Ім’я Галини Александрової із Маріуполя вже добре відоме читачам «Дня». Її листи, статті, інтерв’ю з генеральним директором ММК ім. Ілліча неодноразово друкувалися на шпальтах нашої газети. Галина Афанасіївна за фахом бібліотекар, а нещодавно вона була прийнята до Національної спілки журналістів України, з чим ми її щиро вітаємо. І саме співпраця з «Днем» відкрила їй шлях у журналістику. «День», як зізнається пані Галина у своєму листі головному редактору Ларисі Івшиній, відіграв важливу роль у її житті. Друкуючи сьогодні, з дозволу автора, цього листа, ми відкриваємо нову рубрику «Листи головному редактору».
Вельмишановна Ларисо Олексіївно!
Під час спілкування з Вами по телефону, відчувши таку добру увагу у Вашому запитанні про мої справи, я подумала, що, мабуть, наважуся написати Вам листа... Та одразу після розмови з Вами, ніби на її високій хвилі, стали відбуватися цікаві події, здійснюватися побажання.
Якось я була у радіоредакції, і там мені сказали: «А чому б тобі не вступити до Спілки журналістів України? Ми зараз заповнюємо анкети». Але мені нелегко було зробити такий крок, розуміючи необхідність журналістської освіти, ставлячись до себе дуже вимогливо. Та потім подумала, що, можливо, тоді я зможу у чомусь більше допомагати «Дню»?
У перелік опублікованих робіт я внесла більше 30 з «Дня» і 4 з «Іллічівця», а до 6 кращих (ксерокопії) — у першу чергу вибрала ту, про яку Ви говорили зі мною по телефону, — «Реальна загроза «бутафорії» («День», 1 березня 2001 р.).
І ось нещодавно мені вручили посвідчення за №13289 і членський квиток Національної спілки журналістів України. У ці хвилини я думала лише про «День» і про Вас з особливою теплотою та вдячністю. Потім згадалось, як я вперше написала в «День»...
То був найбільш важкий у моєму житті час, коли хворіла мама, і я знала, що все безнадійно. Якось на роботі я проглядала «День», постійно повертаючись до своїх думок. Невдовзі мене здивувало, що, майже не читаючи, відповідаю на запитання, запропоновані редакцією. (Мова йшла про засилля радянських фільмів чекістської тематики на наших телеканалах.) Спробувала викласти це на папері. Подумала, що не вистачає назви, — виникла назва «Віват, король, віват...». Спілкування з «Днем» допомогло мені взяти себе в руки, триматися. Але цим спогадом мені не хотілося навіювати смуток, а — сказати Вам, що «День» прийшов мені на допомогу, коли вона була найбільш необхідною, і я завжди про це пам’ятаю.
До Дня незалежності ММК ім. Ілліча нам виплатили по 100 гривень і, дещо додавши, я купила собі диктофон, не маючи й гадки, як буду його «обновлювати». Пізніше, у день візиту Президента Леоніда Кучми на наш комбінат, кореспонденти розповідали, що їм не вдалося записати його розмову з трудящими. І дійсно, коли я переглянула усі випуски новин, то побачила «німе кіно» (якщо не брати до уваги коментарі за кадром). Не можу пояснити як, але біля енергокорпусу я опинилася поряд із Президентом і увімкнула диктофон. У цей час Л. Кучма запитував у дільничних міліціонерів, чи справжня у них форма, що викликало усмішки. — «А я думав, що Бойко вже завів свою міліцію!» А потім, чого я аж ніяк не очікувала, Леонід Данилович звернувся до мене із запитаннями. Якби я передбачила заздалегідь цю ситуацію і звернулася до редакції з проханням підготувати запитання, тоді б і не з’явилась забавна думка: «Так хто у кого брав інтерв’ю?» А якщо серйозно, то Президент запитував про комбінат і чому він не бачив моїх матеріалів у «Дні». Я відповіла, що нещодавно «День» опублікував інтерв’ю з Володимиром Семеновичем. — «Тоді я вибачаюсь. Хай вам щастить!»
Я дуже хотіла прочитати книжку Євгена Марчука «Україна: нова парадигма поступу» і замовила її нашому книгопостачальнику. Він приїхав із Києва і сказав, що ніде її не знайшов. Та незабаром нам прислали цю книгу з Донецька. І тепер я готую матеріал про дослідження Є.Марчука і про науково- практичну конференцію «Соціополіс в Україні: технології практичного будівництва» з наміром опублікувати у місцевих газетах.
До Дня писемності наша радіоредакція підготувала програму, присвячену українській мові, і мене заросили розповісти про «Добридень!» та історію його створення. І я розповіла про все, як воно було: і про те, що на цю ідею мене надихнули Ви, і що назва «Добридень!» походить від «Дня», про наш авторський колектив, тематику публікацій та багато іншого (і ніхто мені не сказав, що це реклама). «Добридень!» продовжує виходити, але, на жаль, редактор «Іллічівця» не завжди усе розуміє. Він закрив мою рубрику «У світлі «Дня», назвавши її рекламою газети «День» (його попередник так не вважав). Я йому пояснила, що я не рекламний агент і взагалі не терплю рекламу. Я люблю «День»! Він відповів, що необхідно готувати власні матеріали. Добре, ми підготуємо спецвипуск до Дня незалежності комбінату — «Про це ми і без вас напишемо (!), а ви краще підготуйте до Дня писемності». У результаті ми не готували ні одне ні інше. Потім я поговорила з ним про те, що не можна отак з ходу відкидати ініціативи людей, коли вони хочуть щось зробити краще. Він із цим погодився, став писати назву рубрики «репресовані письменники», яку запропонувала і веде бібліограф профспілкової бібліотеки. І все ж таки намагаюсь якось впливати на Віктора Дмитровича, деякі критичні зауваження дають результати. Він уже сказав, що ніхто не критикує його так, як я.
Так, після дискусій, вийшов один вдалий випуск. Мені розповіли, що після публікації нашого автора «Чи мав Сталін право?» Віктору Дмитровичу стали дзвонити прихильники Сталіна, а комуністи у газеті «Приазовская правда» зарахували нас до категорії людей, «отравленных ядом национализма и извергающих этот яд на окружающих», назвали «нациками». Після цього я погодилась, щоб редактор ставив моє прізвище під кожним випуском «Добридня!».
На заводському радіо скоро вийде моя програма «Музичний «Добридень», перша передача буде присвячена творчості Назарія Яремчука.
Ларисо Олексіївно, вибачте, будь ласка, що я захопилася розповіддю і вийшов довгий лист. Це так чудово, що є Ви, є «День» і є на кого орієнтуватися і відчувати моральну підтримку у своїх скромних зусиллях та пошуках! Часто це радує мене, як дитину.
А «Добридень» читають! Від усього серця вітаю Вас з Новим роком. Бажаю Вам щастя, здоров’я, здійснення мрій та творчих задумів!
З глибокою повагою, Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь
