Вчитуючись у цифри статистики (на Харківщині, наприклад, створено 192 приватно-орендних і фермерських господарства — 45,2% від загальної кількості сільгосппідприємств, що реформуються; підписано 151708 договорів на оренду земельних ділянок — 68,9% від загальної кількості виданих сертифікатів), можна констатувати, що земельна реформа наближається до кінця. Де-юре. Щодо де-факто, то з цим у нас завжди були проблеми.
Яскравий тому приклад — ситуація у Волчанському районі, в дивовижному краї на півночі області, з повноцінними чорноземами, лісами й ріками. Але з 32 тутешніх КСП тільки п’ять закінчили минулий рік з прибутком. В інших — борги перед бюджетом. Через ці борги податкова інспекція забирає майно в заставу — і реформа гальмується. Якось до КСП «Донець» приїхав судовий виконавець і, виконуючи рішення суду, наклав арешт на все майно, включаючи трактори й сівалки. А чим орати й сіяти?
Про це розповів голова районної держадміністрації Віктор Рудяга, в минулому сам фермер. Це нова генерація керівників, від землі. Вони-то знають, що зараз перед селянином питань виникає набагато більше, ніж він може знайти відповідей. Де взяти техніку, без якої земля небагато коштує? Що залити в баки тракторів? Куди дівати м’ясо й молоко, якщо м’ясокомбінат і молокозавод простоюють без оборотних коштів?
Де-юре в указі Президента і в рішеннях уряду всі відповіді є. Беріть кредити, селяни. Але держава позбулася зобов’язань позичати сільгоспвиробникові, переклавши цей обов’язок на комерційні банки. Ціна найдешевшого кредиту, що може видати агропромбанк «Україна», — 45 відсотків річних (з них 16% — половина облікової ставки НБУ — компенсується з дербюджету, а сільгоспвиробники платять 29%). Правда, Кабмін пообіцяв протягом року компенсувати сільгоспвиробникам частину плати за користування кредитами комерційних банків у розмірі половини облікової ставки НБУ на день укладання відповідної угоди про виділення позики. Але з одним уточненням: компенсація відбуватиметься на конкурсній основі.
Це пастка. У Волчанському районі її видно як у лабораторії. Зовсім поряд розміщено двір приватної агропромислової фірми «Лиман- січ» (це одне з тих п’яти господарств, що успішно працюють, багате, авторитетне, з іноземними інвестиціями) і ферма Василя Чмеленка. Небо й земля! Василь Федорович з 93-го року займається відновленням непридатних земель, котрі заболочені, заросли чагарником. Такі йому виділяли, хоча він писав Президенту України, щоб хоч трохи дали орної. Відмовляли. Йому і зараз її не можна виділяти, бо фермер ніколи не був колгоспником, раніше працював у заводській охороні. Щоб перетворити погані землі на поля, він продав свій будинок, корів, овець... Відновив 38 гектарів, але не розбагатів. Майна в нього майже немає, адже воно потрібно не тільки для роботи, а щоб закласти в банк як гарантію повернення кредиту... Так хто виграє цей конкурс? Кому з двох сусідів держава швидше компенсує 50 відсотків кредитної ставки?
Навіть якщо сподіватися на диво й припустити, що Василь Федорович отримає кредит, він зможе витратити його тільки на поточні потреби, на весняно-польові роботи. Директор ВАТ «Харківський тракторний завод» Петро Тодоров якось сказав, що реформа на селі неможлива без реформування відносин між сільгоспвиробниками й виробниками сільськогосподарської техніки. А їх зараз практично немає. Лізинговий механізм придбання техніки на виплат, що пропрацював три роки, сьогодні практично зруйновано, а відразу купити трактор фермер не в змозі. Найменший трактор ХТЗ-014 коштує 8880 гривень — ціле багатство для початківця-землероба. Втім, це іграшка, серйозна техніка коштує набагато дорожче. А завод сам у боргах. Ситуація в сільськогосподарському машинобудуванні зараз не краща, ніж на селі.
