IZOlab — це лабораторія цифрового виробництва в Донецьку, яка дозволяє зробити власноруч практично що завгодно ні з чого. Навіть побудувати будинок. У світі вже понад сотня таких лабораторій. Найбільша кількість фаблабів у Голландії, Африці, США та Індії.
Костянтин Леоненко займається лабораторією вже другий рік. За час роботи команда IZOlab провела лекції і різні воркшопи — заняття з виготовлення скульптур із макаронів і мікропроцесорів Arduino. Наразі в лабораторії є лазерні гравер/різак, 3D-принтер, мікроконтролери Arduino. Костянтин переконаний: найголовніше — це бажання і самоосвіта, і тоді все, що не задумаєш, можна сконструювати і створити самому. Техніка й інженерія — не єдине захоплення Костянтина. Він — засновник так званого «Клубу любителів грамплатівок», а також музичних програм Фонду «ІЗОЛЯЦІЯ». Освіту здобував у Донецьку (технічну) і Голландії, вивчаючи побудову звуку в консерваторії. Деякий час працював із європейськими художниками, допомагаючи створювати їм роботи. Леоненко бачить у Донецьку потенціал і дуже радий, що йому довелося брати участь у створенні фаблаба саме у своєму місті. Тепер головна мета — створити з лабораторії центр, який міг би сам себе окупати. У світі такі приклади вже є.
— Конкурувати з масовим виробництвом 3D-принтер не зможе, — говорить Леоненко, відповідаючи на перше запитання щодо масовості застосування таких принтерів. — Є безліч речей, які неможливо купити в магазині. Від найбанальнішого — оригінального чохла для окулярів — до індивідуальних речей, таких, як, скажімо, ноги для людини з обмеженими можливостями. Тобто це персональне виробництво з ринком в одну людину. Це має сенс лише в тому випадку, коли виріб одиничний. Найчастіше такі вироби робляться тими, кому вони потрібні. Наприклад, в Індонезії поставили завдання зробити протези для ніг і запустити це в масове виробництво. Не знаю чому, але в цій країні чимала кількість громадян потребує саме такої допомоги. І замість того, щоб радитися з лікарями та інженерами, як це зробили б у нас, там зробили інакше — почали навчати самих людей, як їм зробити для себе ідеальний протез. Людина, яка користуватиметься цим протезом, стане кращим інженером у цьому сенсі, оскільки вона як ніхто інший знатиме, що їй потрібно.
— Чи потрібні для цього особливі знання?
— Будь-який інженер у глибині душі має бути трохи ледачим. Але при цьому потрібна мінімальна технічна грамотність. Налагодження порозуміння між людьми і машинами — один із найважливіших видів грамотності, який, на мою думку, дедалі більше розвиватиметься й актуалізуватиметься. Нині технічна грамотність, тобто можливість створювати речі, які тобі найбільше потрібні, з одного боку, стає дедалі доступнішою і простішою, з іншого — актуальнішою. І якщо раніше технарі винаходили найбільш просунуті інструменти, якими донедавна могли користуватися тільки вони, то зараз їхні витвори стають простішими і доступнішими для інших. Те ж саме стосується, наприклад, мови програмування. Якщо раніше це були нулі й одиниці, то зараз є маса мов програмування, які виглядають практично як англійська. Таким чином, у кожного з’явилась можливість написати програму, навіть не маючи спеціальної освіти. Єдине, що треба знати, — як правильно структурувати свою роботу.
«ТЕ, КИМ БУВ ІНЖЕНЕР ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ І КИМ Є ЗАРАЗ, — ЦЕ ДУЖЕ РІЗНІ РЕЧІ»
— Останнім часом люди, які не мали раніше технічної освіти і стосунку до неї, почали захоплюватися такими науками, поєднуючи мистецтво і техніку, літературу і техніку, філософію і техніку тощо. При цьому, як і раніше, технічні виші страждають через брак студентів. Як думаєш, із чим це пов’язано?
— Популярність, швидше за все, пов’язана з тим, що роль технічних знань у сучасному світі дуже наочна і зрозуміла. Всі ми постійно користуємось комп’ютерами і різними програмами, читаємо історії про те, як хтось написав програму або створив проект і став мільйонером. Такі речі розбурхують уяву різних заповзятливих людей. З іншого боку, людям стало набагато простіше гратися замість того, щоб вирішувати якісь дуже складні завдання. Як приклад — демотиватор: «Так, я дорослий чоловік, що відбувся, але мені потрібен цей радіокерований вертоліт».
Непопулярність професії як такої, швидше, пов’язана з тим, що образ інженера віддалився від нормального розуміння того, хто такий цей інженер. У розумінні сучасної людини він далеко не гламурний. Значно більше молодих людей обирає роботу в банку. На етапі «куди йти» люди не замислюються про серйозніші речі: престижність професії, про конкурс на спеціальність, який може виникнути, про своє особисте бажання. Все це — соціальні проблеми, якими варто займатися. Якось Google створив серію реклам «Наші інженери — рок-зірки», де творці якихось речей змальовані в стилі Rolling Stones. Це приклад правильного підходу до популяризації професії. Адже те, ким був інженер за радянських часів і ким є він зараз — дуже різні речі. Тоді наука представлялась як щось дуже серйозне, вона була позбавлена якого-небудь «фана» (англ. fun — забавний; що доставляє радість, задоволення. — Ред.) й інтересу. Заняття з макаронної архітектури, які проходили у Фонді «ІЗОЛЯЦІЯ», — приклад того, як нетехнічні люди можуть зацікавитися цією дисципліною.
