Якщо долею затриманих бойовиками військових опікується Міноборони, МВС та СБУ, то мирні жителі Донецької та Луганської областей, які потрапити у полон до бойовиків «ДНР» та «ЛНР», можуть розраховувати більше на волонтерів або на диво, ніж на державу. За даними ініціативи «Восток-SOS», станом на сьогодні у полоні терористів перебуває 1270 осіб. Українська влада позиціонує їх як військовополонених, хоча частина з них— цивільні. За останньою інформацією, на території, підконтрольній бойовикам, зникло безвісти 184 особи. Полонених можуть затримувати з різних причин, саме від цього і залежить подальша доля людей, розповідає координатор ініціативи «Донбас-SOS» Олександр Горбатко. «Близько 80% людей, які перебувають у полоні, затримані представниками «ДНР» та «ЛНР» за порушення встановлених бойовиками правил, наприклад, комендантської години. Людей затримують на 7— 15 днів і відпускають. Така ж ситуація з людьми, яких затримали за їхні погляди чи проукраїнську позицію. Для того, щоб відпустили таких людей, необхідно, щоб пройшло до чотирьох місяців, а інколи їх взагалі не звільняють. У таких випадках може допомогти тиск родичів. Коли у штаб бойовиків приходять батьки і починають плакати і просити, інколи це може вплинуть на когось із терористів, і затриманого відпускають. Також ефективним є тиск міжнародних організацій. Всі пам’ятають історію Ірини Довгань, яку, обв’язану українським прапором, прилюдно били і принижували. «ДНР» та «ЛНР» прагнуть до легалізації, хочуть заявити, що вони правові республіки, тому широкий розголос того, що у них перебувають заручники, також сприяє тому, щоб людей відпускали. Інколи людей беруть у полон заради викупу. Метою затримання може бути й обмін, але у невеликих кількостях. Осіб, затриманих із цих двох причин, зазвичай не відпускають до виконання умов»,— пояснює Горбатко.
За словами координатора напряму з роботи із заручниками «Восток-SOS» Анни Мокроусової, проблему з полоненими складно вирішити через відсутність координації між органами влади, і зокрема між владою та волонтерами. «Нам телефонують люди, заявляють про те, що від них вимагають викуп, дають координати карток вимагачів, номери мобільних телефонів. Ми передаємо всю інформацію правоохоронним органам, намагаємося самостійно розповсюджувати списки, що склали, але зловмисників не затримують. Ми знову отримуємо повідомлення з тими ж координатами, хоча відслідкувати викрадачів за цими даними не складно»,— говорить Анна Мокроусова.
На початку жовтня волонтери самостійно розпочали створення бази полонених та намагаються своїми силами надавати розголос цій інформації, натомість СБУ виступає проти роботи у цьому напрямі. Голова об’єднаного координаційного центру звільнення заручників СБУ Юрій Тандит зазначає, що розголос цієї інформації лише створює додаткове поле для шахрайства: «Ми не можемо публікувати жодних списків. Ми не раз стикалися з тим, що після публікації інформації про затриманих волонтерами дані одразу потрапляють до аферистів. Шахраї знаходять родичів тих, хто у полоні, й вимагають за них викуп. Ми намагаємося роз’яснювати, як відрізнити шахраїв, але незважаючи на це, коли людина отримує дзвінок, одразу кидається шукати гроші й лише потім замислюється, що це може бути шахрайство».
ЗАХИСТ ДЛЯ ПОЛОНЕНИХ
Звільнення полонених— процес досить складний, але після звільнення цивільні особи, яких було затримано, лишаються ні з чим.
«Люди, які вийшли з полону, потребують медичної допомоги, бо часто піддаються катуванням. Якщо військовим цю допомогу надає держава, то цивільні залишаються навіть без можливості звернутися до лікарні. Більшість із них втрачають документи, на відновлення яких іде до трьох місяців. Через відсутність паспорта звернутися до лікарні неможливо. Більше того, ми навіть не можемо їх нікуди поселити, бо жоден хостел не приймає на проживання таких осіб».— розповідає Анна Мокроусова.
Представник Міністерства соціальної політики Ольга Жидецька також визнає існування проблеми, але запевняє: міністерство працює у цьому напрямі.
«Ми не були готові до того, що виїде так багато людей, тому виникають проблеми з поселенням. Зараз опрацьовуємо ряд питань щодо подальшого безпечного житла. Поки що ми обстежуємо на звільнених територіях зруйновані будівлі, які ще можна відновити. Ми розуміємо, що зараз більшість вільних домівок, які ми можемо надати, розташовані у сільській місцевості. Щодо осіб, які мають особливі потреби, намагаємося підшуковувати місця, де близько є лікарні та інша інфраструктура»,— говорить Жидецька.
Щоб отримати матеріальну допомогу після звільнення та виїзду із зони АТО, колишні полонені можуть звертатися до соціальних служб або координаційних штабів на місцях. Також для них доступний цільовий рахунок Міністерства соціальної політики. У кожному регіоні створено комісію щодо розподілу цих коштів. До неї необхідно подати заяву.
ПОЛОН У ВІЙСЬКОВИХ
На території АТО, підконтрольній українській владі, також фіксують випадки зникнення людей. Наразі таких повідомлень 37. Представник Міністерства оборони Василь Будік визнає, що серед військових існує проблема дисципліни, але сподівається, що незабаром вона зникне завдяки створенню військової поліції.
«Армія— це неоднорідне середовище. Тут є як патріоти, які пішли туди, щоб захищати нашу країну, так і люди, які прагнуть отримати від війни власну вигоду. Злочинність існує скрізь, як під прапором невизнаних республік, так і під прапором України. Ми спільно з СБУ та військовою розвідкою провели у зоні АТО успішні спецоперації щодо виявлення та знищення груп бойовиків, які займалися викраденням наших громадян. Щодо звільнених територій— це робота воєнної комендатури. Там, де сьогодні вже створено комендатури, викрадень та інших правопорушень із боку військових немає. Але комендатура має великі обмеження в роботі. Ми можемо працювати лише зі Збройними силами і не маємо впливу на добровольців. У такому разі необхідна військова поліція. Сам я родом із Грузії. В нас теж виникали проблеми з дисципліною в армії, але ми над цим працювали. Зараз, за правилами, військова поліція у Грузії може затримати навіть генерала. Поки в Україні ми бачимо розробку концепції такої поліції та чекаємо політичного рішення».— підсумовує пан Будік.
