Нині робота там кипить. Майстрині чаклують над казковими персонажами, без яких, здається, і Новий рік не настає. Та й Діди Морози тут такі, які були в дитинстві, — не в куцому кожушку заморського Санти, а в довгій шубі, оздобленій хутром, і з великим мішком, повним подарунків. Як з’являється новорічна казка, бачила кореспондент «Дня».
«У Рівному Дідів Морозів почали вироготовляти ще з 40-х років. Цехи, де з’являлися добрі чарівники, були розташовані в підвалах, — по дорозі до цеху розповідає Олександр Матковський, головний інженер ЗАТ «Фабрика «Рівненчанка». — Обличчя Діда Мороза робили зі стружки, яку шпаклювали, грунтували й розмальовували, тулуб — із газет, а білосніжну шубу — із вати, просякнутої крохмалем. А щоб на комірі з’явилося «хутро», його потрібно було спеціально виколювати. Після усієї цієї непростої процедури Дід Мороз мав сохнути протягом доби. Пластмасові обличчя у казкових героїв з’явилося в 1966 році. У нас і досі зберігаються Діди Морози того часу, ще у ватяних шубах...»
Заходимо до приміщення. На довгому столі — дерев’яні каркаси, штучне хутро, темно-червоний велюр. З усього цього за допомогою ниток, голок і фантазії з’являється новорічний дідусь-чарівник, який приносить подарунки під ялинку. «На дерев’яний каркас одягаємо тулуб, видутий із пластмаси, тоді починаємо обшивати все це тканиною. У нас є декілька видів сувенірних Дідів Морозів. Найбільший із них — заввишки 45 сантиметрів. Усі вони й виглядають по-різному, — проводить майстер-клас Марія Солома, начальник виробництва фабрики. — Однак найскладнішим елементом є оздоблення, адже червону шубу Діда Мороза потрібно прикрасити білим коміром із синтепону чи штучного хутра. Та й сам він повинен виглядати поважно». Для цього в майстринь існують свої секрети. Так, щоб біла борода новорічного чарівника виглядала розкішно, її попередньо мало не накручують на бігуді. Щоправда, тут у пригоді стає станок. Трішки менше мороки зі Снігуронькою. Одягнувши її у блакитну шубку з велюру, майстрині виплітають для неї косу.
Жінка підводить мене до іншого столу, звідки на нас дивиться добрий новорічний чарівник у подарунковій упаковці, а поряд із ним ясноока красуня-Снігуронька. Трохи далі — охайно складені новорічні маски. Тут і тигренята, й левенята, і лисички й вовчики, козенята й папуги. Вони — також давня традиція фабрики. Раніше їх виготовляли із пап’є-маше. Тепер же використовують плюш чи хутро та бавовняну тканину. Склеюють усе це спеціальним розчином із муки — і під прес, де висока температура. Майстрині кажуть, коли таку маску лиш дістаєш звідти, вона пахне, як пиріжок. Пізніше беруться за розмальовування, використовуючи трафарети. Раніше все це робили вручну, тому й маски могли відрізнятися.
Над столом із вже готовими новорічними сувенірами й масками на полиці за склом стоять Діди Морози, яким вже по декілька десятиліть. Вони в цеху — як експонати. «Раніше таких лише за одну зміну виготовляли по 200 штук, — пригадує пані Марія. — Та вони й розходилися по території всього колишнього Союзу. Тепер же ми працюємо лише під замовлення. Наші Діди Морози їдуть до Києва, Харкова, Одеси, Запоріжжя. А ось рівненські магазини-супермаркети, як не дивно, рідко замовляють нашу продукцію. Сувенірні Діди Морози частіше з’являються на базарах». Та, незважаючи на це, бувають на фабриці й покупці з-за кордону. Час від часу рівненські сувеніри тішать і діаспору, адже поважного новорічного чарівника із палицею в руці там не знають, а танцюючий Санта-Клаус — це інше.
«Якось на фабрику завітав вже немолодий американець, професор із Ньйю-Йорка. Прийшов до нас як на екскурсію, — згадує Олександр Матковський. — Наші Діди Морози йому сподобалися, але здивуванню іноземця не було меж, коли він побачив Снігуроньку. Чоловік не знав, що в Діда Мороза є внучка. В результаті повернувшись додому, професор написав оповідання про Снігуроньку і розмістив в інтернеті, щоб якомога більше американців дізналися про внучку Санти. Ця книга потрапила і до нас. Потім декілька років підряд професор замовляв у нас сувенірних Снігуроньок».
Вміють на фабриці робити і Дідів Морозів-велетнів заввишки два метри. Бували тут і такі замовлення. Тоді майстриням доводилося працювати за допомогою драбин.
Працівники із ностальгією згадують часи, коли сувенірну новорічну продукцію виготовляли сотнями тисяч. Теперішній об’єм роботи важко порівняти з колишнім. Та попит на новорічну казку не зникне.
