Чотири голови дракона, або Демографія і соціологія

ЕТЮДИ ПЕСИМІЗМУ

Цей та багато інших віршів Бодлера не можна назвати занадто оптимістичними стосовно людської природи. Але я приймаю його беззастережно — принаймні, якщо йдеться про фаховий (лікарський) погляд на життя. Незабутня професор В.Г.Балабан наставляла мене, молодого аспіранта: «Маєте бути не адвокатом, а прокурором всього того, що бачите, бо адвокати не вміють ставити діагноз». Щоправда, йшлося про симптоми і мікросимптоми хвороб тілесних, але у цьому сенсі соціопатії від них відрізняються мало. У ті ж таки аспірантські роки уперше прочитав твори В.І.Вернадського. Його ідею про «ноосферу» (тобто «сферу розуму»), яку людина творить на Землі, відтоді й до сьогодні вважаю казочкою (подібно до тези Достоєвського: «красота спасет мир»). Щиро співчуваю, наприклад, всесвітньому руху «зелених». Вони посилаються на те, що підказує розум, і прагнуть того, що спричиняє красу. Але чого, власне, вони змогли домогтися? Та нічого... Не кажучи вже про те, що у багатьох країнах парламентські фракції «зелених» просто торгують своїм «брендом», при вирішальних голосуваннях забуваючи про «зеленого друга» і свої ж таки гуманістично-пацифістські гасла. Свіжий приклад — ситуація у бундестазі ФРН, де заради збереження урядової коаліції, у яку входять, «зелені» проголосували за участь бундесверу у війні проти талібів.

Людина має стійкий інстинкт соціальності, але не має стійких соціальних інстинктів. Їх конкретна реалізація дуже залежить від тієї «компанії» (малого соціуму), яка зібралася на кухні, в «забігайлівці» чи в парламенті. Біологічно зумовлене прагнення власності, вивищення й влади спричиняє багато асоціальних чинів. Нас вчили, що «бытие определяет сознание» — це правда, але не вся. Важко навіть уявити гору книжок, автори яких, припадаючи до мощів Маркса, доводили, що похмура біологія владарює людиною, коли та сидить на унітазі, а от підводиться з нього людина у царство веселої соціальності. А тоді прийшов Фрейд і — суб'єктивно будучи схильним до соціалістичних спекуляцій — об'єктивно визначив вузькі межі їх можливої реалізації. Великий Зігмунд свою книгу із зворушливим надписом подарував Муссоліні, а незабаром мусив утікати від Гітлера...

Часто почуваємося, як у кімнаті без дверей: як звідси вийти? Але головним є питання: а як ми сюди увійшли? Кілька років тому я запропонував таке визначення: феномен людини полягає у зумовленій інтелектом відсутності усталених правил внутрішньовидної конкуренції (В.П.Войтенко, «Феномен людини», Київ, 1999). Прошу не лякатися (і не лякати мене) примарою соціального дарвінізму. Не можемо зрікатися своєї тваринності, навіть якщо дуже хочеться. Мусимо бути прокурорами, бо адвокати не вміють ставити діагноз... Нема гармонії у людському єстві, але «вади» людини є її сутністю.

МОЛЕКУЛИ ЩАСТЯ

У деяких динозаврів було два мізки — окремо для передньої і задньої частини тіла. Ми — «людозаври» — також маємо їх два. Ліва півкуля мозку спеціалізована на абстрактно- раціональні складники психології (згадаймо про «ноосферу»), а права півкуля — на образно-емоційні функції (причетні до «краси, яка врятує світ»). Але... Усю діяльність мозку визначають хімічні процеси. Окремі хімічні сполуки спричиняють або почуття задоволення, радості, тріумфу і навіть шаленого «кайфу», або відчуття дискомфорту, пригніченості, страху і люті. Якщо не торкатися деталей, то це — все. Природними генераторами хімічного «щастя» є ситість і секс. Але, даючи нам такий великий мозок, еволюційний демон подарував дитині сірники: Homo sapiens навчився шукати, знаходити, виготовляти і споживати хімічне щастя. Можна бути щасливим, живучи; можна почуватися щасливим, помираючи. Морфій (той, що з маку) і морфій, той, що з мозку (ендорфін) — одна хімічна сполука. Древні греки малювали бога Морфея з пучком макових голівок... Хімічних сполук, які годні лоскотати мозкове щастя, немало. Не останньою поміж ними є етиловий алкоголь, 40% розчин якого має назву «горілка». Про статеву розпусту, алкоголізм та наркоманію і йдеться у цій статті, бо саме з ними значною мірою пов'язана демографічна криза в Україні.

ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Люди запровадили у щоденність сексуальну активність – у багатьох випадках як винагороду за брак влади й власності, як засіб самоствердження. Про статеві здобутки достойника з порожнім гаманцем Дон Жуана знає увесь світ. Багатолюбство неможливо поставити під лікарський контроль. Єдиний засіб якось вплинути на ситуацію – статеве виховання. Тут є хитрість, яку сексологи ніяк не можуть втовкмачити у голову педагогічного совка. Хлопчики і дівчатка у достатевому віці (десь до 10 років), ще не маючи статевих емоцій, сприймають все, що стосується сексу, нейтрально. Проблема «де беруться діти» є для них такою, як проблема «хто гримить на небі». Саме на цей вік має припадати статева освіта. Сприйнята майже автоматично, вона може стати потужним регулятором статевої поведінки тоді, коли цей регулятор конче потрібен. Але... Пригадую, як у Верховній Раді бідкалися про розбещення депутати й особливо депутатки, тримаючи в руках перший український посібник статевого виховання. Ми, мовляв, таких книжок не мали, а де діти беруться – майже всі знаємо... От сміху було в залі! І що? Діти й далі дізнаються про секс не з того, що написали сексологи й психологи, а з тих «джерел», які вештаються по вулиці і розмальовують паркани. Не так давно в одній з київських шкіл я майже дві години відповідав на запитання старшокласниць (педагогів ми попросили нас залишити; запитувати можна було про все). Враження незабутні... З одного боку, через широкий «діапазон» того, чим цікавляться школярки — подібної насиченості бесіду я мав лише у житомирській жіночій тюрмі. З іншого боку, через вражаючу необізнаність (можемо сказати – дикість) щодо статевої психології й фізіології. «Все мы трахнутое поколение», — сказала симпатична дівчина, яка, вочевидь, щось у житті читала. Не йдеться про мораль (то не лікарська парафія), а йдеться про вагітність, аборти, безплідність, гонорею, сифіліс і СНІД.

Алкоголь має дві властивості: буденність підфарбовує, але занадто «кольорове» життя, яке спричиняється до психологічних напружень, врівноважує. Питуще плем'я умовно можна поділити на «бідних», «багатих», «працьовитих», «нещасних» і «зляканих». До перших належать люди нижчих суспільних верств, для яких алкоголь — це єдина розвага. «Багаті», маючи розваг забагато, п'ють від життєвої порожнечі. «Працьовитих» штовхає до чаркування втома й потреба відпочинку, на який не мусять витрачати забагато часу і грошей. Насамперед це стосується чоловіків з так званим «психологічним типом А», особливістю яких є непогамовне бажання «переробити всю роботу». Працелюби такої конструкції роблять, як правило, непересічну фахову кар'єру, але мають схильність до інфаркту міокарда, який ту кар'єру завершує. Алкоголь погамовує цю схильність, але не в надмірних дозах. До «нещасних» належать нещасні: не склалася сім'я, погане здоров'я, буксує кар'єра... без ліку. Про «зляканих» хочу сказати без зневаги. Війна. Стихія, Чорнобиль, рекет тощо вимагають психологічного врівноваження; алкоголь в малих дозах є для того не найгірший засіб. Звикання перетворює ліки на отруту. Мусимо визнати, що дуже різні категорії людей мають свої причини до пияцтва, що й спричиняє всесвітню епідемію алкоголізму. Не останнє місце серед її причин посідає специфічна суспільна атмосфера, про яку французький гігієніст Е.Дюкло писав у книзі «Соціальна гігієна» сто років тому. Цитую за російським виданням (1904): «Вопрос об алкоголизме — не частный вопрос. Это вопрос общий, так как он представляет один из симптомов всеобщего ленивого разгильдяйства и ослабления общественной энергии. Данный народ болеет алкоголизмом, как болеет политикой, как болеет коррупцией, как болеет всякими социальными мечтаниями, заставляющими верить, что спасение заключается в наименьшем количестве усилий». Дуже точно, і не лише про Францію. «Суспільна енергія» є ознакою колективно психологічного і психічного здоров'я, котре не лише примушує, а спонукає, запрошує й дозволяє жити по-людськи.

Сказане про пияків загалом стосується і наркоманів. Проте у їх середовищі існує «еліта». Плебс – то мак і коноплі, анаша, план, пластилін, кругляк, джеф і кумар; брудна кухня, де варять; брудний шприц, по якому повзають віруси СНІДу; брудна постіль, на якій кайфують; брудна подруга, яка за дозу зробить усе. Аристократам до вподоби стимулятори, котрі дають змогу «стояти на вухах» чи навіть «ходити по стелі». Для цього часто використовують «колеса» – таблетки (ліки). Поміж ними амфетамін та споріднені наркотики (ДМА, первітін, МДМА) відомі на чорному ринку під загальною назвою «екстазі». «Еліта» шанує також кокаїн («марафет»). Упродовж років наркомани вищого гатунку можуть триматися на цивілізованому рівні, не продаючи з дому подушок і навіть не відмовляючись від чільних позицій у мистецтві та бізнесі. Вважають дурниками не лише недоколиханих петеушників з маковою тугою в очах, а й нас, лікарів, коли пишемо про згубність наркоманії.

Трагічною особливістю останніх років є інтервенція в Україну (і Європу взагалі) відносно дешевого героїну з Афганістану; при цьому таліби сприяють їй і з економічних, і з ідеологічних міркувань. Розповсюдження дешевого героїну є засобом такої біологічної війни, жертви якої перебувають в одній команді з агресорами. Дуже раджу пам'ятати про це прихильникам тієї точки зору, що погана Америка мусить бути покарана, а бен Ладен – хороший хлопець (таких у нас більше, ніж можна подумати).

Статистика свідчить про більш-менш стабільну впродовж останніх років кількість пияків при зростанні кількості наркоманів. Дійсна кількість хворих приблизно вдесятеро більша від зареєстрованої. Інформативність офіційних матеріалів полягає не в абсолютних цифрах, а в їх порівнянні в різних регіонах. Не позбавлене сенсу порівняння кількості наркоманів та алкоголіків: «бахусів» багато більше, ніж «морфеїв».

ПРИЧИНИ Й НАСЛIДКИ

Соціальні та економічні чинники, а найголовніше – та їх сублімація, яку Е.Дюкло назвав «суспільною енергією», безпосередньо чи опосередковано, у простий спосіб чи через проміжні механізми детермінують поведінку людини. Алкоголізм, наркоманія, венеричні захворювання та позашлюбні народження мало залежать від медицини і визначаються насамперед поведінкою. У різних регіонах України (див. карту, мал. 1) частість алкоголізму, сифілісу і позашлюбних народжень відрізняється у 4 рази, а наркоманії – у 15 разів (!). Найбільш спокійною (зокрема щодо сифілісу, див. карту) є ситуація на Заході, а загрозливою – на Сході і Півдні. Київ має прийнятні показники, якщо йдеться про алкоголізм, позашлюбні народження й сифіліс, але за кількістю наркоманів поступається лише чотирьом найбільш враженим регіонам (області Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська та Одеська).

Якою мірою статева розпуста, пияцтво та вживання наркотиків позначаться на загальній демографічній ситуації? Відповідь на це запитання дає таблиця (мал. 2). Прошу шановних читачів її не лякатися, бо сутність проста. Плюсами позначені ситуації, за яких вплив однієї з «голів дракона» на демографічний показник є з математичної точки зору доведеним (тобто набагато перевищує статистичну похибку). Перший висновок: найбільш інформативними для оцінки нинішньої демографічної кризи є чинники, пов'язані з алкоголізмом і позашлюбними народженнями (їх вплив є суттєвим стосовно 7 з 11 показників). Наркоманія і захворюваність на сифіліс також мають свої «зони впливу», але вони є набагато меншими – принаймні. На сьогодні.

Останній стовпчик таблиці кількісно віддзеркалює внесок кожної з чотирьох характеристик «стилю життя» у регіональну варіабільність (дисперсію) демографічної ситуації. Другий висновок: від однієї до двох третин (!) відмінностей між регіонами пов'язані з отруйним диханням «дракона». Механізми зв'язку можуть бути різними. Якщо алкоголь може безпосередньо провокувати серцево-судинні хвороби і рак (у такий спосіб впливаючи на смертність і тривалість життя), то позашлюбні народження є не причиною, а ознакою («прапором») люмпенізації, яка нищить людність через десятки різних важелів. Але – за великим рахунком – у найближчі роки лікарі, демографи та соціологи мають можливість відпочивати, бо якщо й є хтось, чий вплив на демографічну кризу може бути реальним, то це високі посадовці, вчителі та священики. Комуністична ідея вмерла – туди їй дорога (я буду серед останніх, хто за нею пожалкує) – але. Як виявляється, навіть погана ідея є кращою від безідейності. Підстав для оптимізму не видно. Сьогодні бачимо тих, хто хоче продати, і тих, хто хоче купити нову генерацію. Але її власного голосу не чути. Політичну проституцію ми успадкували від пізнього брежнєвського комсомолу; нинішні «нові дегенерати» продаються дорожче, але головним є те, що вони – продаються.