Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Детективна історія з хепі-ендом

Репортаж з автопробігу «Дорога до Криму: проблеми і перспективи»
13 серпня, 2004 - 00:00
НА КОКТЕБЕЛЬСЬКІЙ НАБЕРЕЖНІЙ РОЗВЕСЕЛИВ МАНЕКЕН У ДЖИНСАХ І КАРТАТІЙ СОРОЧЦІ. ЗАМІСТЬ ГОЛОВИ В НЬОГО ПЕНЬ. СТОЇТЬ ДОГОРИ НОГАМИ. ПІДСВІДОМО ВІН ЗАКЛИКАЄ ДО ГУЛЬБИ: «ХЛОПЦІ, ПОСТОЇМО НА ГОЛОВІ!» / ПОТЕРПІЛА ПАНІ ЩАСЛИВА, ЩО ВКРАДЕНІ ГРОШІ ТАК ШВИДКО ПОВЕРНУЛИ ЗЛОЧИНЦІ ЗАСОРОМИЛИСЯ ТАКОЇ РАПТОВОЇ СЛАВИ ТА ЗАТУЛИЛИСЯ РУКАМИ ВІД ФОТОКАМЕР ТОНЕНЬКА ДІВЧИНА З СІМФЕРОПОЛЬСЬКОЇ ТЕЛЕКОМПАНІЇ ТЯГАЛА ПО ТЕРИТОРІЇ КАМЕРУ... ...А В ЦЕХУ ТАКА САМА ТЕНДІТНА ДІВЧИНА ОБРОБЛЯЛА ОСЕЛЕДЦІ. ПОПРИ ВАЖКІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ПРАЦІ ОБИДВ

Продовження. Початок у номерах «Дня»
за 8, 18, 25 червня,
2, 9, 16, 23, 30 липня
і 6 серпня

РИБНИЙ ДЕНЬ

Прибуваємо в древнє місто Керч. Центр досить доглянутий. Усе дуже урочисте, кафешку знайшов не відразу — у них тут перевага в діловий бік. У чисте скло магазинів і офісів з цікавістю поглядають кінські морди портових кранів.

Екскурсія на найстаріший рибний завод. Батьківщина кільки в томаті та іншої класичної закуски. Технології не скажеш, що нові, але завод вистояв у економічних бурях і випускає свої 90 найменувань продукції. Хоча дуже багато операцій — вручну.

Тендітна дівчина із Сімферопольської телекомпанії тягала по території камеру. А в цеху така сама дівчина обробляла оселедці. Незважаючи на тягар фізичної праці, обидві трималися граціозно. Це, звісно, не до того, що жіноча праця облагороджує чоловіків. Це до того, що жіноча краса виявляється навіть у дуже вже, здавалося б, невиграшних ситуаціях.

Від законсервованих риб прямуємо до їхніх опудал — сходами Музею океанології.

Увагу відразу привертають опудала акул, істот, що давно вселяють містичний жах.

І сміливці Джека Лондона, які вичавлювали хижачкам очі, і фільм «Щелепи», і навіть рядок із пісні Розенбаума, присвячений захопленню дайвінгом свого колеги — «И плывет с акулами Макар...» — усе про них — про суперчудовиськ, ровесниць динозаврів. Стрімка краса тіла яких не викликає сумнівів, як і страхітлива гострота зубів.

Так от, Керченський музей океонології вщент заповнений акулами.

У мене є кишеньковий довідник акул, але серед 240 видів, описаних там, такого, як тут, немає — загадкова акула з рогом. Акулячий одноріг! Цей вид вважали зниклим, доки випадково в сіті не потрапив цей екземпляр. Щось у ній тричі доісторичне.

На тлі акулячих щелеп прочитали стоматологічну лекцію: зубів у цих милих створінь може бути до трьохсот. У кілька рядів. Перші стираються, другі їх замінюють. А кому їх не вистачає, як рибі-пилі, та додатково використовує свій столярний інструмент, аби безперешкодно вриватися в косяки риб. Або від нудьги дно колупати. Або може протаранити човен. Така у риби-пили постійна трудова активність...