Підняти престиж і викликати інтерес до технічної освіти — одне з завдань фаблабів. Сьогодні технічні знання і навички стають більш прикладними. Скажімо, замість того, щоб бути фізиком заради фізики або інженером заради формул, ти можеш будувати мости в комп’ютерній грі і таким чином отримувати знання. Коли з’являються теми, які здатні зацікавити будь-яку людину під час пошуку і дати їй можливість на дуже простих і наочних принципах ці речі помацати й усвідомити, у людини виникає бажання й інтерес.
«ГОЛОВНИМ ФОРМАТОМ ЛАБОРАТОРІЇ ВСЕ-ТАКИ СЬОГОДНІ Є САМООСВІТА»
— Наскільки популярним є сьогодні фаблаб у Донецьку?
— Макарони, звісно, справили велике і яскраве враження. Частково від того, що вони перетягнули на себе весь фокус, ми згорнули воркшопи. Зараз наша мета — розширювати виробництво. Ми хочемо актуалізувати інший формат. Щотижня проводимо акцію «Привіт, лазере!». Два дні на тиждень ми відкриті абсолютно безкоштовно, і люди самі в нашій лабораторії можуть винаходити що завгодно. Тематичні і точкові воркшопи ще будуть, але головним форматом лабораторії все-таки сьогодні є самоосвіта: приходити і працювати, шукати правильні відповіді на запитання.
Зазвичай до нас приходять з ідеєю і бажанням, щоб саме ми втілили цю ідею, але це не наш підхід. Ми можемо навчити користуватися цими речами, але не робитимемо ці речі за когось. Наше завдання — створити лабораторію і зібрати довкола неї людей, які втілювали б свої проекти і вирішували проблеми більш доступно. Нещодавно у нас побував щелепно-лицьовий хірург, який працює з найбільш незахищеними верствами населення, — з наркоманами, у яких через їхній спосіб життя немає половини щелепи. У таких людей немає ресурсів, щоб поставити собі зуби. Ось цей хірург узяв свого пацієнта, відсканував його органи на МРТ-апараті, прийшов до нас із відсканованим матеріалом і почав розкроювати щелепу, аби створити відсутні елементи. Це був перший етап — він зробив титанову пластину, щоб фрагменти з’єднати в одне ціле. Далі він створюватиме самі зуби. Цей процес раніше, без участі 3D-принтера, був набагато довшим, складнішим і дорожчим.
Ще одна наша мета — об’єднати фахівців із різних галузей знань, тим самим допомагаючи їм у роботі, розширюючи кількість потенційних знань і зв’язків.
— У вас дуже велика бібліотека. Зокрема, архів журналу «Наука и жизнь». Наскільки все це актуально?
— Всю «Науку и жизнь» я купив в Одесі одним махом. У мене колись давно була ідея обзавестися для лабораторії науковою літературою. І воднораз я побачив в інтернеті оголошення. Все це дуже актуально сьогодні. Будь-яка сторіночка з «Науки и жизни» — це корисні поради. Навіть ті проекти й експерименти, які раніше проводилися в серйозних лабораторіях, сьогодні можна повторити. Головне завдання цієї колекції у нас — натхнення. Дуже часто найцікавіші думки приходять у дивних ситуаціях. І коли поруч лежить така кіпа знань, ти випадково береш, відкриваєш і бачиш те, що буде корисним якраз для тебе.
— Чи допомагає тобі у твоїй технічній роботі музична освіта?
— Дуже сильно. Насправді я не можу назвати цю освіту музичною, незважаючи на те, що диплом я отримав у консерваторії. Я туди йшов вивчати звук: як можна його створювати і ним управляти. Насправді це далеко не найпрактичніша освіта, яку можна здобути. Але коли ти вивчаєш те, що таке звук, вчишся його створювати, обробляти, маніпулювати ним, ти можеш зрозуміти суть усіх процесів. Звук — це сигнал, а будь-який процес — це низка декількох сигналів. Коли ти розумієш, що з цим сигналом робити і яку інформацію з цього витиснути, ти більше усвідомлюєш, як винаходити різні речі. Будь-яку річ або форму можна оцифрувати і заміряти. Наприклад, можна заміряти температуру і перетворити її на звук.
*Фаблаб (від англ. Fab lab — fabrication laboratory) — це невелика майстерня, яка пропонує учасникам можливість виготовляти необхідні їм деталі на верстатах із числовим програмним управлінням. Зазвичай fablab обладнана набором універсальних інструментів, керованих з комп’ютера, і дає можливість зробити «майже все» «практично з нічого». Особливо це актуально для продуктів, які не випускають серійно.
