Перше, що мені спадає на думку стосовно безплатної освіти, це те, що її не може бути, так само, як і багатьох інших «безплатних» речей. Інша річ, чи повинен за неї платити той, хто освіту отримує, чи за нього це зробить хтось інший. Приватної доброчинності в нас наразі практично немає — залишається держава. Питання про те, чи потрібні державі таланти, є не таким уже й риторичним, так само, як і інше: потрібні студентам насправді добрі знання чи престижні дипломи? Речі ці суміжні, але не тотожні.
У кожної нації завжди є дві еліти: станова і природна. Коли остання здатна сама творити найбільші духовні та матеріальні цінності, перша здебільшого лише їх розподіляє. Між ними завжди існують суперечності, що створюють напругу, котра є джерелом розвитку нації.
Було б, звісно, пречудово, коли б природна еліта, тобто найздібніші, і перетворилась на станову. Однак родинні інстинкти суперечать законам генетики, та й будь-яким іншим раціональним побудовам, тому це теж утопія. Станова еліта не може існувати без підживлення елітою природною, але й остання мусить якось гармонізувати свої творчі пориви з прозою життя. Оцей процес гармонізації й називається освітою.
Власне, належати до природної еліти не так уже й приємно, наш сьогоднішній цвіт науки та мистецтва відчув це повною мірою. Мовою екстрасенсів це називається бути енергетичним донором. От чиновницький вампіризм — зовсім інша річ. Тому повзуче введення плати за освіту виглядає страшенно аморально, але річ тут не в моралі. І Чингісхан, і Сталін виявляли дуже зворушливу турботу про кращі уми ворожих їм народів, певна річ, коли ті корились їхнім державам. Миколаївська Росія могла собі дозволити навіть молодого Шевченка. Але то були сильні держави, зацікавлені, задля власного ще більшого посилення, у певних дозах правди. Сучасна українська держава дуже слабка, і освіту вона не фінансує не тому, що грошей нема, а тому, що боїться наслідків. Хоча розвал — доля не просто слабких держав, а ще й не здатних до трансформації, до тих самих реформ, котрих бозна-скільки вже всі чекають. Платна освіта — це хрест на реформах, консервація нинішньої станової еліти. Втім, ненадовго. Ми, може, вже жили б за Оруеллом, коли б це не призвело до біологічного виродження. Звісно ж, безплатної освіти не буває. Держава має платити за навчання і відбирати для цього дійсно здібних, інакше на її місці просто з’явиться інша держава.