Екскурсовод, іхтіолог на пенсії, Кухарєв Микола Миколайович, вельми колоритний чоловік, який обійшов на наукових суднах усю планету. Він розповів цікаву історію, що сталася з його знайомим, також дослідником підводних глибин.

Якось на початку 70-х той на своєму науковому судні зустрів у Червоному морі Жака- Іва Кусто, відомого тоді тільки як винахідника акваланга. Застали вони майбутнього захисника природи за таким заняттям: вибухом він розніс атол і замислено знімав на плівку мертвих риб. Йому радянські товариші сказали кілька теплих слів: мовляв, що ж ви, батечко, робите? Неакуратно поводитеся з морськими жителями. Виходить, ще до Жака Ширака з його ядерними випробуваннями на коралових атолах — подібні феєрверки влаштовував найпопулярніший у світі заступник за головоногих і молюсків. Ці страшні кадри є в першому фільмі Кусто. Микола Миколайович пояснив цей разючий факт тим, що легендарний француз спочатку був лише талановитим інженером і комерсантом. Розуміння вразливості підводного всесвіту до нього прийшло пізніше...

А щодо акул, то Кухарєв, звісно, з ними стикався. Але лише одного разу дуже злякався. Навіть не обертався, коли побачив на дні величезну тінь. Чим швидше руки в ноги — тим цілішими вони залишаться. Але ця тінь ще довго нависала над ним у снах...

Сходимо на гору Мітрідат. Унизу з двох боків — панорама Керчі. Масштаб такий, що під нами часовою шестернею — колесо огляду. І обабіч, у затоках, лежбище кораблів і кранів.

Ближче до горизонту в морі, в сірих склублених хмарах, було видно маленьку рисочку — це і є приснопам’ятна коса Тузла. На тему подій навколо якого так і не вийшов мюзикл за сценарієм Дмитра Кисельова. Зате боротьба за пісок зробила цей пагорбок символом відстоювання Україною та Росією власних інтересів. Потренувалися.

ПОГОНІ ТА ЗЛОЧИНЦІ

Повертаємося до Феодосії. Мер міста Володимир Шайдеров з ранку прочитав нам лекцію про те, що запорука миру в міжнаціональних відносинах — комерційний підхід у розв’язанні земельних питань. (Див. ексклюзивне інтерв’ю з ним у «Дні» за 19 червня)

Влаштовуємо ралі між журналістами. У зв’язку з новизною нашої машини ми участь у ньому не беремо, а тому займаємося пропагандою рідної газети.

Публіка на центральній площі міста нагороджує оваціями тих, хто швидко долає перешкоди. Фаворитом був екіпаж «Гала-радіо». Але переміг литовський екіпаж. Водій — Стасіс Грігалюнас, штурман — Лайма Грігалюнайте. Мо-ло-дці!

Мчимо до Коктебелю. Міліція спеціально для нас влаштовує там реаліті-шоу. Кримські охоронці порядку вирішили продемонструвати нам уже справжніх злочинців («своїми» силами вони обійшлися на Сиваші, «День» за 16 липня)

Приїжджаємо до свіжепобіленого міліцейського відділку, і перед журналістськими очима постає жінка середнього віку, в окулярах і білому піджаці. Працює постачальником. Пані попросила в газеті її обличчя не показувати, щоб знайомі не зраділи. Тому вішаємо на зображення плашку.

Приїхала вона на машині з шофером до Коктебелю закуповувати продукти для своєї фірми. У оптовій конторі підійшов до неї «симпатичний молодий чоловік» і питає: «Чи не ви тут загубили пачку грошей?» Вона каже: «Ні». Чесний хлопець відійшов.

Потім підійшов інший (також «симпатичний молодий чоловік») і каже: «Чи не знаходили ви тут пачку грошей?» Вона каже: «Ні, але тут один хлопець нібито цікавився, чи не загубив хтось?» Цей відповідає: «Вибачте, але можна все ж таки пересвідчитися, що у вас немає моєї пачки. Бо велика сума». Наша пані, стиснувши губи, каже: «Будь ласка», — і розкриває сумку. Він, так би мовити, пересвідчився, в неї на очах. Вибачився і зник. Біля каси вона виявила, що зник він не один, а з трьома тисячами гривень.

