Мальовничий альбом «Україна — Японія: дерев’яна архітектура», що торік його надрукувало київське видавництво «Грані-Т», днями отримав диплом I ступеня як найкраще видання, представлене на XIV Міжнародній книжковій виставці-ярмарці у Білорусі. До речі, це перша в Україні книжка-«трилінгва» — вона вийшла друком українською, англійською та японською мовами!
«Ідея спорідненості дерев’яної архітектури України та Японії здається, на перший погляд, дивною, — пише у своїй передмові авторка і дослідниця Галина Шевцова. — Але мені пощастило близько познайомитися як з українською, так і з японською дерев’яною архітектурою, і чим уважніше я вдивлялася в покриті мохом дахи, поточені часом руді перехрестя стовпів... тендітні огорожі веранд та галерей, що однаково пристрасно обнімають храми і хати України та Японії... Чим глибше вдихала солодкуватий, гострий запах деревини, змішаний в Японії з курінням ароматичних паличок, а в Україні — з пахощами воскових свічок та ладану, тим ясніше розуміла: подібності є... Стара деревина та священні аромати... Краєвиди!... Відмінностей між типовими карпатськими та японськими краєвидами, власне кажучи, немає: схожий не тільки рельєф, а й колір рослинності, волого-димчастий імпресіонізм атмосфери... Однаково сильно шмагають землю літні зливи... А взимку селища гірських районів Японії так само, як і карпатські села, засипає снігом по самі вуха. Можливо, ще й через це народна архітектура така схожа?» Також передмову написав професор університету Кінкі Тошіо Сакураї. Далі подається коротка порівняльна розвідка двох давніх культур дерев’яного будівництва. Решту альбому складають яскраві фотографії. На розвороті на одному боці споруди японської дерев’яної архітектури, на іншому — української: каплиці, дзвіниці, брами, містки, надмогильні стовпи, торії, церкви, пагоди, кронштейни, хати, клуні... Так зроблено зумисне — для порівняння. На окремих сторінках, як у пазлах, можна писати — знайдіть п’ять, сім, одинадцять відмінностей... Сказати б, побачивши мальви довкола хати, природно думаєш, що ця будівля під солом’яною стріхою десь ХIХ століття з котрогось українського села і зараз зберігається в котромусь із наших музеївзаповідників. А от і ні. Це — хата типу «гашшьо-дзукури», селеще Шіракаваго, префектура Гіфу. А мальву, а по японськи осіннюкосмею мешканці Країни Вранiшнього Сонця вважають типово японською квіткою... Або ж яка неймовірна схожість між брамами до гуцульської церкви Благовіщення (1587 р.), що у Коломиї на Івано-Франківщині, і монастиря Зуйганджі міста Мацушіма, префектури Міягі. І таких несподіванок багато.
«Ми маємо внутрішню потребу якомога більше порівнювати багату, глибоку українську культуру з іншими культурами світу, — говорить шеф-редактор видавництва «Грані-Т» Діана Клочко. — Це — найцікавіше і найкорисніше заняття: сприяє підвищенню самооцінки і набуттю нових знань про самих себе».
Гортаєш альбом і з’являється бажання з настанням весни на якісь вихідні поїхати у Карпати (звичайно, добре було би і в Японію — для порівняння). Але найімовірніше виберуся на Чернігівщину — там у селі Сваричівська Ічнянського району є дивовижна дерев’яна церква барокової доби.
