Родина Оксани та Олександра Біруків живе проблемами і тішиться радощами всіх багатодітних і дуже багатодітних сімей — аби діти були ситими, здоровими, допомагали одне одному, успішно навчалися у школі... Десятеро діток віком від 1 до 15 років: старшому, Павлові — 15 років, двійнятам Владиславу та Евеліні — по 14, Ельвірі — 13 років, прийомним хлопчикам Володі та Андрію — відповідно, 7 та 8 років, Ілоні — 5, Тамілі — 4, Вероніці — 2 і найменшому Богданчику — 1 рік та 1 місяць. Ось таке щастя мають мама Оксана й батько Олександр! Оксана Бірук є головою організації багатодітних сімей у Рівному, тож дуже добре знає, чим живуть родини, які виховують багато дітей. До речі, Рівненська область — серед лідерів щодо народження дітей, тут навіть народжуваність перевищує смертність. Так, за даними Міністерства юстиції України, в першому півріччі цього року в трьох областях — Волинській, Закарпатській, Рівненській та місті Києві — кількість реєстрації народжень перевищила кількість реєстрацій смерті. Зокрема, в Закарпатській області — на 16%, Києві — на 14 %, Рівненській області — на 12%, Волинській області — на 5%.
ХТО ПОТРАПЛЯЄ В ЦЮ СІМ’Ю, СТАЄ РІДНИМ
Демографічна ситуація в Україні покращується, але при цьому багатодітні сім’ї часто відчувають себе покинутими державою і змушені самостійно викручуватися з важких ситуацій. А вже, здавалося б, кому-кому, а родини, в яких росте шестеро, восьмеро чи десятеро дітей, держава мала б узяти на особливий рахунок.
Пані Оксана розповідає, що в Рівному є 68 сімей, де по шість-вісім діток, три сім’ї, в яких виховується по дев’ять діток, і три — з десятьма дітьми. (Ідеться про неповнолітніх дітей). Як показує життя, любові в таких родинах вистачає на всіх, і часто вони беруть на виховання нерідних дітей. Так, як це сталося в родині Біруків.
Оксана розповідає, як у сім’ї з’явилися Андрій та Володя.
— Ми взяли дітей з притулку, тоді в нас уже було своїх п’ятеро. Сталося так, що я потрапила з дочкою в лікарню і там одна дівчинка розповіла нам, що в неї немає мами... Я її почала відвідувати в притулку. Там я познайомилася з дуже хорошим хлопчиком, який приходив до мене, сідав на руки. Це був... Я кажу чоловікові: «Так до душі мені цей хлопчик». Ми поговорили, і в нас з’явилося бажання взяти дитинку. Пізніше в тому ж притулку я познайомилася з другим хлопчиком. Згодом дізналася, що вони — рідні брати. Мене це так здивувало, адже там було до 40 діток, а мені до душі припали саме ці! Потім був рік судів, і нарешті Андрій та Володія стали нашими прийомними дітьми, — розповіла Оксана.
Вони з чоловіком їздили в село на Поліссі, з якого діти родом — і там познайомилися з їхніми батьками. Ті ... радо віддали їм власних дітей. «Батьки офіційно відмовилися, сказали, що не в змозі утримувати. Вони — алкоголіки», — констатує Оксана.
Незважаючи на таку кількість дітей, Оксана Бірук ще зовсім молода. Їй — 38 років, чоловікові — 30. Це — її другий чоловік, а перший пропав безвісти, і вже 12 років вона нічого про нього не знає. Коли вони одружувалися, в Оксани вже було четверо дітей. Але всі діти, і прийомні теж, називають Олександра татом.
— Діти — моє покликання. Це найбільше щастя. Ми ними й живемо. Дуже любимо збиратися у святкові дні, розповідати, що в кого трапилося, хто чим живе. Практично щомісяця у нас — чийсь день народження. У нас — веселе, яскраве життя, — сміється. — Щоправда, хронічно не висипаюся. Нещодавно в чотирьох діток була висока температура. Спочатку до одного треба підійти вночі, потім — до другого, до третього... Перебивається сон, і вже тільки лежиш до ранку. А там треба вставати й готувати сніданок... Добре, що мене підміняє чоловік, завжди допомагає. Коли ж усі здорові — тоді, звичайно, легше.