Але злодії виявилися надто самовпевненими — були передані їхні описи. І міліція затримала машину злочинців на виїзді з Криму — в Армянську. Напевно, вони не врахували оперативність кримських міліціонерів.

Злочин стався о десятій ранку, а вже вдень «симпатичних молодих чоловіків» доставили в Коктебель.

І ось нам кажуть детективним голосом: «Зараз вам продемонструють злочинців. Їх поведуть через внутрішній дворик. Про те, що тут десятки кореспондентів, вони не знають».

Дворик напружився, дістали блокноти, камери, фотоапарати (в давні часи, напевно, витягли б мольберти). Відчиняються металеві двері й звідти з’являються два поголені типи. Прямо скажемо — не красені. Потерпіла пані до чоловіків ставиться вельми поблажливо. Один — сивуватий, татарського вигляду, а другий — ніби, слов’янин. Але детально розгледіти ми їх не встигли — вони відразу засоромилися несподіваної слави й затулилися руками від фотокамер. Такого успіху в їхньому житті ще не було!

Коли злодійкуватих аполлонів відвели, журналісти помучили їхню жертву дивними запитаннями на зразок: чи не крадуть у неї щодня по три штуки? Постачальник запевнила, що такий прокол з нею вперше. Що вона посилить пильність. І підозрюватиме тепер усіх симпатичних чоловіків, що будуть підходити до неї.

Ми привітали міліцію з перемогою й вирішили відсвяткувати цю подію дегустацією коктебельських вин.

Процедура досить цікава: треба довго роздивлятися вино на світло, потім збовтати його й оцінити цівки «гліцерину» на стінках келиха, потім понюхати й лише після цього трохи ковтнути.

Було видно, що більшість наших громадян не розуміє, навіщо так довго морочитися. Але, з другого боку, чому не пограти в нову гру? Вина небагато, але келишків — аж п’ять. Отож, усі старанно полоскали ротову порожнину для переходу до наступного напою, але обличчя в усіх були змовницькі: «Мовляв, ви ж розумієте, що всі ми тут приколюємося. Хоча ось це сухеньке — нічого...» Тут і далека мета дегустації — в магазині можна купити пляшку вина уподобаного сорту. І вже відірватися по повній, без уповільнення темпу!

На дегустації, внаслідок розкріпачення атмосфери, ще раз пролунало гасло автопробігу: «Часу на дружбу мало! Треба відразу переходити до любові!»

Коктебельська набережна здивувала винахідливістю місцевих дизайнерів. Крім естетично цікавих споруд, на зразок ресторану-корабля, потішив манекен у джинсах і картатій сорочці, замість голови в якого пень. Стоїть він догори ногами. Є в ньому щось пустоголово-молодецьке, підсвідомо він підбурює до гульні: «Хлопці, постоїмо на голові!»

Однак за цим «гультяєм» на стінці суто ділове оголошення: потрібні офіціанти, бармени. Поки одні дуріють, хтось інший — ішачить.

Коктебель — остання точка автопробігу. Повертаємо додому.

ПРОЩАЛЬНИЙ БАЛ

У Феодосії — прощальний бал. Місцеві діти та підлітки продемонстрували неслабий діапазон своєї самодіяльності: від майстерної гри на саксофоні до виконання запального танго.

Урочисте вручення призів литовським журналістам. Ми зі свого боку прибалтійським переможцям і організатору автопробігу, президенту «Всеукраїнського автомобільного клубу журналістів» і фонду «Журналістська ініціатива» Людмилі Мех вручили двотомник історичних нарисів «Дня» — «Україна Inkognita» та «Дві Русі». Адже справу одну робимо: розширюємо уявлення про самих себе.

Генеральні спонсори автопробігу — «Страхова група ТАС», «Бош», «Нафтогаз України», Держадміністрація з питань туризму)

Костянтин РИЛЬОВ, «День», фото автора
Газета: 
Рубрика: