Хочеться висловити своє бачення однієї зi шкільних проблем, порушених у публікації В. Бондаренко «Як допомогти дитині відчути радість від навчання» («День» від 13.10.2000 р.).
Діти, школа, освіта, виховання — це вічний вузол найважливіших і найважчих проблем будь-якої цивілізованої держави і суспільства. Напевно, у світі немає жодній країни, де б ці проблеми були повністю вирішені. Загальновизнано, що діти — майбутнє планети, так само як і конкретно кожної держави. З дітей виростає і формується нація, але, як відомо, діти бувають різні — хороші, погані, здорові, хворі, розумні, дурні, хитрі, злі, добрі... Очевидно, певною мірою ці якості властиві і нації загалом. Наша спільна мета і мрія — це зразкова нація, отже, в її основі повинна бути ідеальна дитина — «вундеркінд».
Але вундеркіндами не народжуються, так само як не народжуються академіками, політиками, бізнесменами або бандитами — ними стають. Щоб стати кимось, дитина повинна набути знань. Дуже важливо, щоб ці знання несли позитивний заряд. На жаль, часто вiдбувається навпаки. Адже першооснова знань закладається не в школі, а з перших днів життя дитини, і цілком залежить від батьків, які, на жаль, далеко не завжди ідеальні. Саме від батьків дитина вперше дізнається, «що таке добре і що таке погано», акумулюючи в собі, в залежності від цілого ряду причин і обставин, як знання зі знаком плюс, так і зі знаком мінус.
Отримавши 1 вересня свій перший клас, вчитель буквально з перших днів навчання починає розрізнювати ці різні потенціали. Попереду довгі роки важкої, марудної, благородної та найвідповідальнішої роботи. Від неї залежить, чи будуть у нас в країні гідні президенти, парламентарії, міністри, вчені, космонавти і генерали. Чи буде наша нація зі знаком «плюс», чи ні, залежить від наших шкільних вчителів. Чи буде наша дитина відчувати радість від пізнання нового, чи відчувати себе неповноцінною — також залежить від них. Ми не повинні про це забувати, принижуючи роль вчителя, обділяючи його увагою. Зараз важко всім, але навіть в не кращі післявоєнні роки в країні знаходилися кошти для матеріальної підтримки вчителів. Можливо, варто про це пригадати і ввести заохочувальні пільги за роботу з виховання і навчання наших дітей.
Всі ми хочемо, щоб вчитель добре вчив, але ж за це необхідно добре платити. Треба, щоб вчитель мав можливість постійно удосконалюватися, вивчаючи і аналізуючи нові методики, програми, шляхи і методи подачі матеріалу. На жаль, більшість наших педагогів проводять свій вільний час не за комп’ютером і не в читальному залі, а саджаючи картоплю, капусту, помідори, підробляючи або приторговуючи на численних ринках.
Останнім часом з вуст прем’єр-міністра все частіше можна чути про поступове наповнення бюджету. Хочеться, щоб цей чинник скоріше відбився і на бюджеті вчителя. Можливо, саме це і допоможе нашим дітям відчути радість від навчання.
