Томас Арен, представник Усесвітньої євангелістської
організації допомоги дітям у країнах Східної Європи, приїхав у Київ на
початку року.
Молодому філантропові запропонували опікуватися одним зі столичних інтернатів,
але життя там видалося йому налагодженим і цілком налаштованим. «Тоді поїдьте
в Переяслав-Хмельницьку школу-інтернат для дітей-сиріт», — порекомендували
Томасові в обласному відділі освіти.
Соціальний психолог за освітою, Томас Арен працював раніше з важкими
дітьми в Німеччині. У ситій Західній Європі також є з дитинства скалічені
долі: наркомани, сироти, бездомні. Особисту трагедію переніс і сам Томас:
померла дружина, він залишився із сином. Тоді багато що видалося інакшим.
Потім прийшло усвідомлення, що він не один у біді, навколо досить багато
горя і несправедливості, як і людей, котрі потребують допомоги і підтримки.
У громаді євангелістів йому й довірили «шефство» над дітьми Росії (де він
усиновив ще одного хлопчика), Румунії та України.
У Переяславі-Хмельницькому Томас «застряв» надовго, вирішивши, що тут
він найбільше потрібний. Адже інтернат для сиріт створено недавно, проблем
і турбот вистачає. Частину з них він вирішує, регулярно доставляючи «гуманітарку»:
продукти, одяг та взуття, ліки та всіляке обладнання. Нині невгомонний
німець узявся за спальний корпус інтернату, хоче перетворити його на охайний
і затишний дім, а для початку відремонтувати туалети, душові, кімнати відпочинку.
Необхідні будматеріали, сантехніку вже завезли.
Проте благодійницькою діяльністю він не обмежується: не менш важливим
є для Томаса спілкування з дітьми. Директор школи-інтернату Світлана Кучеренко
дуже дивується, як легко він знаходить спільну мову з дітлахами, не знаючи
української мови. Очевидно, мова любові та милосердя зрозуміла і без слів.
