Якщо повернутися у минуле, то «винуватцем» всього того, що трапилося з олімпійською чемпіонкою Наталією Скакун, були двоє сильних чоловіків. Це директор Кучаківського птахоплемзаводу Бориспільського району на Київщині Петро Максимович Базюченко та тренер з важкої атлетики Микола Петрович Ратушняк. Петро Максимович на той час був майстром спорту СРСР з гирьового спорту. Він задумав відкрити у селі Лебедин спортивний клуб для дітвори, що вештається без діла, та для робітників племзаводу. Покликав працювати у село київського тренера Ратушняка. Умовляння були не довгими. Побачивши, як сільська дітвора приходить у спортзали клубу, він погодився.
Як спеціаліста з важкої атлетики його зацікавили діти, які б могли працювати зі штангою. Дивно, але ще 11 років тому тренер передбачив, що жіноча важка атлетика займе місце у програмі Олімпійських ігор. Його сподівання, як бачимо, справдилися.
Але повернімося до спортзалу. Відрядження фотокора районної газети восени 1993 року було до Лебедина. Саме тоді зроблені унікальні знімки у спортклубі «Атлет». Увагу привернули дві дівчинки — Наталя та Юля Скакуни. Сестри. Одна зовсім маленька — Наталя та старшенька — Юля.
Дивно було бачити навіть із зовсім маленькою штангою дівчинку. Але Микола Петрович розповів, що ніяких острахів щодо здоров'я дівчаток немає. Навантаження — поступові. Дівчатка не лише підніматимуть штангу, а й гартуватимуть здоров'я. Наступної зими Наталя та її сестра Юля жодного разу не захворіли.
Ще тоді Ратушняк сказав пророчі слова, що саме на Наталю у спорті чекає велике майбутнє. Бо Микола Петрович розгледів у цій тендітній дівчинці бійцівський характер.
Дивлячись на екран телевізора, коли Наталя Скакун у Афінах виборола олімпійський рекорд у багатоборстві 242,5 кг, згадав, як 11 років тому вона підняла ось цю крихітну штангу (на фото). Це була перша перемога майбутньої чемпіонки світу, Олімпійських ігор із важкої атлетики.
Ні, не зовсім було так легко, як нині здається. Але вже перші змагання у колишній Українській сільгоспакадемії показали, що тренер на правильному шляху. Почалися фінансові труднощі, не було грошей навіть на те, щоб виїхати на змагання у сусідню область. Спонсор спортсменок Наталі та Юлі — Кучаківський птахоплемзавод — був майже банкрутом. З великими труднощами Наталя і Юля виїздили на чемпіонати України з важкої атлетики. Втіха була одна — сестри привозили із змагань золоті медалі чемпіонок України.
Тоді перед ними відчинилися двері у Європу. Перші поїздки на європейські змагання серед кадетів (молоді) принесли Наталі та Юлі золоті та срібні медалі. Найбільше хвилювання та гордість сестри відчували, коли піднімався прапор та звучав гімн України.
Але підростала ще одна сестричка Скакунів — Надія. Микола Ратушняк прилучив і її до штанги. Зауважу, що сестри Надія, Наталя, Юля — єдине у світі тріо спортсменок-важкоатлеток. Найменшенька Надія — майстер спорту, Наталя — радіймо — чемпіонка світу та Олімпійських ігор, а старша сестра — чемпіонка Європи з важкої атлетики. Де ще є така спортивна сім'я, яка виступає у важкій атлетиці?
Для сестер за приклад служив не лише їхній тренер, а й Петро Базюченко. Судіть самі... Петро Максимович — багаторазовий чемпіон Європи, світу, Олімпійських ігор серед ветеранів.
Прийшов час прощатися з домівкою. Наталя завершила навчання у Кіровській загальноосвітній школі і стала студенткою Чернігівського педуніверситету. Змінився у Наталії і тренер. Тепер бориспільці спостерігають за успіхами Наталії Скакун із спортивних програм радіо, телебачення, газет. І радіймо, і пишаймося, що саме у нас, на землі Бориспільщини, увійшла у спортивний світ Наталя Скакун. Треба сказати, що шлях на Олімп був непростий, на минулих Іграх у Сіднеї Наталя була лише сьомою. Подолати шлях від сьомого до першого місця, зважимо, непросто. А встановити олімпійський рекорд у багатоборстві — то це вже подвиг.