Підраховано, що для проведення весняно-польових робіт в Україні необхідно 2 млрд. гривень. Допомога уряду в отриманні кредитів оцінюється в 1,1 млрд. гривень. Це означає, що ледь не половину потреб новоутвореним господарствам доведеться закривати власними ресурсами. Їх, зрозуміло, немає. Значить, знову буде використано ф’ючерсні договори. За цим красивим словом переховується продаж майбутнього врожаю. Інакше кажучи, фермери вирощуватимуть хліб, знаючи, що він їм уже не належить.
КОМЕНТАР
Ілля КАРАКАШ, доцент кафедри аграрного права Одеської державної юридичної академії:
— Указ Президента «Про невідкладні заходи з прискорення реформування аграрного сектора економіки» надає фермерам право вільно викупити земельну ділянку, що знаходиться в користуванні, і таким чином збільшити свою земельну власність, отриману в порядку безкоштовної приватизації — в межах середньої земельної частки. Наприклад. Середній земельний наділ фермерів Одещини становить близько 20 га. З них трохи більше за 5 га належить фермерам на правах приватної власності. Інші 15 га вони можуть, згідно з указом, викупити за ціною, яка не нижча за визначену грошову оцінку землі. Але, по- перше, договір купівлі-продажу дійсно є вільним з часів римського права, тобто, можна купити тоді, коли продається, а не наказується продавати. По-друге, за нашим законодавством донині немає однозначної відповіді, хто ж є суб’єктом земельних відносин: громадянин, який є головою селянського господарства, чи селянське господарство як юридична особа? Отже, незрозумілим залишається, хто ж виступатиме як покупець земельної ділянки? По-третє, як селяни-фермери можуть купувати землю, якщо, згідно з ч.4 ст. 18 Земельного кодексу, «розрахунки, пов’язані з придбанням земельних ділянок, проводяться через відповідні банки», а відповідними банками можуть бути земельно-іпотечні банки, яких у нашій країні поки що не створено? Можливо, 6—8 відсотків фермерів уже володіють грошовими коштами для викупу 15 га землі. Інші ж змушені залишатися орендарями більшої частини земельної ділянки. Але й фермери, які викупили землю, опиняться не в кращому становищі, бо, витративши значну грошову суму на викуп землі, залишаться протягом тривалого часу без коштів на придбання насіння, техніки, пального, добрив тощо. Кредит під заставу землі їм також ніхто не дасть, оскільки повноцінний обіг капіталу в сільському господарстві відбувається за 5—7 років. Банкам вигідніше надавати короткострокові кредити під купівлю сигарет, снікерсів, памперсів та інших товарів, бо за цього випадку повернення кредиту з відсотками забезпечується протягом 20—30 днів. Та й, точно кажучи, фермеру немає з ким укладати кредитний договір під заставу землі з дотриманням вимог ч. 2 ст. 39 Земельного кодексу, оскільки п. 6 Указу № 666/94 про створення Земельного банку протягом п’яти років залишається невиконаним. Але головне полягає в тому, що оплата за викуп землі у власність або орендна плата за вартість основного засобу виробництва неминуче перейдуть на вартість продовольчої й сировинної продукції сільського господарства. Проблема полягає в тому, наскільки наше суспільство підготовлене до подальшого підвищення цін на хліб, м’ясо-молочні, круп’яні, консервовані й інші продовольчі товари…
Можливо, потрібно передати фермерським господарствам земельні ділянки, що перебувають у користуванні або на умовах оренди, у власність — з відстрочкою платежу на 49 років, як це було передбачено Положенням про викуп селянами садибної й надільної землі від 11 лютого 1861 року, що передував царському маніфесту про скасування кріпацтва від 19 лютого 1861 року? Втім, не треба 49 років: багато разів ошукані селяни в цей термін навряд чи повірять. Краще на реальніший — 10-річний термін, в який можуть повірити, з установленням пропорційних щорічних платежів.
