може, горезвісні чорні діри — ті самі акумулятори?).
Питання тільки в тому: куди спрямований вектор енергії — на руйнування чи на творіння.
У двох таких різних виконавців, як Хендрікс і «Пінк Флойд», різна спрямованість енергетики. Якщо Хендрікс — чорний колір, що втілює енергію, що призводить до розпаду, то «Пінк Флойд», навпаки — це чорний, що вже накопичив енергію перед переходом у білий.
В основі пінк-флойдівського альбому «Темний бік Місяця» (1973) — ритм серця, що йде в космос, а потім повертається через ритм верстата, що друкує гроші, й знову — до ритму серця. З’єднання Космосу та Землі, свідомості та підсвідомості через людину.
Дивовижне й оформлення їхнього альбому. Дизайн розробив надзвичайно талановитий художник Джордж Харді (група «Хіпнозіс»): на чорному тлі в призму падає бiлий промінь, і відбувається спектральне розділення. Проте промені уже рiзних кольорiв не «розбігаються» (як це відбувається насправді), а виходять направленим «райдужним» пучком. Можливо, в цьому символічно відображена дія Волі як сили, здатної фокусувати світло (і у буквальному, і у переносному розуміннях).
Коли з чорним загалом стало зрозуміло, мені захотілося розписати спектр кольорів- емоцій за своєю світоглядною системою Вертикаль (зв’язок людина — Небо)+( Точка Перетину — Бог) Горизонталь (зв’язок людина — Земля), яку я представив у номерах «Дня» №№ 66,76,82.
ЖОДНИХ СУМНІВІВ!
Звичайно, Вертикаль+Горизонталь — переведена у філософську площину математична декартова «система координат». І варто, напевно, детальніше зупинитися на творці цього поняття, французові — Рене Декарті (1596 — 1650). Він є втіленням аналітичного Західного мислення. До того ж, саме він заклав підвалини «Вчення про світло» (діоптрику).
За часів Декарта розплодилося дуже багато скептиків, які піддають сумніву геть усе. Вони «нападали» й на східні концепції, що грунтуються на почуттях та інтуїції, а отже не піддаються перевірці.
А Декарт поставив собі за мету вивести БЕЗПЕРЕЧНЕ. Те, що можна повторити й у чому можна пересвідчитися неодноразово. Щодо філософії — це логічний ланцюжок, який стосується інших галузей знань — практичні досліди. Таку тактику визначила його доля.
Мати Декарта померла від легеневої хвороби, коли йому не виповнилося й року. Народився творець аналітичної геометрії кволим, і лікарі постійно ставили під сумнів саме його існування.
З ярликом «нежилець» минуло його дитинство, отроцтво й юність. Мабуть, коли він уже був парубком, таке ставлення, зрештою, неабияк його розлютило. Й перше, що він вирішив довести — безсумнівність власного існування!
Саме існування, як відомо, береться під сумнів і в деяких традиційних індуських філософських системах. Мовляв, майя все! Тобто ілюзія. А Декарту захотілося все-таки, щоб щодо нього жодних сумнівів не було: він — це дійсно він. Рене, а не хтось інший. Так! І тепер, навіть через чотириста років, ми визнаємо, що він — це точно він. А не, наприклад, Архімед. Але для цього молодому чоловікові довелося виявити характер!
У школі єзуїтів, куди віддав хлопця батько, Рене захопився верховою їздою та фехтуванням, що досить загартувало його організм.
Але все ж таки наставники, y зв’язку з первинною слабкістю здоров’я вихованця, у чомусь-таки потурали (хоча й єзуїти!) й дозволяли ніжитися до 10 — 11 години в ліжку.
Саме цей час він називав «найбільш плідним для думок» (особисто я із ним абсолютно солідарний!). Усе життя Декарт дотримувався такого «режиму». Лише одного разу відмовився, що й для нього стало фатальним. Але не будемо випереджати події...
До речі, до Парижа цей молодий дворянин приїхав майже в той самий час, що й герой Дюма д’Артаньян. Але результатом вправ зі шпагою для Рене стало не мушкетерство, а трактат «Про фехтування».
Міг би й про гру в карти написати та кинув це заняття, захопившись математикою. Тоді ж він сформулював для себе основні правила «гри в життя»:
1. Виходити у своїх міркуваннях тільки з таких положень, що виникають у думці ясними й виразними та не викликають ніяких сумнівів щодо своєї істинності.
2. Поділяти кожну складну проблему на складаючі її частини питання, щоб кожну частину окремо краще вирішити (дедукція).
3. У своїх міркуваннях намагатися перейти від предметів найпростіших і легко пізнаваних до пізнання більш складних речей, від відомого й доведеного — до менш відомого й недоведеного (індукція).
4. Намагатися не припускатися ніяких пропусків у своїх міркуваннях у процесі логічного перебігу думок.
Завдяки подібній «суворості», він у 24 роки заклав підвалини аналітичної геометрії, пов’язавши геометрію з алгеброю. Відкриття полягало в тому, що будь-яку криву можна описати за допомогою рівняння з двома змінними й навпаки...
Згодом, він спеціально заплутано й довго написав свою оригінальну працю «Геометрія», щоб «позбавити заздрісників можливості сказати, що всі вони давно це знали».
Ой, як мені знайомі такого роду відгуки! Але я, заради любих читачів, не можу скористатися цим способом, а навпаки намагаюся викладати гранично просто. Хоча трапляється, страшенно тягне «замутити», щоб познущатися з розумників. Однак тираж, друзі — серйозна річ...
Декартова система координат виявилася вельми зручною не тільки, як засіб підрахунку, а й для того, щоб продемонструвати філософсько- етичні категорії, що я й зробив на прикладі принципу Вертикаль+Горизонталь. У мене навіть вийшло об’єднати Західний і Східний підхід, використовуючи співвідношення чорного й білого кольору й, відповідно, емоцій, що символізують кольори спектра.
Але про це читайте в наступному п’ятничному номері...
