Ця червона афіша, звичайно, пробуджувала уяву: «Жіночі бої в грязі! Суперфінал! Україна, Росія, Білорусь. Такого ви ще не бачили! Пройдено 50 турів гладіаторських боїв».
Іноді по периметру вбудованих там і сям курортних динаміків лунав закличний голос із тим же текстом. Як сказав Берімор про собаку Баскервілiв: «Не бачив, сер, але чув. Дуже страшно!»
Я думав, видовище напевно буде огидним, насильство, дамські тіла по вуха в бруді. Бр-р... Мабуть, це навіть мерзенно. Та все одно цікаво.
Щось же привертало в гладіаторських боях древніх римлян? А я якраз читав тоді історичне дослідження «Спартак».
Не вся ж публіка в тому ж древньому Римі була жлобською? Ті ж сенатори регулярно тягалися вкушати схожі видовища.
Всередині відкритого судакського ресторану «Стара фортеця» було влаштовано поміст, обмежений канатами. Він був до країв наповнений сірою глиною.
О 22.00 з динаміків під металевий, напівзнущальний, напівгрізний рев німецької групи «Рамштайн» повідомлялося, що такого ви ще не бачили!
Поруч із цією грязюкою співав чоловік у фраку, що змахує на Іллю Рєзника, який підсів на довгострокову дієту. Він, суперечачи «Рамштайнівським» маршам, виводив у дусі Мартинова: «Наталі, Наталі...». Себе він оголосив досить чудернацько: Ель Франсом. І тут же був прозваний публікою Альфонсом.
Поступово співак утомив глядачів. Аби розрядити обстановку очікування, він пробасив, указуючи у бік рингу: «Не хвилюйтеся! Грязь справжня!»
У чому-чому, а в цьому ніхто не сумнівався. Грязі у нас у країні вистачає. Аби скрасити грязьове вариво, навколо було розвішено червоно-жовті ліани гірлянд, які завзято підморгували, типу: чи те ще буде!
Альфонса змінив ведучий — щуплий, фарбований тип з освітленою борідкою-клинком. Цей жмут волосся на підборідді нагадував білячий хвостик від дитячого коміра. Юнак був у червоній футболці з написом КГБ на фоні герба, який змахував на чекістський.
Він рекламно залементував: «Отже, панове! Суперфінал! Позаду 50 турів жіночих боїв у грязі. Хто бачив такий бій, підніміть руки?». Піднялась парочка рук.
— Чудово! — чомусь зрадів він. — Отже, для вас це видовище — вперше. Ви запам’ятаєте його на все життя! До речі, якщо ви хочете дізнатись, що означає напис на майці «КГБ», це розшифровується просто: Кримські Грязьові Бої. Отже, здрастуйте!
У відповідь прошелестіли невпевнені оплески.
— Знаєте, мама в дитинстві навчила мене одній речі, — повчально зазначив ведучий, — при зустрічі ві-та-ти-ся! Тому ще раз, — він вискнув фальцетом. — Здрастуйте!
— Здра-стуй-те!!! — якісно відгукнувся народ.
— Краще! — похвалив він. — Зараз ви побачите справжні гладіаторські бої. Правило єдине — ніяких правил. Все, як у Древньому Римі! У правій руці у вас древньоримський поп-корн, у лівій — древньоримська поп-кола. Бажано іноді відкладати їх, щоб зааплодувати. Давайте потренуємося. Чоловіче, можна вас? — тикнув він пальцем у бік соромливого парубка з оранжевою головою в чорних трикутниках.
Хлопець наблизився до ведучого.
— Як вас звати?
— Серьожа, — соромливо відповів той, що для його панківського вигляду було дивно.
— Звідки ти? — перейшов ведучий на «ти».
— З Мінська, — ще більше засоромився оранжевий.
— Отже, привітаємо — Серьога Мінський!
Натовп слухняно заревів.
— Покажи мускулатуру. Чи що там у тебе є, — дещо грубувато запропонував конферансьє, який сам не мав винятковості рельєфу.
Він помацав біцепс Мінського, що злегка роздувся:
— Не густо...Зараз у тебе буде смертельний бій з одним із наших гладіаторів! — Оранжевий перестав усміхатися.
Ось і їхній вихід.
Переможницею минулорічного чемпіонату була Скала. Повна жінка з серії «Коня на скаку зупинить...» А може, навіть завалить нещасне непарнокопитне. Вона на таке, мабуть, здатна. Та були серед них і гімнастично-еротичного складу, здатні працювати моделями.
Головна умова перемоги — утримання в задушливому прийомі п’ять секунд. Усе!
У правому кутку — Багіра, в лівому — руйнівниця Креш.
Ведучий запропонував Серьозі Мінському приєднатися до них, але той бажанням не загорівся.
Дівчата підійшли перевальцем одна до одної. Раптом одна схопила іншу за волосся і сильно смикнула. Та посковзнулася і смачно плюхнулася в рідину, так, що бризки розлетілися метрів на п’ять. Парочки, які займали столики прямо перед рингом, були накриті грязьовим дощем. Сусідки, намагаючись врятуватися від лікувальної глини, накрилися скатертиною, по-рачачи виставивши очі з укриття.
Ведучий уміло підзужував учасниць бою: «Росія і Білорусь, хто кого? Вони вже потрапили до книги Гіннеса за кількістю союзів, укладених за рік, — просунуто жартував він.
Треба віддати йому належне — експресія непогана, на кшталт конферансьє екстремал-шоу «Людина, яка біжить» в однойменному фільмі з Шварценеггером, який нещодавно перекваліфікувався з гладіаторів на губернатори.
Через дві хвилини ударів по тілу і валянь у грязі відрізнити «Росію» від «Білорусі» стало неможливо: вони м’яли одна одну, немов дві надувні ляльки, які посварилися. Одна з них схопила іншу за горло, в цей момент на ринг була запущена третій гладіатор.
Накачана і квадратно-страшнувата. Жіночих ознак у неї було менше, ніж чоловічих. «Слоненя (Білорусь), — представив її ведучий, — «беспредельщица!»
«Беспредельщица» в стрибку заїхала в ребро тій, яка душила. Картинка була такою: три фігури злилися в єдину сіру масу. Невидимий гончар виліплював із неї то ногу, то руку, то сідниці. На вибір.
Було неясно — серйозно йде боротьба чи все-таки це «підстава». На початку побоїща було видно, що гладіатори штовхають одна одну награно, але потім пару підсковзувань, різких ударів у живіт чи спроб схопити за волосся, і помітно, що людина починає злитися. Тим більше болільники роздяглися за географічною ознакою: білоруси, українці, москвичі! Підскатертинні дівчата виявилися з Могильова, тому аж вмирали за звірячим Слоненям.
— Хто хоче судити? — несподівано запитав ведучий.
До нього, розгойдуючись, підійшов очкастий парубок у квітчастій сорочці:
— Я!
— В рингу, — додав підступний ведучий.
— Можу і в рингу, — розв’язно відповів той. Він був уже настільки наконьячений, що міг спокійно почухати за вушком у лева або полоскотати акулу. Відмахнувшись від його перегару, ведучий сказав:
— Цей кандидат не проходить допінг-контроль! Він не в формі. Кандидатуру доведеться відставити. Хто наступний?
Зголосився немолодий, високий пан з миловидним обличчям і невеликим животом. «Ігор, Ростов-на-Дону», — коротко представився інтелігент.
— Прекрасно, Ігор, переодягайся, — почав із звертання на «ти» ведучий, незважаючи на поважний вік кандидата. Не до етикету.
50-літнього мужика кудись повели. Через три хвилини він з’явився у запраних бежевих шортах і з голим торсом.
Нагромаджувалися ті, хто програв. Слоненя в розпал сутички вилетіла за борт. Та ще з того боку рингу, де висота понад півметра. Той, хто вилетів, вважається вибулим.
Проти Супер-Галі билися відразу дві «тварини»: Багіра і Фокс (тобто лисиця). Багіра — пластично-жилаве створіння. У Фокс волосся пофарбоване в інтенсивно- рудий колiр.
Ведучий:
— Я б порадив Багірі і Фокс об’єднатися проти Супер-Галі, тому що окремо вона їх розшпурляє.
