Одного разу закінчилося одне із засідань з’їзду РСДРП у Цюриху. Всі вже розійшлися, тільки група товаришів із ЦК затрималася. Був ясний літній день, яскраве сонце заливало кімнату й освітлювало молоді поривчасті обличчя. Тут Володимир Ілліч помітив у віддаленому кутку дівчину, яка щось швидко занотовувала у блокнот. Дівчина була дужа гарна: висока, струнка, величезні блакитні очі, правильні й м’які риси обличчя, добре окреслене підборіддя, величезна русява коса до пояса. Володимир Ілліч запитав у когось iз товаришів, і йому відповіли, що це делегат від Васильєвського острова. Володимир Ілліч підійшов до дівчини, добрe й уважно подивився на неї й сказав: «А товариші iз Васильєвського острова не позбавлені відчуття прекрасного».
Дівчина зашарілася, опустила очі й відповідає: «Прекрасне — це наша боротьба за світле майбутнє».
Володимир Ілліч каже: «Товариші з Васильєвського острова не позбавлені відчуття розумного».
Дівчина відповідає: «Розумне — це те, за чим майбутнє».
Ленін обернувся до товариша Сталіна й промовив: «Ви уявляєте, Йосипе Віссаріоновичу, яке життя ми побудуємо з отакою молоддю!» Сталін відповів: «У нас на Кавказі кажуть: якщо дівчина гарна — честь її батькам, якщо розумна — честь її народу».
Дівчина понурилася, провела рукою по волоссю й відповіла: «Честь моїм батькам, що виростили мене чесною та скромною, честь моєму народові, що виростив мене з почуттям правди i справедливості».
Володимир Ілліч усміхнувся й запитує Сталіна: «Що в нас кажуть у таких випадках?» Йосип Віссаріонович усміхнувся, ласкаво примружив очі й відповів: «У нас на Кавказі в такому випадку не розмовляють, а закохуються».
Тут підійшли ззаду Мартов і Плеханов. Обидва давно вже сватали своїх дочок за Леніна. Подивилися вони з презирством на делегата від Васильєвського острова й кажуть: «У наших дочок партійного стажу понад десять років, самі ми в партії з юності, пройшли каторги й заслання, коли вона ще пішки під стіл ходила. Та й батьки в неї ще невідомо хто».
Володимир Ілліч подивився на Сталіна й каже: «А товариші мають рацію». Усміхнувся Сталін лукаво у вуса й відповів: «Давайте влаштуємо перевірку. Хто пройде, той і правий».
Веліли покликати дочок Мартова та Плеханова. Прийшли вони — огрядні, старі, з невдоволеними обличчями.
Володимир Ілліч каже: «Ось перше запитання: хто такі більшовики i хто такі меншовики?»
Нічого не змогли відповісти дочки Мартова та Плеханова. А дівчина-делегат iз Васильєвського острова, відкинула русяву косу за спину, подивилася відкритим поглядом просто в очі Володимиру Іллічеві й відповіла: «Меншовики — це ті, кого нині більше, але потім буде менше. А більшовики — це ті, кого нині менше, але потім буде більше».
Здивувалися всі товариші із ЦК мудрій відповіді, а Володимир Ілліч від задоволення навіть правою рукою по правому коліну вдарив.
Друге завдання було пронести листівку на завод. Дочок Мартова та Плеханова відразу ж упіймала поліція, потім їх ледь викупили. А дівчина-делегат від Васильєвського острова, не лише пронесла листівку на завод, а й зуміла страйк організувати та довести його до переможного кінця.
Здивувалися всі товариші із ЦК такій зрілій роботі, а Володимир Ілліч примружив очі й інакше поглянув на дівчину.
«Добре, добре, — каже Володимир Ілліч, — ось вам останнє завдання. Надійшли до нас відомості, що є в наших лавах зрадник. Виявіть його». Хоч як старалися дочки Мартова та Плеханова, але так і не змогли виявити зрадника.
А дівчина-делегат iз Васильєвського острова подивилася в натовп людей, і вийшов iз натовпу Зiнов’єв, і каже: «Не можу більше витримати цього чесного пронизливого погляду. Я зрадник». Відтоді чимало зрадників викрила таким чином дівчина.
Здивувалися всі товариші із ЦК такій прозорливості, а Володимир Ілліч каже Сталіну: «Що скажеш?» Усміхнувся Йосип Віссаріонович, похитав головою й відповів: «Просто зараз украв би її й відвіз до себе на Кавказ, якби не була вона потрібна нам для партійної роботи тут».
А дівчина стримала усмішку, прибрала волосся з лоба й відповідає: «Якщо партія пошле на Кавказ, поїду на Кавказ».
Анкетні дані в дівчини виявилися в порядку, характеристика добра, та й ЦК підтримав її кандидатуру. Звали її Надія Костянтинівна Крупська.
Відтоді була вона з Леніним скрізь. Разом із ним коротала вона довгі холодні ночі в Шушенському. Була вона з ним і на пам’ятному крейсері «Аврора», коли він з усіх 40 своїх легендарних гармат вщент розбив Зимовий палац — оплот самодержавства. Була вона й біля смертного ложа Ілліча.
І народилися в них три сини. Перший пішов у селяни, другий — у робітники. Третій — у солдати. Ростуть сини, й усе більше продуктів дає країні перший син, усе більше товарів дає країні другий син, усе пильніше охороняє країну третій син.
