Сьогодні «День» продовжує розпочату експертну дискусію про якість і проблеми сучасної гуманітарної освіти (див. № 158, 2 вересня, та №16, 9 вересня). Свою точку зору пропонує доктор історичних наук, професор Віталій Стецкевич. Як він зізнався, саме ці думки він хотів викласти у розгорнутому листі віце-прем’єру з гуманітарних питань та міністру освіти й науки.
ТЕЗА 1
Гуманітарна складова нашої спільноти нині перебуває в затінку, на такому собі маргінесі, немов пасинок. Досить тільки уважно подивитись навколо та прислухатися, якщо тільки маєш потребу й бажання побачити й почути, i зрозумієш: такий фундаментальний чинник гуманітарної складової нашого буття, скажімо, як культура в її широкому розумінні (а не тільки в тому, за яке відповідає Міністерство культури й туризму), виглядає занедбано і не відповідає сучасним світовим стандартам.
Тут я збирався покликати на допомогу таких авторитетних гуманітаріїв сучасної України, як О. Гончар, І. Дзюба, С. Кримський, Є. Сверстюк та Л. Костенко. Але зупинився на останній, пригадавши її есе «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала». «Річ у тім, — писала вона, — що коли американці свого часу запускали з мису Канаверал дослідну станцію з якимсь особливо потужним телескопом, що мав прецезійно точну систему дзеркал, то, виявивши в останній момент дефект головного дзеркала, призупинили запуск, усунули дефект і лише тоді запустили цей телескоп на орбіту». І далі найсуттєвіше з Л. Костенко: «В переносному значенні таким телескопом, з такою системою дзеркал у кожній нації, в кожному суспільстві повинен бути весь комплекс гуманітарних наук, з літературою, освітою, мистецтвом — в складному спектрі цих дзеркал і віддзеркалень суспільство може мати об’єктивну картину... Ефект головного дзеркала, точність його оптики, вiдiграють вирішальну роль. У нас же цей телескоп застарів. ...Маємо не ефект, а дефект головного дзеркала».
Перечитавши цей фрагмент, на полях я написав таке: «Треба починати першу лекцію 1 вересня для студентів нашого технічного університету, а можливо й не лише для них, саме з цієї високої суто гуманітарної ноти Ліни Костенко...»
ТЕЗА 2
Людина — єдина істота на Землі, яка творить те, що зветься культурою чи культурним продуктом. І творить не бездумно і безцільно, а для власного вжитку. І чим більше вона творить цього продукту і чим більше споживає із світової культурної скарбниці — тим більше вона окультурена, цивілізована. Культура і людина — суть єдине ціле. І гуманітарна складова усієї освіти покликана вибудовувати цю гармонійну єдність. Уявити собі людину без культурного багажу, «людину неокультурену» важко; адже від народження через все життя й усю систему виховання й освіти людину, як писав шанований мною філософ Мераб Мамардашвілі, окультурюють , наповнюючи її перш за все гуманітарними знаннями (казками, вмінням розмовляти, читати, писати, малювати, вірші запам’ятовувати, світ пізнавати тощо), що тільки й дає змогу підняти її до рівня ЛЮДИНИ.
ТЕЗА 3
Із підписанням Україною Булонських угод і намаганням опанувати європейські стандарти освіти, ситуація з викладанням гуманітарних дисциплін загострилася. І це в той час, коли гуманітарна освіченість тих, хто приходить до вищої школи, падає. Почитайте письмові роботи, писані начебто державною мовою, і ви довго не заснете. Зауважте: мова йде про тих, хто вже, здавалося б, повинен в школі засвоїти норми мови, хто через чотири-п’ять років отримає диплом про вищу освіту.
Запрошую до студентів одного з нардепів. Боже милосердний! Аби я й мої колеги знали і чули раніше його експромти. З першої ж фрази він приголомшив: «Вот тут вам говорят, что Шевченко говорил и писал по-украински. Это неправда. Я его читал. Писал он по-русски. Я тоже буду с вами разговаривать по-русски. Думаю, вы не против...»
Безумовно, час вимагає, щоб освітянську ниву адаптували до вимог сучасного світу і вивели її на нові стандарти освіти. Особливо з огляду на перехід нашої цивілізації в сферу життя, де панівну роль відіграють інформаційні технології й відбувається перехід від індустріального суспільства до інформаційного Але ж чи буде людині затишно й комфортно жити в такому середовищі? Ще О. Гончар записав у щоденнику: «Коли йдеться про досягнення техніки, науки, тут можна говорити про всемогутність людського розуму. Коли ж торкнутися проблем моральності, людяності, уміння мудро співіснувати, то...»
