«Я — Марія Василівна Богданова», — відрекомендувалася
жінка з хлопчачою стрижкою і розповіла про багатостраждальну долю в’язня
концтабору.
У редакції «Дня» на неї чекали. Зустріч ця була приурочена 10-й річниці
руху колишніх малолітніх в’язнів і конференції Міжнародної спiлки малолітніх
в’язнів фашизму, яка проходить у Києві з 21 по 24 червня. Мені чомусь здавалося,
що жертви фашистської бійні через численні хвороби та перенесені знегоди
до наших днів не дожили. Як виявилося, деякі вижили і навіть дожили. Всупереч
хворобам і напівголодному існуванню останніх днів. У Києві, як розповіла
Марія Василівна, залишилося в живих 28 малолітніх в’язнів Освенціма. А
в травні 1945 року до київського дитячого будинку №13 привезли 150 дітей,
звільнених з Освенціма.
НАС ВИКОРИСТОВУВАЛИ ЯК ДОНОРIВ
— Я мало що пам’ятаю з табірного життя, — каже Марія Василівна. Очевидно,
коли нас вивезли з Білорусі, було мені близько двох років. Пам’ятаю нари
в ешелоні, жінку, яка схиляється над моїм обличчям (мабуть, мама) і трохи
старшу за мене дівчинку (очевидно, сестра). Потім, уже в Освенцімі, маму,
напевне, спалили. Сестра, яка інколи приносила то огірочок, то помідорчик,
теж кудись зникла.
Нас, маленьких дітей, використовували як донорів. Раз на тиждень водили
до їдальні, після чого брали кров з вени. У звичайні дні годували якоюсь
рідкою бурдою. Пригадую, як випалювали номер на моїй лівій руці: поставили
мене на табуреточку, якась жінка притисла мою руку до тулуба, а інша в
цей час робила татуювання. Бачте, який у мене номер охайненький? У інших
наших дівчат цифри просто аршинні... Через цей номер досі суцільні приниження.
Зайшла одного разу з донькою до кафе, зав’язався якийсь конфлікт, і я зробила
зауваження завідувачці. То вона як накинеться! Кричить, мовляв, ти, повія
мічена, заткнися! Я тоді дуже плакала...
СВЯТО ВЛАШТОВУВАЛИ ВИЗВОЛИТЕЛI
Найяскравіший, свідомий спогад Марії Василівни з табірного дитинства
— новорічна ялинка, величезна, до стелі. Влаштували дітям свято визволителі
— радянські воїни. Вона запам’ятала Діда Мороза і ряджених, хороводи і
концерт. І це було, мабуть, єдиною світлою плямою до самого 48-го року.
Тому що директрисою спецдитбудинку перші три роки була зла тітка, яка полюбляла
познущатися з малолітніх вихованцiв. Отож кошмар продовжувався.
ВІРА АРСЕНТІЇВНА
Дякувати Боговi, новенькою піонервожатою, а в 48-му році й директором
13-го дитбудинку призначили Віру Арсентіївну Семенову. Колишні дитбудинківці
й тепер підтримують з нею зв’язок: відвідують вдома і в лікарні, допомагають
продуктами, а дехто — навіть грішми. Віра Арсентіївна для вихованців —
сполучна ланка. Саме вона організовує зустрічі колишніх малолітніх в’язнів
Освенціма.
— Цього року 11 квітня (Міжнародний день малолітніх в’язнів концтаборів)
ми вперше не зібралися, тому що Віра Арсентіївна потрапила до лікарні.
ВIДСТОЇМО СВОЇ ПРАВА?
Так, сьогодні всім живеться вкрай важко. Але не треба забувати: перебування
в концтаборі аніскілечки не сприяло зміцненню здоров’я. Мало хто з колишніх
в’язнів доживає до пенсійного віку. А ті, хто дожили, задовольняються звичайною
пенсією — 58 гривень. Так, у 1993 році Україна отримала від Німеччини 400
мільйонів дойчмарок як компенсацію для остарбайтерів. Наша гостя розповідає,
що два роки тому отримала тисячу дойчмарок. Її здивувало, що люди, які
працювали в концтаборах, отримали значно меншу суму — 500—600 марок. У
Києві є товариство малолітніх в’язнів концтаборів, яке на чолі з головою
Віталієм Качановським намагається відстоювати права жертв нацизму. Наприклад,
нещодавно пан Качановський їздив до Німеччини, де порушив питання про пенсійне
забезпечення колишніх в’язнів. Привіз звідти анкети, які кияни заповнили
і надіслали до Німеччини. Відповіді поки що немає. Але є надія на ці гроші
бодай у майбутньому. Для тих, хто, звісно, доживе.
МИ — НЕ ВЕТЕРАНИ, А ЖЕРТВИ
— До нас якесь дивне ставлення. Ми не ветерани, а жертви. Захистити
себе надзвичайно важко. Наприклад, я три роки не можу домогтися, аби жек
прислав майстрів полагодити стики в нашій квартирі на 16-му поверсі. Щойно
починається дощ або сніг, як у нас течуть стіни. Кажуть, що у них немає
ні майстрів, ні грошей. Але ж у мене їх теж немає.
Марія Василівна усвідомлює, що сьогодні важко всім. Поховавши 1990 року
чоловіка, живе з трьома дітьми в трикімнатній квартирі «під небесами».
На тісноту не скаржиться, стверджуючи, що прекрасно вміщується зі старшим
сином (38 років), 27-річною донькою і родиною 28-річного сина в одній квартирі.
— Я, звісно, навіть уявити собі не могла, що так бідуватиму. Думала,
троє дітей все-таки, буде кому допомагати матері. Середній син, щоправда,
добре влаштувався, допомагає. А от старший і донька раді б допомогти, та
нема чим...
НЕРОЗУМIННЯ МОЖНА ПЕРЕЖИТИ...
Номера свого наша співрозмовниця не соромиться, носить кофтини з коротким
рукавом. А люди — що люди? Їхнє нерозуміння хоч і образливе, але не смертельне.
Це пережити можна...
ДОВIДКА «Дня»
За даними Організації бійців антифашистського опору, в Україні сьогодні
налічується 8183 колишніх в’язні концтаборів. Їхній середній вік — більш
як 70 років. Усі вони мають статус учасника війни і відповідні пільги.
