Суддя Хмельницького обласного суду Леонід Гонта за свою довгу практику служіння Феміді різне бачив за бар`єром, одначе чогось подібного не пригадує. Ця дівчина, убивця рідного дідуся, й справді завдала йому багато турбот і душевного сум`яття, переживань, що не залишають і досі, хоча й вирок уже оголошено - сім років позбавлення волі з відбуванням строку покарання у виховно-трудовій колонії загального режиму без конфіскації майна. Він відправляв справу на дорозслідування, дівчину - на додаткову психіатричну експертизу, звертався до колег по поради, до літератури із судової практики і психіатрії, педагогіки, тяжко і багато думав, аби второпати мотиви страшного злочину...
Того кривавого вечора дідусь подивився чергову телесерію латиноамериканського "мила", а відтак вимкнув у квартирі світло. Цей його вчинок для заощадження кіловат-годин геть розсердив онучку. Зчинився скандал. Дідусь ударив Ольгу. Дівчина пішла на кухню й взяла ніж. Тільки-но дідусь переступив поріг кухні, вона несамовито кинулася на нього й била, била, била ножем... Нещасний помер на місці. Потім узялася за прибирання у квартирі. Коли повернулася з роботи бабуся, онучка сказала їй у дверях, аби вигуляла пса. Та, наче передчувала біду, повернулася з подвір`я швидко. Ольга вже чекала на неї, озброївшись до зубів - кинулася на бабусю із ножем і сокирою. Наразі хтось натиснув на дзвінок біля вхідних дверей, врятувавши тим бабусю від остаточної розправи.
Ольга схопила золоті прикраси, якусь білизну, одягнулася і - мерщій від місця злочину... Вона одягнулася, бо рідні дідусь і бабуся вже який день тримали її тільки у спідньому. Онучка несподівано приїхала до них, батьків своєї матусі, з Одеси. Вони ж не дуже зраділи цьому приїздові. Зателефонували до Одеси, відтак, як і домовилися з дочкою та зятем, роздягнули дівчину і зачинили у квартирі, наче тварину в клітці. Аби, мовляв, нічого не сталося.
Батьки Ольги не бідують у місті над теплим морем. Вони наполягають на тому, що дали їй усе потрібне. Окрему кімнату, калорійне харчування, вбрання, іграшки тощо. А вона що не раз, то з хати. Зв`язалася із поганими компаніями. Батьки ж старалися, наполегливо шукали, як позитивно впливати на свою дитину. То якось обстригли її наголо. Коли вже гарно відросли коси, вдруге так учинили. Ясна річ, із кращих намірів!
Потім відправили її на примусове лікування до психіатричної лікарні. Дехто з присутніх у залі судових засідань спокійно слухав, коли говорилося про подробиці вбивства дідуся і плакав, коли чув дитячі спогади Ольги: "Над усе я боялася, коли до мене, психічно здорової, йшли із шприцом і починали колоти...". Психолого-психіатрична експертиза зробила висновок, що в "період інкримінування злочину підсудна не перебувала в стані тимчасового розладу душевної діяльності або в стані фізіологічного афекту". Вона, мовляв, усвідомлювала значення своїх цілеспрямованих і послідовних дій...
Суддя Л.Гонта порадив кореспондентові "Дня" не називати на сторінках газети прізвища персонажів цієї резонансної кримінальної справи. Тяжко не поділити його слушне зауваження, не легше - уявити себе на його місці, коли, знаючи усі подробиці справи, мусиш оголосити найсправедливіший вердикт.
