Коли започатковувався ініційований Президентом Віктором Ющенком проект влади і бізнесу «Зігрій любов’ю дитину», було зрозуміло, що його успіх залежатиме від того, наскільки шляхетні наміри знайдуть матеріальне підкріплення. Про активну участь у згаданому проекті Фонду «Розвиток України» Ріната Ахметова щодо забезпечення на Закарпатті пристойним житлом багатодітних сімей наша газета днями повідомляла. Житомирщині пощастило менше — столичні мультимільйонери, як «закріплені» за областю, так і більшість інших, відмовилися надавати допомогу для його здійснення. Щоправда, розповіла «Дню» голова правління обласного благодійного фонду «Зігрій любов’ю дитину» Ольга Сердюкова, відгукнувся уродженець краю, глава «Промінвестбанку» Володимир Матвієнко, який виділив 2 млн грн. За участю керівників облдержадміністрації, голів райдержадміністрацій, почали збирати місцевих бізнесменів, і ті зголошувались допомогти — йшлося в основному про суми в тисячі гривень. Сама глава фонду є відомим на Житомирщині підприємцем (очолює ТОВ «Анна»), одночасно матір’ю чотирьох дітей. Вона теж вклала в цю справу свої гроші. З боку державних органів основними партнерами виступили управління у справах сім’ї, молоді та спорту облдержадміністрації і його структури на місцях. Виявилось, що з 38-ми багатодітних сімей, де народилося десятеро і більше дітей, покращання житлових умов потребують 25 родин, в яких загалом 263 дитини. Трьом сім’ям вже придбали будинки, сімом відремонтували (особливо постарались влада і підприємці у Радомишльському районі), ще одна чи дві сім’ї найближчим часом мають справити новосілля. Але вже стосовно перших двох куплених осель для родин Данюків (в Орепах Новоград-Волинського району) і Корнійчуків (у Новосілках Черняхівського району) несподівано зазвучали публічні звинувачення, в тому числі у мас-медіа, що за них переплатили втричі чи навіть вчетверо. На перший погляд, суми видаються дійсно солідними як для сіл — перший будинок обійшовся фонду в 450 тис. грн., другий — у 360 тис. грн. Тим більше, що не був підведений газ і не було деяких звичних у місті зручностей. Проте, пояснювала автору О.Сердюкова, ситуація з купівлею будинків для багатодітних сімей не така проста, як може видатись тому, хто цим не займається спеціально. Головна складність — житло повинно бути просторим і за санітарними правилами відповідати певним нормам: у місті на 1 людину повинно припадати 13,65 м2 жилої площі, у селі — 7,8 м2. У селах таких будинків, як правило, одиниці, та й у містах (Коростені, наприклад) їх знайти нелегко. А великі родини не дуже схильні виїжджати із своїх сіл. Господарі домів, коли побачать, що купує благодійний фонд, а не сім’я, відразу «накручують» ціни. Якщо щось і трапляється меншої ціни, то дуже часто не те, що потрібно для багатодітних родин, або потребує серйозного ремонту чи добудови, а це теж немалі гроші. Тобто благодійники, виконуючи, в принципі, завдання держави, потрапляють в ринкову ситуацію, коли ціна житла, а фактично добра, яке робиться відразу багатьом дітям, визначається поточним співвідношенням попиту і пропозиції та позицією продавця. Фонд керується також інформацією про середню ціну житла, яку дають місцеві органи влади, а ще незалежною експертною оцінкою й оцінкою інвентарбюро. У всіх перерахованих випадках ці оцінки були близькі до заплачених де-факто сум. Фонд пройшов перевірки з боку представників Секретаріату Президента (куратора проекту) і Генпрокуратури, які не знайшли порушень, відзначивши його прозорість. За словами пані Ольги, загалом спостерігається парадокс: для багатодітної сім’ї зараз купити будинок можна легше і значно дешевше на березі моря в Хорватії (є дані в iнтернеті), ніж на Житомирщині.
У цьому зв’язку, вважає автор, запитання треба поставити і перед Президентом Віктором Ющенко: чи варто було встановлювати стислі терміни для поліпшення житлових умов багатодітним родинам перед місцевими адміністраціями і благодійниками? Адже це позбавляє їх можливості почекати, поки знизяться ціни на житло або поступиться той чи інший продавець.
