У суєті буденщини, в мирських турботах про хліб насущний отримав справжнє задоволення, прочитавши нещодавно у двох випусках газети «День» (№ 203 і 204) матеріали про враження її головного редактора Л.О. Івшиної від подорожі до Японії. Хочеться подякувати Ларисі Олексіївні за яскраву розповідь про цінності, що їх сповідують люди в цій далекій для нас країні. Треба прямо визнати: хист у задумі публікації «Ідентичність і модернізація» і в творчій їх реалізації вона виявила неабиякий. Ця публіцистична робота Лариси Івшиної приваблює читача не лише своїм спостережно- репортажним стилем, а й дуже повчальними для нас уроками з життєдіяльності японців. З-поміж багатьох таких уроків назву кілька, на мою думку, найголовніших, які нам корисно було б добре засвоїти.
Урок перший. Це передусім притаманна японській нації людяність, що забезпечується гуманізацією суспільних відносин. Гуманізм для японців — це світогляд, в основу якого покладено інтереси людей, турботу про їхнє благо. Він вимагає піддавати сумніву будь-які ініціативи, якщо вони завдають шкоди добробуту людини, незважаючи на їхні наслідки для економічного зростання, політичної влади чи стабільності того чи іншого порядку. В своїх японських враженнях пані Івшина наводить багато різноманітних фактів, що свідчать про цілеспрямований пошук засобів ефективного, відповідального та гуманістичного вирішення багатьох нагальних життєвих проблем. І це добре. Адже в японців багато чого нам варто вчитися.
Свіжий доказ саме такого гуманіст ичного підходу до вирішення болючої проблеми, що завдає людям багато стражда нь і лиха, я знайшов тиждень тому в одному з українських видань. Так, столична газета «Вечерние вести» (№213/2007) розповіла, що торік у Японії м айже вдвічі (на 41%) зменшилася кількість дорожньо-транспортних пригод, пов’язаних із пияцтвом за кермом. А зумовлено це ось чим: у вересні 2006 року набув чинності новий закон, відповідно до правових норм якого, водій, який перед поїздкою випив пару чарок, може бути засуджений до п’ятирічного ув’язнення чи до штрафу майже в мільйон єн ( десь 8,9 тисяч. доларів). Окрім цього, санкції можуть бути застосовані також і до пасажирів, що сіли в машину до п’яного водія, і до співробітників прокатних контор, які надали автомобіль людині у нетверезому стані, і навіть до барменів, які наливають водію, який щойно під’їхав, чергову порцію спиртного.
...І все — заради безпеки життя людини!
Урок другий. «А ще вона (Японія. — Ю. К.) сильна своїм ставленням до природи, — пише Лариса Івшина. — Природа для японців — це їхнє продовження. Вони не відділяють свій дім від того, що за вікном. Як кажуть японці, наш дім — уся Японія». Коли в даному контексті ми «говоримо про ідентичність та модернізацію, — підкреслює автор, — iдеться про те, що розум не повинен травмувати природу. Японцям дивовижно вдається мати правильні стосунки з часом і простором. Думаю, саме в тому є одне із чудес — їхнє надзвичайне відчуття міри й гармонії, яке виникає на перетині цих двох площин».
Ось, приміром, яку унікальну щодо цього ілюстрацію наводить головний редактор. Ви не повірите, «в Токіо 23 райони утримують 20(!) сміттєспалювальних заводів». До речі, говориться в публікації, ще десять років тому в японській столиці був смог, а зараз повітря чисте, як на морському узбережжі. Або ж узяти поданий на шпальтах газети ще один цікавий факт, тепер уже з практики іншого міста: «У Кіото мені доводилося бачити дивовижну картину, коли йшла вулицею група людей з великими пінцетами і прозорими пакетами, в які складали смітинку, що трапилася їм на шляху. То була група волонтерів, таких собі супердоглядачів чистоти улюбленого міста. Тобто чистота — це правило, хобі, мода, спосіб життя».
