Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Чутки про гоніння неукраїнців... «дещо перебільшені»

Представники національних товариств Херсонщини — про умови для розвитку своїх громад і ставлення до агресії Росії
10 квітня, 2014 - 11:40
ФОТО З АРХІВУ "ДНЯ"

Останніми місяцями Україна особливо відчула потужну інформаційну атаку, спрямовану на дестабілізацію нашого суспільства. Проросійські мітинги і навала антиукраїнських матеріалів у приручених ЗМІ виголошують месиджі про нелегітимну владу, звірства озброєних «фашистів» і «бандерівців» на вулицях та нібито утиски нацменшин, що компактно проживають у різних регіонах. Один із улюблених аргументів такої пропаганди — спроба нової більшості у Верховній Раді відмінити сумнозвісний Закон України «Про засади державної мовної політики». Такий крок, мовляв, урізає можливості для розвитку російськомовних та інших громадян України, для яких українська не є рідною. У минулих номерах «День» писав про ситуацію на Донеччині щодо розвитку різних етносів (див. №59 від 2.04.2014). Цього разу ми поцікавилися у представників етносів, що проживають на Херсонщині, як вони ставляться до подібних виступів проросійських пропагандистів та які умови для розвитку їхніх громад.

 Світлана ШУВАЛОВА, заступник голови Херсонського обласного польського товариства «Полонія»:

— Наше товариство існує з 1996 року. Його головна мета — вивчення польської культури, традицій, історії та мови. Щороку ми проводимо в області різноманітні культурні заходи і ще жодного разу не відчули, що нам створюють перепони саме через етнічну ознаку. Наприклад, весною і восени ми проводимо конкурси польської поезії, при товаристві діє також вокальний ансамбль «Пшиязнь». Нас запрошують на фестивалі національних культур до Таврійська, Каховки, Херсона, Миколаєва. Завжди долучаємось до проведення днів толерантності та Днів Європи в Херсонській області. Давно діють і курси польської мови, викладачами на яких є носії мови, що спеціально приїздять до нас із Польщі. Водночас у побуті багато з нас спілкується російською. І в цьому питанні теж ніяких утисків ми не відчуваємо. Ми добре ладнаємо з представниками інших нацменшин. Нещодавно проводили спільний захід з євреями. Тобто чутки про якісь гоніння неукраїнців у нас абсолютно не підтверджуються. Так само і щодо релігії. Я, наприклад, православна, а керівник нашого товариства — католичка. Але це не вносить жодних непорозумінь у нашу роботу.

 Юрій ПАЛIЧЕВ, голова правління Херсонської міської громадської організації «Болгари Херсона»:

— Наша організація — нечисленна, всього 15 осіб. Утім, я вирішив об’єднати їх у товариство, щоб не забувати своє болгарське коріння і тримати зв’язок з болгарами з інших областей. Мій тато — болгарин, мати — українка. Оскільки батько родом з Криму, звідки його свого часу депортували, то довгий час боявся говорити про свою національність. Але моє покоління і наші діти жодних утисків не зазнають. 2010 року влада пішла нам назустріч, заборони щодо створення і діяльності організації не було. І взагалі ми ніколи не чули «ні» у відповідь на прохання провести якийсь захід. Намагаємося поширювати і вивчати болгарську культуру, мову й історію серед тих, хто нею цікавиться. Наші діти в побуті спілкуються російською, українською і болгарською. Старше покоління — більше російською. Але останні події в країні змусили нас об’єднатися проти зовнішньої загрози, проти розділу нашої єдиної країни. Для всіх нас Україна — це рідна країна. Я вважаю, що ми повинні товаришувати і з росіянами, і з іншими національностями, які населяють нашу державу. І до всіх цих подій у нас ніколи не виникало конфліктів за етнічною ознакою. Роз’єднують — політики, а на місцях напруга зовсім не така, як здається. Я хочу, щоб росіяни більше подорожували Україною. Побували у Києві, Львові, побачили, які там привітні, гостинні люди, а не довіряли пропаганді. І сьогодні ми маємо бути єдиними як ніколи, щоб показати, що самі розберемося зі своїми проблемами без втручання сусідів. Особисто я через ці події посилено почав вивчати українську історію.

 Iгор ПОЛЄВIКОВ, голова ГО «Центр руської культури», етнічний росіянин:

— Ми займаємося поширенням української і російської культури і тим, що їх пов’язує, але ніяк не політичними питаннями. До центру входять росіяни, українці та особи інших національностей, ми не обмежуємо членство в центрі етнічною ознакою. Часто долучаємось і організовуємо концерти, спектаклі, різні мистецькі заходи. Зараз в Україні складна ситуація. Я думаю, що конфлікт, який ми сьогодні спостерігаємо, — це конфлікт геополітичних інтересів, а не звичайних громадян. Але нас постійно сварять і зіштовхують лобами. Це роблять штучно. Особисто в мене дуже багато друзів із Західної України. От нещодавно зустрічалися з ними в Тернополі. Один мені каже: «Я з сім’ї бандерівців, мого діда розстріляли радянські солдати». А я йому відповідаю: «Мого теж розстріляли за те, що був заможним хазяїном і не хотів ставати головою колгоспу». Так чому ми маємо ненавидіти одне одного? Причин сьогодні немає. Ми запрошуємо один одного на концерти, на відпочинок, багато спілкуємось. Я хочу, щоб Україна розвивала добрі відносини з Європою, Росією, США, Китаєм. Але ми повинні приймати ті рішення, які перш за все вигідні нам. Росія вчинила агресію, я проти цього. Але Україна дозволила це зробити низкою попередніх помилок. Я хочу, щоб у нас був мир, порядок і ефективна економіка, щоб сила наша була в народній єдності. Так ми збережемо цілісну державу. У мене є друзі на різних майданах, але я не хочу ні з ким ворогувати.

 Олександр ВАЙНЕР, голова Херсонського єврейського благодійно-общинного центру «Хесед Шмуель»:

— Єврейська громада Херсона доволі чисельна — близько шести тисяч осіб. Ми маємо нормальні умови для розвитку і глибоко інтегровані в життя українського суспільства. Наша головна мета — вивчення історії і традицій нашого народу, відзначення національних свят і фінансова допомога. Ситуація в країні, звичайно, відбивається і на нашій діяльності. Чимало євреїв Херсонщини хвилюються за мир і спокій в Україні та пропонують допомогу українським військовим. Особливо хвилюються люди похилого віку. Втім, попри заяви окремих російських ЗМІ про утиски нацменшин в Україні, на Херсонщині нічого подібного не відбувається. Я не пригадаю жодного випадку антисемітизму, ксенофобії чи образливих дій нової влади щодо нашої громади. Так само і з боку звичайних людей. Якось по Херсону розносили листівки, мовляв, «Правий сектор» приїде сюди когось убивати. Але це була звичайна провокація, щоб збурити населення. У нас спокійне місто, толерантне суспільство, і я ціную відносини, які сьогодні склалися з національно-культурними товариствами Херсонщини. Ми хочемо миру, спокою в єдиній незалежній країні.

Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон
Газета: 
Рубрика: