Минулими вихідними правозахисники, колишні полонені та рідні людей, незаконно та з політичних мотивів утримуваних в ОРДЛО, Криму та в’язницях Російської Федерації, прийшли до Офісу Президента, щоб нагадати: минає вже два роки після останнього великого обміну в’язнів, потрібно шукати способів для звільнення цих людей, і зокрема порушуючи це питання під час зустрічі Володимира Зеленського та Джо Байдена, що має відбутися цього тижня («День» писав про акцію).
Тоді ж Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна ПЕЧОНЧИК озвучила сумну статистику: «за інформацією українських правозахисних організацій, щонайменше 124 громадянина України зараз перебувають у незаконному ув’язненні в окупованому Криму та Росії за політичними мотивами (81 з них – кримські татари). Водночас СБУ повідомляє про 276 осіб, які незаконно захоплені контрольованими Росією збройними формуваннями на окупованій території Донецької та Луганської областей. 30 із цих заручників – жінки». І за цими історіями – трагедії та розпач конкретних людей і родин. «День» поспілкувався з кількома із них. Дуже прикметно – усі наші співрозмовники говорять про брак уваги і підтримки з боку представників влади.
МАМА – У ПОЛОНІ П’ЯТИЙ РІК
Юлія САВКО під час акції тримала фото своєї мами Олени ФЕДОРУК. «Вона в полоні п’ятий рік. Її забрали 25 липня 2017 року, зараз вона перебуває в жіночій виправній колонії міста Сніжне. Її звинувачують у шпіонажі. «Суд» виніс мамі вирок 11 років позбавлення волі. Я і вся моя родина дуже сподіваємось, що цього року це жахіття закінчиться», – розповідає Юлія «Дню». Після початку подій на сході України Олена Федорук не поїхала з Кальміуського, бо мала доглядати лежачу матір. Щоб хоч якось зводити кінці з кінцями, пані Олена відгукнулася на пропозицію знайомої і пішла працювати завгоспом в так званий штаб угруповання ДНР, розповідала Юлія раніше «Радіо Донбас. Реалії». Жінка не приховувала своєї проукраїнської позиції, але і не надто розголошувала її – на роботі намагалася особливо ні з ким не спілкуватися. До її обов'язків, зокрема, входив облік стільців, столів і ліжок, які розвозили місцевим бойовикам і російським військовим. «Ті, хто вимушено залишався в Кальміуському, все ж продовжували їздити у мирну частину країну. Якось мама приїхала до нас зі своїм знайомим Петром Сандуловим. Його затримали практично одразу після повернення. Маму – 25 липня 2017 року, через два тижні після того, як вони повернулися додому», – зазначала Юлія.
Донька незаконно ув’язненої пригадує зустріч в Офісі Президента у 2020 році за участі Андрія Єрмака та інших представників влади. «Ми висунули свої питання, розповіли, чого ми від них чекаємо. Як бачите, незабаром уже й кінець 2021 року, і поки – ніякого результату», – говорить Юлія.
ТІТКА – У ПОЛОНІ ДВА РОКИ
Тетяна ГАЛЯНТ розповідає про свою тітку Людмилу Гусейнову (Пархоменко): «Вона була волонтеркою. З 2014 по 2019 рік проживала в Новоазовську, опікувалася дітьми-сиротами в Широкиному. Це був будинок-інтернат на непідконтрольній території. На жаль, у 2014 році він був не потрібний ні Україні, ні «ДНР». Ми тут з дівчатами збирали речі, іграшки, будь-яку допомогу, зокрема і медичну, на свята якісь подаруночки, переправляли в Маріуполь, а вона приїжджала на своєю «жигульонку» з непідконтрольної території та перевозила дітям речі».
«У 2019 році її затримали представники так званого МГБ («міністерства держбезпеки» – ред.), три місяці ми її шукали, а вона була «на підвалах», потім вони перевели її в СІЗО № 5 Донецька. Були і тортури, і знущання. Зараз вона перебуває в жахливих умовах, сидить у камері разом із кримінальниками. Нормальним людям тяжко зрозуміти, як можна знаходитися в такому стані, – ділиться пані Тетяна. – Вже два роки вона там, з нею немає нормального зв’язку, щось передавати їй можна лише на умовах, які вони диктують, жодних зустрічей не дозволяють. Щонайгірше: вони вже два роки не виносять жодного вироку – хоча мали це зробити і внести її в списки з «того боку», але вони цього не роблять і на будь-які її запити щодо вироку вони погрожують, що вона повернеться до підвалів».
«Ми спілкуємося більше з волонтерами, громадськими організаціями, які нам допомагають, – розповідає Тетяна Галянт, – бо комунікація з владою – була лише на початку, коли ми писали листи в СБУ і на наше прохання, чи є люди в списку на обмін, нам казали, що «ми не маємо права цього розголошувати». Ми цього досі не знаємо».
Пані Тетяна так само, як інші родичі, нарікає на відсутність офіційного державного інтернет-ресурсу, який був би «планом дій: що робити, якщо в тебе зникла близька людина, куди звертатися, куди телефонувати. Або як отримати психологічну допомогу, – говорить жінка. – Наприклад я знаю ситуацію, де тата затримали, а мама з двома дітьми, і вона повинна переїжджати якимось чином на підконтрольну Україні територію. Як це організувати і що робити, якщо їй погрожують?»
