«Тому говорю їм притчами,
що вони дивлячись не бачать
і чуючи не чують
і не розуміють».
Від Матфея
Народ. Демос. Демократія. Притча во язицех пострадянського руху...
... Вийшов одного разу сіяч сіяти сім'я, себто священні зерна демократії. І коли він сіяв, якесь зерно впало при дорозі, при «світлому шляху», і було потоптане (відомо ким), і птахи злі склювали його (відомі нам і птахи сії).
Інше впало на землю кам'янисту і швидко зійшло. І така, з вигляду, свіжа демократична поросль!.. Але коріння глибокого не маючи, всохла. Історія ж, звісно, в корінь дивиться.
Інші зерна впали в терни. Та так зернами й померли.
Інші ж упали на добру землю й виросли. І розквітли. І плоди принесли. І доспіли плоди.
Долетіло благодатне сім'я і до нашої Обітованої землі. Але згребла його передбачлива Могутня Рука, кинула в решето велике та й труснула як слід. І ті зерна, що були дрібніші за багатопартійність, так і просіялися, як пісок крізь пальці.
Ось і маємо тепер таку просіяну демократію. Ось і маємо абсолютно абсурдні тиради типу: «феномен української демократії» або «парадокс демократизму в Україні».
Та що вже там казати, коли нині навіть дрібнота чиновна і дня прожити не може, щоб не потрусити це злощасне решето.
Так і плаває наша демократія, як корабель-привид. А на палубі натовп на п'ятдесят мільйонів ніяк не пов'яже належне з сущим. І тільки одиниці знають місце своєї рівноваги. Решта ж носиться натовпом на палубі від борту до борту і кренить корабель...