І вони, як видно з публікації, глибоко вкорінилися в життя Країни Сонця, що сходить. У зв’язку з цим мені спав на думку мудрий вислів французького філософа-просвітника Клода Адріана Гельвеція: «Гідність держави у кінцевому результаті залежить від гідності особистостей, які цю державу формують». Дехто скаже: все це давно стало банальністю. Так, але погодьтеся: найдорожче люди розплачуються за те, що ігнорують банальні істини.
І ще один, третій урок, також вельми повчальний для нас. Його обов’язково треба врахувати українцям, бо в нас дуже виразний синдром жертви. А втім, давайте знову послухаємо Ларису Олексіївну: «Гадаю, японці кращим чином показали, як із катастроф можна виходити і як можна вражати світ своїми досягненнями. Важливо, що японці культивують повагу до Америки. Невипадково японців часом порівнюють з бамбуком, який гнеться, а не ламається». Як на мене, варто прислухатися до поради автора: «Треба вміти навчитися жити з тим минулим, переживати його, переробляти його на світло, на енергію творення».
Надруковані в газеті враження Л. Івшиної про розумну організацію японцями свого життя — не лише сховище, а й каталізатор людської думки. І нам треба лише радіти з того, що автор узялася поширювати їхній досвід. З її публікацій кожен може багато чого навчитися. Це — той грунт фактів, на якому в читача найбільш плідно виростають власні думки та почуття. Розмірковуючи над цим, я прийшов до ось якого висновку: в газеті «День» немає такого номера, з якого людина не могла б навчитися чогось хорошого. Пройти повз них — значить чимало втратити в гостроті свого соціального, аналізуючого зору.
Людям глибокодумним властиво замислюватися не лише про своє майбутнє, а й про долю своєї Вітчизни. Як ми будемо жити в ХХI сторіччі? Як зробити так, щоб твої рідні, близькі та й усі співвітчизники не хвилювалися за завтрашній день? Щоб діти мали можливість отримати пристойну освіту, а за працю платили гідну людини зарплату, причому вчасно. Щоб у квартирах, лікарнях, школах не відключали тепло та електроенергію. Щоб, зрештою, в українців був привід пишатися своєю країною так, як роблять це японці. Невдачі інших видаються нам цілком природними, але от чому нам не везе — цього ми якось не можемо зрозуміти. А треба. Тому що, як свого часу справедливо підкреслював у «Листах до братів хліборобів» Вячеслав Липинський, «ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо». Чи потрібно тут доводити важливість для нас японського досвіду державотворення, забезпечення щасливого життя людей? Читач, думається, розуміє: питання це риторичне.
Завершуючи свої враження від спостережень головного редактора газети «День» за життям у Японії, як заключний акорд, я хочу послатися на рідкісну інформацію, що безпосередньо цього питання торкається. А впала мені вона в око на сайті Travel.RU. Із розміщених там фактів найбільш примітний: токійська автобусна компанія Hato Bus незабаром запровадить новий вид обслуговування для іноземних туристів — екскурсії з електронним гідом. Вони саме тим є цінними для гостей столиці Японії, що як тільки туристичний автобус проїжджатиме повз якусь історичну пам’ятку, в прикріплених до пасажирського крісла навушниках відразу ж транслюватиметься розповідь з приводу подій, які там відбувалися. Можна сперечатися, наскільки це ефективно, але ніхто, мабуть, не заперечуватиме: такий підхід переконливо демонструє не лише уважне ставлення японців до зберігання своєї ідентичності, а й дбайливу турботу про популяризацію історії Японії, її визначних місць. Відомий римський політик Марк Туллій Ціцерон у зв’язку з цим застерігав: «Якщо не знатимеш подій, які відбулися до твого народження, то навіки залишишся дитиною». Дуже відверто про це висловився й знаний фізіолог Іван Павлов: «Тільки порожні люди не переживають прекрасного й піднесеного почуття Батьківщини». Ви згодні?