ТЕЗА 4
Є ще один чинник, що змушує ставити питання про важливість та іманентність гуманітарної складової в усій системі освіти й виховання. «Сучасна освіта, якщо орієнтуватися на останні основоположні документи ЮНЕСКО, покликана допомогти людині навчитися пізнавати, навчитися робити, навчитися жити й навчитися жити разом» (К. Астахова). Отже, людину, а дипломованого фахівця особливо, треба навчити вчитися все життя, вчити цього треба усіх, хто причетний до освітянської праці. Є тут і велике поле власне для гуманітаріїв. Особливо в умовах нашого повсякдення, в умовах життя, позначеного радикальними системними змінами (від політичних до суспільних) й трансформаціями.
ТЕЗА 5
Складається враження, що ми вже далеко «не впереди планеты всей» у сфері культури. Навіть у тій її частині, де завжди вважалось, що тут ми вже точно на перших позиціях: маємо на увазі те, скільки і що ми читаємо. Сьогодні видаємо (тобто друкуємо книжок в Україні) та читаємо, виявляється, значно менше, аніж у переважній більшості розвинених країн світу. Олександра Коваль — знана в Україні організатор книжкового форуму у Львові — нещодавно про це казала з розпачем і болем. «Куди йдемо, браття?» — хочеться закричати, особливо після того, як одна студентка на мої докори з приводу того, що вона за останні три роки жодної (!) книжки не прочитала (бо не мала потреби, за її словами), з викликом сказала: «А вот я слышала, что жена футболиста Бекхема за всю свою жизнь не прочла ни одной книги — и ничего. Она супермодель и живет себе миллионершей...»
У цей час за дверима аудиторії інша студентка, яка щойно вийшла, голосно розказує колежанкам: «Ой, девки, что он грузит! Короче. Говорит Катьке: «Вы каких классиков европейской литературы знаете?» Прикинь. Кошмар. Шо ему надо, блин?». Це група здає «Історію світової та вітчизняної культури».
Живемо ми разом і в умовах засилля маскультури і попси, а не лише занедбаного середовища. (Страшно подумати: в часи мого дитинства ми пили воду з нашої річки Саксагань, а нині — тільки купуємо питну воду!) Ви давно були в найближчому від вас парку культури і відпочинку? Сходіть. Особливо ввечері й спробуйте знайти там сліди культури та ще й культурно відпочити... Звичайно, можна жити й у такому середовищі. Але то вже не життя — повноцінне й духовно багате, на яке людина заслуговує і до якого прагне весь цивілізований світ. То існування й борсання. Чи хочемо ми такого? Переконаний, що переважна більшість — ні.
ТЕЗА 6
Посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеман писав, що певний час у нього на батьківщині «не сприймали твердження про те, що культура може бути дотичною до економіки, до прибутків. Ми не звикли міряти економічними визначеннями такі поняття, як культурна чи духовна спадщина, — тобто усе те, що є основою культурного розвитку. Тепер зрозуміло, що то була помилка. І ми досі засвоюємо уроки цієї помилки. Першими їх засвоїли німецькі бізнесмени...» Очевидно, що й нам варто, враховуючи чужі помилки, не повторювати їх, а навпаки, засвоїти уроки тих помилок, яких колись припускались не тільки в Німеччини, а й в інших країнах Європи й Північної Америки. Та ось і наш земляк філософ Сергій Кримський на парламентських слуханнях з питань культури в квітні 2005 р. наголошував: «Жодна нація не виходила з кризи тільки завдяки матеріально-економічним чинникам».
ТЕЗА 7 (ПРИКІНЦЕВІ ВИСНОВКИ)
З усього сказаного (та й залишеного поза межами цього тексту) випливає:
Гуманітарна освіта — від школи до ВНЗ — конче потрібна; вона відповідає вимогам і викликам часу. Чи є резерви для поліпшення усієї гуманітарної освіти — від дошкільних до вищих навчальних закладів? Безумовно є. Як є й розуміння фахівцями того, що тут треба робити. Справа за порозумінням iз чиновниками, законодавцем та й iз фізиками. Потрібні діалоги, пошуки компромісів. Фізикам і лірикам треба бути в одній упряжі. Кожному своє робити, а в підсумку будемо мати гармонійно освіченого фахівця, ім’я якому — Людина.
