— Юрію Івановичу, чи відповідають основні засади національної екологічної політики в Україні вимогам сьогодення?
— Верховна Рада України минулого скликання затвердила «Основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». Цей документ певною мірою можна вважати державним планом екологічних дій. А от самі принципи і механізми, на яких базується впровадження засад національної політики, потребують докорінних змін. Ми повинні перейти до природоохоронної політики, яка в першу чергу направлена на вирішення екологічних проблем людини.
Сьогодні маємо небезпечну ситуацію, коли вплив забруднення довкілля на здоров’я населення України дедалі зростає. А здоров’я нації є найбільш вагомим потенціалом держави. Екологічні проблеми асоціюються в нас насамперед із Чорнобильською катастрофою, але остання має менший вплив, аніж забруднені вода, повітря та грунти. Новим завданням соціально-екологічної політики країни є створення умов, за якими економіка працювала б на здоров’я кожної людини. А серед основних показників розвитку певної території має стати здоров’я її мешканців.
— Відомо, що для вирішення екологічних проблем потрібні значні кошти, яких нині бракує. Як вийти з такого «глухого кута»?
— По-перше, треба кардинально змінити підходи до бюджетної політики. Сьогодні з 1,2 млрд. гривень, які надходять до бюджету через надання Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки ліцензій, квот, стягнення екологічних штрафів тощо, повертається на природоохоронні цілі лише близько 4%. Очевидно, раціональніше витрачати хоча б половину цього мільярда на впровадження природозберігаючих технологій, хоча б на компенсаційній основі, у кредит. Ці кредити окупляться за один-два роки. Яким чином? На першому етапі доцільним було б упровадити установки для переробки сміття, маловідходні та енергозберігаючі технології на найбільших функціонуючих підприємствах України.
Після повернення державі позичених коштів можна розпочинати другий етап: збереження малих річок, реставрацію лісових насаджень, перехід до контурного методу землеробства, який передбачає збереження захисних смуг навколо водоймищ, ярів, лісів, і є поширеним у всіх розвинених країнах. Потім можна перейти до вирішення найбільш складних питань: проблеми накопичених отрутохімікатів, проблеми рекультивації численних териконів та кар’єрів. Проведення цих робіт дозволить залучити значні людські ресурси, отже, разом з екологічними також будуть вирішуватись і соціальні проблеми.
На сьогодні ж розподіл грошей підпорядкований одній-єдиній меті — випуску грошей. Заради чого? Схоже, заради самої продукції, тому що споживати її за такої екологічної та соціальної політики, може, й не буде кому. Нині на охорону довкілля в Україні витрачається лише 0,07% ВВП, тоді як у розвинених країнах ця цифра сягає 2,5 — 3,5% ВВП.
— Яким чином ви плануєте досягти змін у державних пріоритетах?
— Очолюваний мною комітет намагається переконати парламентаріїв, що недоцільно голосувати за бюджет, кінцевою метою якого є розвиток виробництва за будь-яку ціну. Це знайшло розуміння у членів бюджетного комітету і принаймні ним у бюджетну резолюцію закладено природозберігаючі пріоритети.
Вирішити одразу всі екологічні проблеми неможливо, тому ми будемо спиратися на поширення позитивного досвіду, який уже є. Наприклад, щодо забезпечення чистою питною водою шляхом використання артезіанських свердловин. А такий досвід уже є в Києві. На нашу думку, цей підхід має бути поширений на інші регіони, наприклад, населення Донецького регіону забезпечено питною водою тільки на 65%, Одещини — на 50%, а аварійному стані 29% водогонів України. Для поліпшення ситуації із забезпеченням якісною питною водою ми плануємо закласти в бюджет кошти на будівництво свердловин у регіонах України. Також потрібно посилити контроль за якістю питної води. Виконавча влада має знати, що законодавство охороняє право людей пити чисту воду.
Інший практичний крок, який ми плануємо, — здійснення заходів очищення повітря. Одним із найбільших забруднювачів його є автотранспорт, приватний та відомчий. Поліпшенню ситуації сприятиме використання нових сортів очищеного бензину, що не містять тетраетилсвинцю; обов’язкове впровадження каталізаторів для допалювання вихлопу; активізація дій екологічної міліції. Ми підемо також на те, щоб відрахування до позабюджетного екологічного фонду за забруднення повітря підприємствами цілеспрямовано витрачались на впровадження очисних фільтрів.
На мою думку, за використання природних ресурсів треба платити реальну ціну. Тут доречно процитувати відомий вислів західнонімецького вченого Е. фон Вайзекера: «Бюрократичний соціалізм рухнув, бо не дозволяв цінам говорити економічну правду». Ринкова економіка може згубити довкілля і себе, якщо не дозволить цінам говорити екологічну правду.
— Чи досконале природоохоронне законодавство України? Які зміни до нього планується внести найближчим часом?
— Природоохоронне законодавство в Україні великообсягове, але його недосконалість, передусім, у неузгодженості, над цим питанням уже сьогодні працюють фахівці комітету. Найближчим часом планується прийняти ряд екологічних законів: «Про токсичні відходи», «Про почесного природоохоронця» тощо. Ми вважаємо, що більшість екологічних проблем потребує широкого обговорення із громадськістю, під час таких обговорень часто народжується багато нових ідей та механізмів їх упровадження.
Готується до ратифікації вісім міжнародних документів, серед яких «Конвенція про охорону біорозмаїття», «Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті», «Про перелітних птахів». Те, що необхідна ратифікація останньої угоди, підтверджує такий факт. Відомо, що Сиваш є найбільшим в Європі пунктом відпочинку для мільйонів перелітних птахів, на охорону яких багато держав витрачають значні кошти. Тому, ратифікувавши цю конвенцію, ми матимемо змогу одержати чималі інвестиції з-за кордону для збереження природи Сиваша.
Особливо хочу привернути увагу до Конвенції «Про доступ громадськості до екологічної інформації та правосуддя», підписаної в Орхусі (Данія). У США через суди вирішується 90% усіх екологічних проблем, наприклад, розглядають позови громадян на компанії, що своїми забрудненнями спричинили їм шкоду. Така практика створює атмосферу відповідальності підприємств та держави за свою екологічну діяльність. У нас зовсім не відпрацьована потрібна практика. Сьогодні споживач повинен сплатити 10% мита від суми позову, а також вартість юридичної консультації. Орхуська конвенція передбачає звільнення від мита позовів саме з екологічних питань, безкоштовне та обов’язкове надання послуг адвоката, вільний доступ до будь-якої інформації щодо рівня забруднень. Ратифікація цієї конвенції може стати переломним моментом для зміни екологічної ситуації в Україні на краще, бо судова практика почне стимулювати підприємства вирішувати свої екологічні проблеми реально, а не на папері. Такий крок означатиме також, що підприємці в Україні та країнах Європи матимуть єдині екологічні правила, а це сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату. Ратифікація потребує одночасного внесення багатьох змін у діюче українське законодавство, що є одним із завдань роботи комітету.
На нашу думку, велику роль у розв’язанні екологічних проблем мають відігравати громадські екологічні організації, з якими тісно співпрацює комітет. Саме громадські недержавні інституції першими в Україні привернули увагу міжнародного співтовариства до наших проблем і почали одержувати міжнародні гранти для їх вирішення.
№217 12.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
