Це була, як думали всі, «профілактична» прогулянка на рятувально-водолазну станцію: подивитися, як поводяться на воді співвітчизники, ознайомитися з роботою рятувальників, отримати свіжу статистику щодо кількості потерпілих на водних об’єктах. Міністерство з надзвичайних ситуацій щорічно проводить таку роботу: доносить до співгромадян необхідність дотримуватися культури поведінки на воді в профілактичних розмовах, а також через пресу. Передбачається лише теорія. На жаль, не обійшлося без сумної практики...
Від неї залишилося тільки ім’я — Оксана... Більшого її випадковий знайомий, котрий помітно протверезів після того, що сталося, сказати не зміг. Познайомилися вони вже на пляжі. Одразу зазначимо, «дикому». «І випили на двох пляшку горілки», — додали свідки у розмові з рятувальниками. Він пішов по дрова для багаття. Вона — купатися. Очевидно, заплуталася в річкових водоростях....
У таких випадках, кажуть фахівці, треба забути про паніку та намагатися випливати з допомогою лише рук: чим більше борешся з болотом, тим швидше воно «засмоктує». Але не така людська природа. Нас вистачає на те, щоб проявити «геройство», стрибнувши нетверезим із моста, ми хочемо усамітнюватися на непристосованих для купання пляжах... Подумати про те, що все це здатне призвести до наслідків, — слабо. Поки не станеться трагедія...
...Кілька секунд після сигналу — і працівники рятувальної служби (серед яких — медик і водолаз) уже в човні. «Адреса» — нудистський пляж. Їх щонайменше два: один — «офіційний», другий — напівдикий. Біда сталася за кілька сотень метрів від другого. Вже заминка: до «своїх» пляжів (їх 24, тих, які щорічно готують до сезону) рятувальники доїжджають за визначений нормативом час. Людині під водою, як свідчать медичні показники, «відводять» щонайбільше п’ять хвилин. Щонайменше п’ять хвилин «сусіди» по пляжу роздумували над тим, що дівчини немає. Стільки ж витратили на самостійні пошуки.
«Готуй реанімацію!», — крикнула в рупор колезі ще з човна медсестра. Попри те, що показники були явно не оптимістичні (під водою дівчина пробула щонайменше 10 хвилин), рятували до останнього. Поки не прибула «швидка» та не констатувала: медикам тут робити більше нічого...
Згідно зі статистикою нинішнього купального сезону, лише два нещасні випадки сталися в місцях організованого відпочинку на воді. 88 осіб вдалося врятувати, проте на «пляжах», не пристосованих для купання, загинули 18. Не може не радувати той факт, що ще п’ять років тому співвідношення було зворотним: 65 загиблих і 23 врятованих. Однак, попри всі попередження (ДКП «Плесо» встановлює щити з телефонними номерами рятувальної служби навіть на «диких» пляжах), співвітчизники так само, «піддавши», проявляють геройство, лізуть у незнайомі водоймища (стверджують, що це — нонсенс для жителів будь-якої цивілізованої країни), ходять купатися вночі, стрибають з київських мостів. Один такий нещодавній стрибун назавжди залишиться в інвалідній колясці...
А що рятувальники? За 400(!) гривень на місяць борються з безтурботністю співвітчизників. У Києві, якщо вірити заступникові директора із питань рятувально-водолазної служби Сергію Мироненку, немає, в принципі, проблем ані із забезпеченням (дещо, щоправда, років через два треба поміняти), ні з кадрами. Хіба що за штатом належиться близько 30 рятувальників, а в наявності — десь 25... Чому так, можуть, напевно, пояснити слова начальника рятувально-водолазної станції №3 Олександра Грищенка, котрий нагадав про нюанси роботи, через які багато хто, іноді навіть після першого спуску в каламутну дніпровську воду, «ламається»: м’яко кажучи, нелегко дивитися на те, що залишилося від чергового плавця, який знехтував власною безпекою. Пан Грищенко закликав після цього всіх, молодих і сильних, прийти до них на роботу: 20 років «хворий» на цю професію начальник станції вважає, що кадрів мало. Хоч як крути, а професія все ж благородна...
А до киян у «надцятий» раз звертаються і «плесівці», і Міністерство з надзвичайних ситуацій: не шукайте проблем на рівному місці. Може, це звучить дещо чорнушно, але офіційні пляжі чистять так, що водолаз, який взявся за пошук тіла (не дай Бог, звичайно!), знає дно як самого себе. Чого не скажеш про «дикі» місця: за всієї оперативності рятувальної служби відшукати потерпілого далеко не завжди видається можливим. Чесно сказати, після побаченого хочеться перестати палити в ліжку, переходити вулицю в недозволеному місці, купатися в не відведених для цього місцях. Невже для того, щоб це зрозуміти, багатьом потрібні наочні приклади?