Оксана виросла в родині, де було двоє дітей, але, напевно, гени багатодітності передалися їй від прабабусі, яка виховала 17 дітей. За професією Оксана — «економіст і мама», як сама себе називає. До того ж вона працює у ВАТ «Рівне Азот» — за дітьми нині доглядає чоловік. Сім’я живе на зарплату і деякі соціальні виплати, які держава виплачує на дітей. Грошей все одно не вистачає, тому про спільні відпустки вони тільки мріють (цього літа держава виділила кілька путівок для дітей).
ДІТИ МРІЮТЬ ПРО ВЛАСНЕ ПОДВІР’Я
На запитання, чи планують ще дітей, Оксана каже, що «як Бог дає, то так ми й приймаємо дитя». Одразу ж уточнює: якби у них покращилися житлові умови, то взяли б ще кількох нерідних діток на виховання.
Нині родина Бруків із 12 осіб проживає у 5-кімнатній квартирі з житловою площею 59 кв. м і загальною — 99 м.
— Нам дуже важко в квартирі. Діти як діти — бігають, граються, їм потрібен простір... У нашому селі немає ні бабусь, ні дідусів. Моя мама живе в Рівному і може іноді вивести дітей погуляти, але все одно свій двір — це своє, — каже Оксана Бірук.
Ще одна проблема, яка виникає в тих, у кого немає власної земельної ділянки: всі продукти харчування доводиться купувати. Біруки розповідають, що цього року на полуницю тільки подивилися на базарі — вона була настільки дорогою, що довелося відмовитися від цього задоволення. Тепер ажіотаж із картоплею. У Рівному вона коштує п’ять гривень за кілограм. А її треба дуже багато... Молока, каже мама, вони купують більше для молодших. Родина домовилася з людиною, яка привозить їм двічі на тиждень молочні продукти: по три банки молока і по два літри сметани. На день сім’я витрачає на харчування 100—150 гривень.
— Щодня варю сім літрів перших страв. Також щодня ми з’їдаємо по п’ять буханок хліба. Ось сьогодні вранці поснідали разом, і з’їли дві буханки. Кухня — дев’ять квадратів, тісно, — знову повертається до наболілого Оксана Бірук.
Також родина не має машини.
— Транспорту немає, і доводиться, наприклад, з п’ятьма дітьми сідати в маршрутку. Часто люди оглядаються, коли йдеш вулицею — бо ми йдемо відразу з п’ятьма, шістьма чи сімома дітьми. Ніяково почуваєшся при цьому... Чоловік одного разу їхав у зоопарк із дітьми, а водій маршрутки як побачив їх, то навіть не зупинився, — згадує Оксана.
Та хоч би як там було, є люди, які розуміють і допомагають, адже сім’ю знають у місті. Наприклад, у парку дозволяють безкоштовно кататися на каруселях. Також, бувало, безкоштовно пропускали до цирку.
«Як ви уявляєте свою сім’ю за п’ять років?» — на це запитання, схоже, Оксані складно відповісти. Так, усі діти стануть старшими на п’ять років, а може, в родині буде поповнення — скільки буде діток, свої чи прийомні?.. Жінку більше хвилює не кількість, а те, де і як діти житимуть.
— Спонсор допоміг нам придбати 12 сотих земельної ділянки, а директор підприємства, на якому я працюю, повністю за власні кошти поставив фундамент нашого майбутнього будинку. Сподіваємося, що все вдасться зробити. Мої дітки постійно запитують: мамо, а коли в нас буде своя гойдалка, коли в нас буде своє подвір’я, чи буде в нас більше кімнат? Щоб побудувати будинок, потрібні кошти. Ми спілкуємося з тими, кому доводилося вирішувати схожі проблеми, і знаємо, що це дуже великі кошти, — зітхає Оксана Бірук.
Родина Біруків сподівається, що знайдуться люди, які зрозуміють їхнє становище й допоможуть почати і закінчити будинок. А може, в державі запрацює проект, спрямований на підтримку багатодітних сімей саме стосовно житлових умов. Пам’ятається, що такий існував два роки тому за президентства Віктора Ющенка, коли спільними зусиллями благодійних організацій та за сприяння обласних адміністрацій десятки багатодітних сімей одержували нові будинки.
