Минулими вихідними столицю України відвідав «один із «блудних її синів», який здобув значну популярність і в Штатах, і в Європі.
Але по черзі.
У 1989 році, ще будучи школярем, Євген Гудзь виїхав із рідного Києва на постійне місце проживання за океан, до славного міста Нью-Йорка. Перепробувавши себе як музикант у різних панк-групах, він нарешті у 2000 році створив власний проект, соковито назвавши його Gogol Bordello.
Iз його музикою відбулися метаморфози, близькі до трансформації творчості Олега Скрипки, від суто панківських «закидонів» iз етнічною основою й елементами соц-арту, до глибших композицiй, яким усе вищезазначене послугувало пальним. Гудзь зробив так само, тільки у світовому масштабі.
Причому, крім українських і соц-артовских інтонацій, він ввів ще джазові елементи та циганські. Перше дозволило групі вийти на серйозний рівень професіональності, а друге — потрапити в модну хвилю, що розлилася з фільмів Кустуриці у вигляді музики Бреговича.
На сьогодні на рахунку групи два альбоми, третій — у процесі, вона з успіхом гастролює в Америцi та Європi.
«Colbert Foundation» (французька федерація меценатів, що існує 250 років, в минулому нагороджувала художників Сезана і Ван Гога) та «New York Downtown Art Project» присудили Gogol Bordello нагороду за внесок у розвиток американської культури.
До Києва група прибула у рамках свого європейського туру «Alkoholimpics» після датського фестивалю Roskilde, де вони виступали на одній сцені з Bjork, Blur, Cardigans, Gus-Gus, Iron Maiden, Metallica, Massive Attack, Junkie XL й іншими зірками.
Наводимо компліментарні цитати з провідних світових видань.
Billboard (2002): «Це єдиний у своєму роді музичний досвід, гучного продовження якого ви вимагатимете. І, крім того, це не група, яка грає польку ваших батьків». Interview (2002): «Найбільший виклик для Gogol Bordello, українсько-циганської панк групи, — це перенесення їхнього нестримного концертного досвіду на диск. Це практично нездійсненне завдання вдалося. Їхні виступи у стилі кабаре ожили разом із румунськими балеринами, бразильськими барабанщиками і сюрреалістичним театром Євгена Гудзя. Все це — сміливий, смішний і напрочуд успішний досвід». The New York Times (2002): «Gogol Bordello — незвичайна група, але містер Гудзь ще більш незвичайний, на сцені стає зрозумілою сила його харизми. Він робить безстрашні випади, забирається на ризиковану висоту сценічного обладнання і театрально виконує сатиричні скетчі в різноманітному одязі та без нього». Rolling Stone (2002): «Український співак, циганський скрипаль, ізраїльський гітарист, каліфорнійський барабанщик, ізраїльський саксофоніст та російський акордеоніст йдуть до бару. Якщо це Gogol Bordello, вони розірвуть це місце на клапті».
Ось так іноді страшно про них пишуть.
У київському нічному клубі «Утюги» (колишня «Промзона») вони нікого на «клапті не порвали». Але сам концерт був чудовий.
Гудзь — носатий живий тип, із закрученими будьоннистими вусами. Із казкових персонажів такі вуса мав барон Мюнхгаузен. Загалом співак схожий на одного з кіногероїв Кустуриці: худорлявий циган, весь у ребрах та м’язах, помножений на імпульсивність і некерованість. Суміш клоуна-поета, на кшталт Бориса Барського з «Маски-шоу» з Василем Івановичем Чапаєвим. Розстібнута червона сорочка, як прапор революційно розвівалася на його худому, немов держак, тілі.
Хард-рокові гітарні вставки впліталися у скрипкові партії цигана Сергія Таборного. Лисий, фантомасного вигляду саксофоніст темпераментно імпровізував у джазовому дусі.
Усі дотепно дуріли, крім гітариста у чорному, з підковою на шиї. Він поводився як Джордж Харрісон, гітарист бітлів, який вважав, що всi інші члени групи можуть собі дозволити пустощі, але він не має права помилитися, він — ритмічна основа.
Гримуча суміш джазу і циганської мелодики несподівано переплавилася у марш. Це композиція нагадувала марші панк-груп 1980-х, що пародіювали військові, такi милі серцю, тоталітарних режимів. Проте аранжування тут було аж ніяк не «Аукцыонные». Це ближче до старої «Бригади С». Але скрипка Сергія Таборного вплітала свій оригінальний голос у загальне звучання, вона то реготала (у буквальному значенні), то додавала щему.
Гудзь, обливаючись потом, регулярно падав на сцену чи намагався ногою почухати потилицю, демонструючи завидну розтяжку. Він красиво і не без шарму розігрував карту блазнівського анархіста з пролетарськими претензіями, на зразок Шариківських: «Извольте»...
Юджин (як інколи величали Гудзя) закручував навколо себе шалені емоційні вихори, немов невидимі обручі хула-хуп, і все сильніше своєю гутаперчевістю скидався на чорта з «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки». Цілком виправдовуючи ім’я автора безсмертного витвору в першій частині назви групи.
Але улюбленим жестом Євгена був мюнхгаузенівський — артист постійно хапав свою шевелюру і тяг до стелі. Цей баронівський трюк він щоразу робив мимоволі і, здавалося, справді злегка зависав над сценою.
Танцівниці з рабфаківськими косинками на головах жваво вискочили з відрами пожежного кольору. В один із кульмінаційних моментів концерту панянки впали на спину, надівши на кожну ногу по відру. Євген самозабутньо забив по жерстянках барабанними паличками. Сексуально-пролетарський тамтам загіпнотизував зал. Видовище було майже непристойним і водночас не позбавленим своєрідної естетики.
Коли публіка «завелася» до краю, соліст схопив величезний барабан і кинув його у зал. Скрипаль із саксофоністом видали у цей момент щось близьке до криків муедзинів. Десятки рук підхопили барабан. Гудзь по-молодецьки заскочив у нього і, немов східний паша на носилках, переміщався по хвилях рук, поки його з пошаною не повернули на сцену.
Із мотузки було зроблено зірку, верхній кут якої тримав Гудзь. Під ревучий акорд гармоніста в арештантській робі співак завалив верхівку і повис, неначе на колючому дроті, на поперечних променях ганчіркового символу соціалізму. Загалом, як бачите, нудьгувати не доводилося.
На біс зіграли чергову пролетарсько-селянську сагу, близьку за настроєм до сцени однієї iз картин Шукшина. Герой там, крокуючи путівцем, несподівано почав пританцьовувати, насвистуючи радісний мотивчик. Кулька сміху, всередині якої пульсує цівка сліз. П’яний міський мешканець, який дійшов до бажання вибратися з індустріального вертепу і впасти на чистий колгоспний луг!
Музиканти представили свого лідера як «тричі пораненого ветерана антиглобалістичних і громадянських воєн, блазня і полководця».
Усе правильно, тільки як антиглобаліст Гудзь досяг зворотного ефекту — він є найяскравішим прикладом глобалізації. Оскільки у своїй неординарній музиці об’єднав необ’єднуване. І Козьма Прутков, який пропонував «плюнути у того, хто стверджує, що можна обійняти неосяжне», вимушений був би визнати цей виняток із правил, свідками якого були всі глядачі цього дивовижного шоу.
Тож побажаємо Gogol Bordello подальшої експансії на світовому музичному ринку. У них для цього є все: талант, самовіддача і справжній лідер.