Свавільна, схильна до садизму, Слоненя нахабно вилізла на арену.
— Неподобство! — заволав ведучий. — Абсолютне порушення правил! Ігор, що ви стоїте, робіть же що-небудь?! Витягуйте її з рингу!»
Така перспектива розвеселила та аж ніяк не обрадувала Ігоря. Він, гидливо обходячи ринг iз різних боків, намагався схопити її за труси. Жінки, розкидаючи грязюку, постійно переміщалися, і виловити порушницю не вдавалося.
Всередину рингу він заходити, зрозуміло, не наважувався — ще щелепу скрутять. Нарешті судді вдалося впіймати Слоненя за слизьку талію, коли вона повалилася на канати. Для такої лютої істоти, як вона, було виявлено незвичайне милосердя — Слоненя трохи брикнула арбітра-любителя. Адже могла й укласти одним ударом!
Реакція публіки все більше ставала освіжаючо-бурхливою. Або навіть буйною! Я й сам уже кричав! Стали зрозумілішими пристрасті, якими вибухали давньоримські стадіони. Хвиля насильства заражає! Досить сильне відчуття! З виду напівінтелігентні громадяни вискакували через столики, матюкалися, зривали краватки!
Конферансьє вміло підігрівав азарт репліками в дусі, ну зараз Україна отримає від Білорусі, або Росія бере Білорусь за горло.
У фіналі боролися дві жінки, які виглядали двома парковими статуями, що б’ються. Коли після брейка дві практично однакові фігури розійшлися в різні боки, Ігор абсолютно не знав, хто з них хто.
Зрештою він оголосив, що чемпіонка та, що зліва. Конферансьє, який повідомив, що Ігоря він запросив з міркувань об’єктивності, проте втрутився в хід заходу: «Насправді перемогла...Супер-Галя! Україна!» Може й справді перемогла наша? Та розібратися в цьому було непросто. Ведучий у будь-якому випадку вибрав патріотичний варіант. Тобто гору грязі праворуч.
Потім він викликав любителів, тих, які хотіли б битися з гладіаторами і між собою. Як не дивно, бажаючих знайшлося немало. У тому числі й двоє дівчат. Причому не обвішані мускулатурою, а симпатичні, стрункі, не супергалі і супермашi.
Для любителів було правило: дозволено тільки поштовхи, ніяких ударів.
Мужиків знайшлося п’ятеро! У бій рвалися місцеві, судакські хлопці. Мабуть, дістала їх відпочиваюча «буржуйська» публіка, тому вони вирішили розправитися з нею хоча б на рингу. Їх було троє. Серед двох, які залишилися, виділявся статтю мінчанин. Тому, знову не довго думаючи, ведучий оголосив його Володимиром Мінським.
Спочатку парубки не дуже активно себе поводили, але потім розійшлися. Можна сказати, сутичка любителів у чомусь була цікавішою від професіоналів. Не було награних прийомів. І більш відчутно себе уявляєш на їхньому місці. Дівчата також не підкачали. Неначе досить ніжні створіння, а як до місива дійшло — будь здоровий. Якщо з приводу чоловічої дружби питання періодично виникають, то з приводу жіночої — ілюзій немає.
Викликали Багіру змагатися з любительками. Звичайно, вона була віртуознішою, але й спільні дії парочки добровольниць були досить зладженими. Наприклад, одна хапає гладіатора за ноги, а друга вчепилася в шию...
Резюме. Чесно кажучи, я чекав, що видовище викличе у мене абсолютне відторгнення. Але цього не сталося. Вже не знаю, може, всередині кожного з нас дрімає звірюга, яка бажає вирватися на волю?! Якийсь тваринний азарт починає підніматися і заповнює тебе від сандаль до зачіски. Ні, здається, якби на арені почався справжнiй «беспредел» — все було б інакше, огида виникла б. Та це багато в чому імітація, гра. «Жіночі бої в грязі» — тільки модель древньоримських побоїщ. Однак і вона дає уявлення про силу впливу подібних видовищ. У загальному полі переживаєш досить гострі відчуття.
Так що й підтримувати такі видовища не хочеться, але й засуджувати не тягне. Сходіть, подивіться і вирішіть для себе самі.
