Кількість випадків, коли діти-підлітки б’ють своїх батьків, в Україні поки що вимірюється сотнями. Однак і ці 400—500 звернень щороку свідчать про серйозну, небезпечну тенденцію. Про масштаби проблеми говорити складно, оскільки більшість батьків воліють терпіти знущання, тільки щоб «не виносити сміття з хати», та й бояться сорому і засуджень, що «самі винні». Але вже очевидно, що проблема є, і чим швидше суспільство почне відкрито, чесно, відверто про неї говорити, тим легше буде її подолати.
Насильство в сім’ї — це не лише побиття — буває не тільки фізичним, а й психологічним, вербальним та економічним. Причин, чому виникло явище насильства над батьками, багато, і експерти не можуть визначити, яка з них — на першому місці. Так, свою роль відіграють і помилки у вихованні, і вплив оточення, особливості характеру чи порушення психіки дитини.
ДІТИ ВЧАТЬСЯ НАСИЛЬСТВА ВІД... СВОЇХ БАТЬКІВ
«Певний конфлікт між дитиною і батьками не виникає в один день, це ж не відбувається так, що підліток прокинувся і вирішив, що треба знущатися над батьками. Це відбувається з роками, і тут все залежить від умов розвитку та виховання дитини. Більшість таких випадків залежать саме від батьків», — пояснює Альона КРИВУЛЯК, консультантка національної дитячої лінії правозахисного центру «Ла Страда Україна».
Валентина Бондаровська, кандидат психологічних наук, президент Всеукраїнської громадської організації «Розрада», говорить про три найпоширеніші причини підліткового насильства. І найперша з них — це атмосфера в сім’ї. Часто поведінка дітей є лише віддзеркаленням дій їхніх батьків. «Насильство підлітків щодо батьків — це зворотна сторона медалі: якщо діти були постійними об’єктами насильства, то у деяких з них формується комплекс насильника. На жаль, досі в українській сім’ї дитина вважається власністю батьків — вони поводяться з нею так, як вважають за потрібне, хоча в нас на законодавчому рівні закріплено, що фізичне покарання заборонено», — пояснює експерт. Окрім цього, дитина, яка змалку бачить, як тато піднімає руку на маму, як батьки увесь час кричать одне на одного, чи хтось із них пиячить, буде вважати таку поведінку нормальною моделлю сім’ї. Тож батькам, які увесь час сварилися між собою, нічого дивуватися, коли їхня дитина-підліток почне кричати на них.
ЛЮБОВ, ЯКА ШКОДИТЬ
Батьки, які все дозволяють чи навпаки надто багато забороняють, теж ризикують згодом мати проблеми зі своїми дітьми. «Телефонують мами і розказують: «Моя дитина зовсім відбилася від рук, вона мене не слухає, додому не приходить, краде гроші». Але, коли ми починаємо розбирати цю проблему, то розуміємо, що у дитини до 15 років була вседозволеність. Вона звикла до цього і у якийсь момент почала вимагати від батьків значно більше, ніж вони можуть дати. Тоді виникає уявлення, що дитина знущається над батьками, що вона їх принижує, але це відбувається через те, що раніше у дитини не було обмежень, і вона не розуміє, що вони повинні бути тепер», — розповідає Альона Кривуляк.
Іноді батьки так бояться втратити любов своїх дітей, що не встановлюють для них ніяких правил, а часом і дозволяють дитині домінувати. А підлітки швидко відчувають, що батьки вже не в змозі їх контролювати. Цікаво, що такі проблеми не залежать від рівня доходів сім’ї, а найменше конфліктів — у батьків, які народили дитину в зовсім молодому віці (очевидно, їм легше зрозуміти проблеми чи хвилювання підлітка, наприклад, перше кохання).
«ЗАРАЗ УЖЕ І ДІВЧАТА Б’ЮТЬ...»
Інше «середовище ризику» — школа. «Особливу тривогу викликає те, що підлітки вже у школі проявляють насильство щодо дівчат. Відповідно у школярок уже формується комплекс жертви — вони не захищаються, не шукають захисту в когось, а мовчазно погоджуються на те, що їх будуть бити. Хоча зараз з’явилися уже і дівчата, які б’ють, — раніше, якщо вони хотіли побити, наприклад, однокласницю, то наймали хлопців з іншої школи», — розповідає Валентина Бондаровська. До того ж дітей часто принижують і вчителі. Агресію, яку підлітки накопичують в школі, вони приносять додому.
І ще один важливий фактор — інформаційне середовище: підлітки бачать надто багато насильства з екранів телевізорів чи з своїх ноутбуків. У багатьох фільмах чи комп’ютерних іграх навіть позитивні герої вирішують проблеми і перемагають зло виключно за допомогою насильства — то чому в реальному житті люди повинні діяти інакше?
ПОТРІБНО ГОВОРИТИ
Наслідків такого насильства — коли підлітки піднімають руку чи кричать на своїх батьків — дуже багато. У матері й батька, що стали жертвами своїх же дітей, може погіршитися здоров’я, часто у них знижується самооцінка (інколи вони відчувають себе настільки поганими батьками, що беруть на себе всю відповідальність за поведінку дитини), з’являється відчуття страху та тривоги, інколи навіть виникають думки про самогубство. Для багатьох із них складно зізнатися собі (а що вже казати про інших!), що дитина поводиться з ними агресивно. Тож перший крок для таких батьків — визнати, що проблема існує. Далі, радять фахівці, обов’язково потрібно говорити про ситуацію, що склалася. Так, батьки можуть піти до шкільного психолога чи подзвонити на національну гарячу лінію з питань запобігання насильству, звернутися до громадських правозахисних організацій. Найефективніше консультування сьогодні — комплексне, коли на розмови з фахівцем приходять і батьки, і дитина.
Однак говорити про цю проблему потрібно і на національному рівні. У Валентини Бондаровської є своя пропозиція для держави — сімейний телеканал, на якому протягом дня показували б програми про створення міцної сім’ї, виховання дітей тощо. Звичайно, необхідність такого каналу — питання для дискусії. Але те, що про стосунки в сім’ї варто говорити більше, — очевидно. Адже діти, готові вдарити свою маму, не виникають нізвідки — вони ростуть тут, поруч, де ця ж мама ще кілька років тому била їх, чи де на неї піднімав руку їхній батько.
