Питань, як завжди, багато, але чи є відповіді, якщо не на всі, то бодай на більшість із них?
• Пригадаймо, як усе починалося. Церемонія відкриття Ігор стала грандіозним театралізованим шоу, за яким спостерігала величезна аудиторія глядачів у всьому світі. Згідно із задумом сценаристів і постановників, шоу мало продемонструвати такий собі історико-мистецький симбіоз величі й неосяжності російської душі. Невеличкі технічні збої (як, наприклад, невдала трансформація сніжинки в олімпійське кільце) загального враження не зіпсували. Значно активніше обговорювався той факт, що до жодних із російських теленовин не потрапив Президент України Віктор Янукович, який підтримував українську делегацію, розмахуючи Державним Прапором. Він виявився чи не єдиним керівником держави, який заслужив такої «честі», — й це не могло не інтригувати.
• Очікування перших виступів наших спортсменів пройшло «під акомпанемент» Дня України в олімпійському селищі. Скуштувати борщу та ближче познайомитися з українським колоритом прийшло понад двісті представників олімпійського руху та керівництва МОК. Загалом, попри побоювання деяких експертів та вболівальників, українців приймали досить тепло й дружелюбно.
• Позитивний настрій нашої делегації не зіпсував навіть такий собі «попсовий» рейтинг краси олімпійської форми, оприлюднений однією з американських компаній: екіпірування української команди, виготовлене іспанською фірмою «БОСКО», визнали одним із найменш вдалих. (Цікаво, що американську форму ця ж компанія оцінила також невисоко — нарівні з українською.)
Що ж до спортивних результатів, то, звісно, українські вболівальники сподівалися бодай на одну-дві олімпійські медалі. Найбільше розраховували на наших біатлоністок. Тим приємнішою була здобута Вітою Семеренко бронзова медаль у гонці на сім із половиною кілометрів! Українка блискуче провела спринт, добре відстрілялася і доволі швидко бігла. Срібній призерці Ользі Вілухіній вона поступилася зовсім небагато.
• Із огляду на стан справ в українських зимових видах спорту та на загальний підсумок виступу збірної, бронзову медаль Віти, без перебільшення, можна розцінювати на вагу золота. Непоганим додатком до нагороди стали для спортсменки й грошова премія та трикімнатна кімната в Сумах.
Десь неподалік від сестри могла поселитися й Валя Семеренко, для цього потрібно було бути прудкішою в гонці переслідування. Вона фінішувала п’ятою, ледь-ледь не дотягнувшися до п’єдесталу. Однак її виступ — теж непоганий результат.
• В інших видах спорту успіхів, на жаль, не було, невтішні прогнози підтвердилися. І це, знову ж таки, засвідчує недосконалість роботи Національного олімпійського комітету та недостатню увагу держави до проблем розвитку спорту в країні як зимового, так і літнього.
А проблеми ці — з будівництва нових спортивних майданчиків і підтримання належного стану вже побудованих спортивних споруд. Ні для кого не секрет, що багато спортивних об’єктів різного гатунку «стараннями» нечистих на руку можновладців перетворилися на бази відпочинку або особисту власність «втомлених» законотворчою діяльністю депутатів та їхніх родин.
• Відсутність нагород на найбільших спортивних змаганнях не означає, що в Україні перевелися спортсмени, здатні перемагати. Але, на превеликий жаль, зневірившись у можливості побороти байдужість вітчизняного спортивного чиновництва, шукаючи кращої долі та гідного ставлення до себе, вони здобувають медалі під прапорами інших країн. Скажімо, у фрістайлі золоті медалі команді Білорусі принесли колишні наші земляки Алла Цупер і Антон Кушнір. На п’єдестал пошани у змаганнях фігуристів-парників зійшли аж дві українки. «Золото» для Росії здобула Тетяна Волосожар, яка колись тренувалася в Дніпропетровську разом із Оксаною Баюл, а нині вважається однією з найкращих фігуристок світу. «Бронзу» Німеччині подарувала Олена Савченко. У змаганнях із шорт-треку Володимир Григор’єв додав срібну нагороду до загальнокомандного заліку збірної Росії. Дуже прикро, що всі ці спортсмени виявилися непотрібними своїй країні.
• Справжньою королевою Олімпіади стала білоруська біатлоністка Дар’я Домрачева. Вона здобула аж три золоті медалі, за що президент Білорусі Олександр Лукашенко присвоїв спортсменці звання Героя країни. Домрачева увійшла до когорти небагатьох спортсменів, які здобували три медалі на одній Олімпіаді.
• Цікаво було спостерігати й за виступами спортсменів із екзотичних країн, для яких вже сам вигляд снігу є чимось дивним. Вони змагалися передусім із своїми страхами, і зайняті ними місця не мають жодного значення. Всесвітньо відома скрипалька Ваннеса Мей, для прикладу, виступаючи за Таїланд у змаганнях із гігантського слалому, посіла останнє місце. Ну і що ж того? Відомо ж бо, що найголовніша й найважча перемога — це перемога над самим собою...
І все-таки в Сочі говорять не лише про спорт, а й про скандали та прикрощі. Одна з тем — підготовка об’єктів у Сочі. У відповідь на критику деяких іноземних ЗМІ оглядач видання «Вести» Олександр Губський написав: «Найгірше, що є на Олімпіаді, — це іноземні журналісти». Що ж, у Росії всі новини мають бути «причесані та припудрені». «Совковий» спадок, на жаль, доходить до абсурду, коли замість того, щоб усувати недоліки, звинувачують того, хто на них вказав.
А критикувати організаторів є за що. Чимало претензій до помешкань олімпійського селища, які здавалися поспіхом. Висловлювалися підозри щодо нечесної гри деяких делегацій. Не раз йшлося про те, що спортивна Феміда раптово «сліпне» на користь російських спортсменів.
• Що ж, світ спорту вже давно перестав бути еталоном чесної боротьби. На кожних змаганнях завжди є ображені на щось або на когось. Гірше, що на тлі змагань відбуваються речі значно гірші. Можна пригадати розгін людей, які вийшли висловити свою підтримку українцям. Або засудженого на три роки Євгена Вітішко — еколога, який виступав проти проведення Олімпіади, стверджуючи, що вона завдає шкоду природі. Головним «злочином» Вітішка було те, що він повісив свій протестний плакат на паркан садиби губернатора Краснодарського краю!
Із огляду на все це й на ситуацію в Україні, де влада воює з власним народом, розмови про проведення Олімпіади 2022 року у Львові виглядають фантастичними. Більше того, такі змагання, на жаль, у нашій країні проводити не можна, поки Україна не ковтне свіжого повітря політичних змін. Інакше все буде виглядати, як бенкет під час чуми.
• Олімпіада закінчується, а нові іспити для нашої країни тільки починаються. Володимир Путін, скинувши тягар змагань, не залишить Україну без уваги. Більшість російських політиків сплять і бачить «братерську» державу своєю територією. Симптоматично, що на офіційній сторінці Олімпіади в персональних даних наших спортсменів, поряд із українськими містами, де проживають українці, було зазначено, що вони представляють... Росію! Можна було б вважати це прикрою помилкою, якби таке сталося вперше. А так усе виходить «за Фрейдом». Отож — будьмо далекоглядними й пильними!
