Сьогодні в Україні поняття «національний інтерес» вживається не так уже й часто — хіба що під час передвиборної агітації. Його рідко почуєш на вулиці або в транспорті від пересічних людей. Однак це — не просто словосполучення. Певним чином його можна пов’язати із поняттям патріотизму, оскільки й те, й інше — це висловлення глибоко шанобливого ставлення до власної держави та потреб її розвитку. Днями представники українського малого й середнього бізнесу, власники й топ-менеджери промислових, сільськогосподарських та юридичних фірм з українським та іноземним капіталом, а також науковці-гуманітарії зібралися за круглим столом, аби знайти відповідь на цікаве запитання: чи є успішний український бізнес проявом національного інтересу й, зокрема, що саме становить національний інтерес у гуманітарній сфері сучасної України?
«З цього приводу можна виділити дві проблеми, — розповідає голова Клубу імені Євгена Чикаленка, доктор філологічних наук, професор Володимир Панченко, — перша — це проблема якості еліт, яка викликана історичною спадщиною могутньої традиції «малоросійства», як наслідок, ми спостерігаємо сьогодні відмову від національних інтересів тих, хто мав би їх захищати. По-друге, це — проблема якості суспільства, яка виявляється в тому, що ми, українська нація, втрачаємо своє обличчя. Необхідно дбати про все те, що становить нашу українську традицію та культуру, без яких ми поволі перетворимося на росіян. Використовуючи досвід демократичних розвинених держав, ми прийдемо до висновку, що національна гордість — категорія економічна. Необхідно захищати все українське, в тому числі й бізнес. Сучасне українське суспільство конче потребує гордої, сильної, свідомої буржуазії».
Що ж заважає її формуванню й розвитку? На думку директора юридичної компанії «Правові системи» Олександра Лозицького, головною проблемою є невизначеність політики держави в гуманітарній сфері. Український підприємець не зацікавлений у розвитку культурної сфери внаслідок того, що держава не створила для цього підприємницьких засад. Сьогодні йдеться про підтримку українського шоу-бізнесу, кіно, книговидання та книгорозповсюдження виключно за рахунок державних дотацій. І навпаки, у світовій практиці такі сфери давно функціонують на комерційних засадах, сюди залучаються приватні кошти на вигідних пільгових умовах. Саме тут ми повинні перейняти досвід Росії, яка давно змінила систему роботи в цій сфері. До того ж багато законодавчих актів, прийнятих українським парламентом, або тривалий час не могли вступити в дію, або їх виконання й досі гальмується. Наприклад, у 2003 році був прийнятий Закон України «Про державну підтримку книговидавництва в Україні» (відповідно до якого вся продукція, крім продукції еротичного характеру, книжкових видавництв звільняється від оподаткування), але діяти він почав фактично лише з початку минулого року. Важливим аспектом є також благочинна діяльність. Підтримка її та заохочення мають стати чи не провідним напрямом політики держави в гуманітарній сфері.
Постає питання: чи може впливати мова на успішність бізнесу в Україні? «Бізнес може бути успішним лише в поєднанні з певними соціокультурними цінностями, — вважає доктор філологічних наук, завідувач кафедри Національного університету «Києво-Могилянська» академія Лариса Масенко. — Зокрема, бізнесові кола мають великий вплив на розвиток престижності мови завдяки власному прикладу. Адже успішна людина, яка досягла певних вершин у бізнесі, викликає повагу оточуючих, а отже — і мова, якою вона говорить».
Голова правління «Крафт Фудз Україна» Юрій Логуш вважає, що домінування в українському бізнесі російської мови паралельно призводить до «ізоляції» всіх національних ознак. Така ситуація дуже нагадує радянські часи, коли в промисловій сфері, як і в інших, панувала тотальна русифікація. Як наслідок, ми протиставляємо все російське як прояв слов’янського, православного всьому західному — як чужому, невластивому нам. А це дуже небезпечна тенденція з огляду на здорові економічні інтереси України. Якщо ми прагнемо вийти на західні ринки, стати рівноправним партнером, необхідно впроваджувати досвід демократичного ведення бізнесу. Однак чим довше ми засвоюємо правила бізнесу по- російськи, тим більше ми віддаляємось від європейських стандартів, до яких так прагнемо. Все це призводить до того, що український бізнес стає залежним, перебуває в тіні російського. Змінити ситуацію можна через глибокі суспільні зміни, культуру, всю гуманітарну сферу. Суспільство повинно стати свідомим щодо української мови й держава має всіляко це підтримувати.
«Треба любити Україну не до глибини своєї душі, а до глибини своєї кишені», — говорив видатний український громадський діяч кінця XIX — початку XX століття Євген Чикаленко. У сучасних умовах цей вислів означає, що розвиток українського бізнесу та українського суспільства — взаємозалежні явища, вони обидва входять у число національних інтересів України. Економічно стабільне суспільство нарешті забуде про такі штучно створені проблеми, як «Схід чи Захід», «українська мова чи російська» й почне керуватись реальними інтересами держави, яка забезпечує добробут. Необхідно пам’ятати, що ніхто, крім нас самих, не збудує процвітаючу й заможну Україну. А тому держава повинна якнайшвидше розпочати створення цілісної законодавчої та виконавчої системи для регулювання діяльності бізнесу в гуманітарній сфері. Це відповідало б основним засадам підприємництва та захисту національних інтересів у цій галузі.
P.S. Повний текст звернення учасників круглого столу «Український бізнес: усвідомлення національних інтересів (гуманітарний аспект)» до державної влади України, політичних партій і громадськості читайте тут.