СИН – У ПОЛОНІ ПОНАД ЧОТИРИ РОКИ
«Я тато Геннадія Лимешка, «українського шпигуна», якого «пов’язали» понад 4 роки тому, – представляється Геннадій ЛИМЕШКО. – Для нас, рідних, це час, який тягнеться дуже-дуже повільно…» Як нагадує Центр прав людини ZMINA, 15 серпня 2017 року ФСБ повідомила про затримання в тимчасово окупованому Криму чоловіка, якого вона звинуватила в нібито підготовці диверсій за наказом СБУ. У Службі безпеки України заперечили причетність затриманого до органів держбезпеки, назвавши повідомлення ФСБ «черговою провокацією». Як розповів тоді представник Держприкордонслужби України Олег Слободян, Лимешко проїхав через адміністративний кордон з Кримом 9 серпня і в нього не було заборонених предметів. Врешті Геннадія змусили зізнатися у нібито підготовці диверсій і в травні 2018 року засудили до восьми років позбавлення волі за звинуваченням у «незаконному придбанні, зберіганні й носінні вибухових речовин».
«Я був учасником майже всіх акцій, які відбулися протягом останніх років. Держава нам багато обіцяє, але до цього часу ми не можемо побачити своїх рідних. Коли змінилася влада, ми сподівалися, що буде якесь покращення, але… Можливо, коли два роки тому було звільнено велику групу в’язнів, це було зроблено показово, – міркує Геннадій Лимешко. – Так, було звільнено людей, чиї імена були на слуху, було звільнено військових моряків. Хоча, на мою думку і думку інших родичів політв’язнів, моряків мали звільняти зовсім за іншим законом і тоді, можливо, на обмін могла б потрапити хоча б якась частинка людей, які перебувають у ОРДЛО, Криму, на території РФ».
«З боку органів влади ми вже два роки ініціативи не бачимо. Ще тоді, коли тільки відбулося звільнення інших в’язнів, у нас була зустріч з омбудсменом Людмилою Денісовою. Ми чекаємо. Звичайно, є політичні обставини, ситуація пандемії ковіду – але хай би хоча б звертали на нас увагу! Ми, родичів в’язнів, зараз як одна родина. Ми будемо виконувати все залежне від нас, але ми хочемо, щоб і держава також була до цього залучена. Нам тяжко, але ми боротимемося далі».
БРАТ – У ПОЛОНІ МАЙЖЕ 5 РОКІВ
«Це мій менший брат – Дудка Володимир Михайлович, колишній військовий моряк, капітан другого рангу, – відповідає «Дню» Петро ДУДКА на запитання, з чиїм фото він прийшов на Банкову, 11. – Зараз він відбуває термін – 14 років у колонії суворого режиму, ВТК № 11 Ставропольського краю. Росія звинуватила його в «диверсійній діяльності проти РФ, вчиненій групою осіб». Нагадаємо, Володимира Дудку затримали 9 листопада 2016 року в Севастополі, разом із співробітниками кримського аналітичного центру «Номос» Дмитром Штибліковим і Олексієм Бессарабовим.
«Брат відбуває термін покарання у колонії суворого режиму разом із вбивцями і наркоманами. Комунікації в нас немає, – ділиться пан Петро. – Його відвідував наш консул у Ростові-на-Дону Тарас Малишевський і повідомив, що стан здоров’я мого брата залишає бажати кращого. У нього хронічні хвороби, такі як виразка шлунка, гіпертонія, його дуже мучить простатит. А російські тюрми, самі розумієте, здоров’я не додають... А ще і вік – 30 вересня йому буде вже 57 років. А йому ще сидіти 9 років…»
«Наше Об’єднання родичів політв’язнів Кремля постійно проводить акції і буквально днями я отримав чергову відписку з Департаменту звернень громадян Офісу Президента України, – говорить Петро Дудка щодо комунікації з українською владою. – Я просив нашого Президента Володимира Зеленського порушувати це питання на Кримській платформі, під час зустрічі з президентом США Байденом, а також за можливості у Конгресі США, щоб заручитися їхньою підтримкою, а також порушувати питання звільнення бранців Кремля на найвищих майданчиках світу. Відповідь стандартна».
Зацитуємо: «Згідно з підпунктом 22 пункту 4 Положення про Офіс Президента України, затвердженого указом Президента України від 25 червня 2019 року № 436, Офіс відповідно до покладених на нього завдань організовує розгляд звернень громадян, які звертаються до Президента України, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв’язання порушених у них проблем. Ураховуючи викладене, Ваше звернення передано до Відділу інформаційно-аналітичної роботи Департаменту з питань звернень громадян для врахування і використання в роботі, а також надіслано з листами від 19.08.2020 № 22/037921-18 за належністю на розгляд у межах компетенції до Служби безпеки України, Міністерства закордонних справ України (на додаток до №22/028551-18К від 22.05.2020, що перебуває на контролі) та Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини». Дуже «людяна» відповідь, чи не так?
Водночас варто відзначити, що у День Незалежності України за клопотанням Об'єднання родичів політв'язнів Кремля Володимира Дудку Президент нагородив орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
«Але ми просимо нашого Президента, щоб він виконував свої обіцянки», – говорить брат політв’язня. Так само актуальним залишається і звернення Петра Вигівського, батько ув’язненого вже майже вісім років Валентина, до українського суспільства – не забувати про цю тему: «Тому що війна не закінчилася – люди страждають, гинуть, потрапляють у полон на Донбасі і в Криму. І кількість цих людей, на жаль, із часом збільшується».
