Чомусь цього дня йому не хочеться відпочити від мистецтва, шанувальників і, нарешті, від своєї другої половини — акордеона. Навпаки, артист влаштовує наймасштабнiший за весь рік концерт, своєрідний музичний звіт про попередній рік, роблячи тим самим подарунок навіть не собі, а своїм шанувальникам. А ще Ігор Завадський любить вигадувати традиції та незмінно їх дотримуватися. Каже, що задля інтересу: «Мені цікаво, скільки я протримаюся». 20 січня, у свій день народження, в Українському домі артист знову жодної з них не порушить... «Кажуть: «Місця зустрічі змінити не можна», а в мене дати зустрічі змінити не можна!»
— Святкові музичні вечори, присвячені вашому дню народження, ви проводите вже протягом одинадцяти років. Як починалася ця традиція? Вам не хочеться цього дня відпочити від мистецтва?
— Мені дуже подобається вигадувати якісь ідеї та втілювати їх у життя. Я люблю придумувати традиції — i у своєму житті вигадав уже багато традицій, яких намагаюся дотримуватися. Наприклад, традиція раз на рік випускати альбом. Уже сім років її дотримуюся. Концерти на мій день народження я почав влаштовувати з 1998 року. Тоді це був Музей Тараса Шевченка. Коли я виступив цього дня вперше, я відчув, що саме цього дня було присутнє особливе натхнення на концерті. Мені сподобалося. Наступного року святковий концерт я провів у Будинку вчителя. Це був перший у моєму житті концерт, коли глядачів прийшло втричі більше, ніж могла вмістити зала.
Цей концерт — це своєрідний звіт за рік. У його програму, як правило, входять ті композиції, які з’явилися за рік і, звичайно ж, блок хітів — композиції, які за моїми спостереженнями публіка любить більше за інші. Оскільки це головний концерт року, я також обов’язково граю твори, які ще ніколи й ніде не звучали. Цього разу в мене буде чотири абсолютних прем’єри. Звучатимуть композиції різних жанрів, адже це концерт, у якому я можу собі дозволити синтез жанрів.
Ще одна нова традиція, яку я придумав — це випуск DVD один раз на рік. Минулого року вийшов перший. Цього разу я презентую чотирьохгодинний DVD, на якому буде вміщено весь концерт із Палацу «Україна» (який відбувся два роки тому) з одного боку, а з іншого — гості всіх моїх концертів за три роки. Крім того, на диску буде також годинний фільм про мене, який зняв канал «Культура».
— Цікаво, а чим вас приваблює створення власних традицій?
— Мені традиції подобаються тим, що я людей змушую чекати. Ось диски демонструють мій розвиток, це ніби моя музична антологія. Мені цікаво, скільки я протримаюся, дотримуючись кожної з традицій. Поки що я не перервав жодної. Моє гасло — не просто не зупинятися, а йти і постійно розвиватися.
— Кожного разу 20 січня проходить не просто концерт, а ціле театральне дійство. Чим маєте намір дивувати шанувальників цього року?
— Я вже перепробував різні форми проведення свого дня народження і зрозумів, що на живих концертах люди краще сприймають мене одного. На відміну від диска — там мій інструмент краще звучить з іншими. У концерті виступатиме унікальна семирічна дівчинка Ніна Улицька з унікальними голосовими даними. Буде ще й танцювальний номер на грузинську мелодію, поставлений народним артистом Сергієм Бондуром. А ось, наприклад, на концерті 22 січня на презентації мого нового диска «Максимуз» у Будинку актора буде зовсім інша програма, а 23-го (це буде п’ятдесятий мій концерт у Будинку актора) — третя.
Раніше я дуже рідко грав джаз, але цього разу прозвучить відразу три джазові композиції. А ось на диску«Максимуз», що тільки-но вийшов і яким я теж продовжив одну зі своїх традицій, також представлено кілька жанрів: це, наприклад, класична музика та ретро. Трохи композицій з альбому зіграні на новому інструменті, який я також презентуватиму 20 січня. Інструмент створено відомою італійською фірмою «Скандаллі». Впродовж 25 років він був із клавішами, які спеціально для мене переробили на кнопки. А звук залишився колишнім — клавішного акордеона з французьким тембром.
Узагалі, 20 січня буде максимум музики. Коли є ведучий, завжди присутній момент офіціозу. Протягом багатьох років я незмінно запрошував на цю роль Світлану Леонтьеву. А останні два роки вона з’являється на моїх концертах як запрошена, а сам я не готую ніяких промов, спілкуюся з аудиторією імпровізовано. Єдиний мінус — це мікрофони, які «гасять» живий початок, хоча все одно виходить душевно.
— А наскільки для вас принципова наявність цієї душевності?
— Це як медитація, у яку я занурююся і намагаюся навантажити глядачів. Часом я звертаю увагу, що вже буквально на перших композиціях перші ряди глядачів закривають очі, починають розгойдуватися. Просто як на Кашпіровському... Кожного року я стараюся посилювати акцент на відкритість, душевність і навіть відвертість. Деякі глядачі говорять, що їм час від часу стає ніяково від того, як сильно я себе «оголяю». Моє завдання в тому, щоб людина відчула свою первозданність. І у якусь мить зала починає підкорятися цій «хвилі». Щирість убиває всі рамки й усі маски.
