Постраждалі від вибуху газу в Дніпропетровську, які намагаються побудувати новий кооперативний будинок, вирішили вийти на акцію протесту. «Вже півроку ми ходимо замкненим колом», — заявила голова житлово-сімейного кооперативу Лілія Шаповалова. За її словами, земельну ділянку, виділену під будівництво сесією міськради, ЖБК так і не вдалося отримати — вона перебуває в користуванні Хіміко-технологічного університету, а тому потрібна згода Міністерства освіти та науки України. Міська влада, стверджує голова, не змогла знайти для ВНЗ відповідної заміни і питання «зависло», а тим часом закінчилися встановлені терміни і рішення, ухвалені на сесії міськради, втратили свою силу. «Тепер, — говорить із гіркою іронією Л. Шаповалова, — стан справ із оформленням земельної ділянки, не говорячи вже про зведення будинку, повернулося туди, де воно було восени минулого року. Узагалі, в нас склалося враження, що міська влада просто «підсунула» нам ділянку, вирішити ситуацію з якою, через її юридичну заплутаність, не зміг до нас приватний забудовник. Нам це, тим більше, не під силу, оскільки жодного досвіду в подібних справах в нас немає. Так і звідки йому взятися, адже наш кооператив постраждав від вибуху вперше!»
Тим часом, навколо двох уцілілих під’їздів будинку, що постраждав від вибуху по Мандриківській, 127, відбуваються загадкові події. «Кілька днів тому, розповідає голова, там була комісія, яка оглядала стан квартир і під’їздів. Потім з’явилися газівники, які сказали, що «тут житимуть люди». З чуток ми зрозуміли, що наші колишні квартири готують до заселення. Раніше йшлося про переселенців з аварійного житла, потім говорили про співробітників міліції і МНС, нині — про держслужбовців». «Після аварії, розповідає Л. Шаповалова, всіх нас примусили письмово відмовитися від своїх квартир — це було умовою при отриманні грошової компенсації. Але справа в тому, що кожний із членів ЖБК має свою частку в неподільному фонді — нам, крім квартир, належать під’їзди, підвали, горища, ліфти й інше майно. Незважаючи на це, ЖБК ніхто не питає і, схоже, що влада міста вирішила: вони можуть робити з нашим майном усе, що їм заманеться. Тим часом, воно вартує грошей і, врешті-решт, земля під будинком відводилася нашому кооперативу, який досі вважається платником земельного податку». «Раз виділення іншої ділянки під будівництво закінчилося нічим, — продовжує голова, — то ми маємо повне право побудувати новий будинок на цій же ділянці, а будматеріали, отримані при розбиранні старого будинку, по можливості використати ще раз». Кількість бажаючих будувати новий кооперативний будинок не лише не зменшується, але за час, що сплинув, збільшилася — вже не 80, а майже 100 осіб. «Наш будинок, — згадує Л. Шаповалова, — був дуже дружним. Ми разом відзначали свята, ходили один до одного в гості, а багато хто — переженилися. Тепер колишні мешканці з ностальгією згадують минулі часи. Квартири напередодні зими купували поспішно, часто — в неблагополучних районах і будинках, де доводиться жити поруч із наркоманами та алкоголіками.
Незважаючи на те, що Президент В. Ющенко закликав нас будувати дім, обіцяв підтримку та завірив, що люди до закінчення будівництва зможуть жити в готелях або на винайнятих квартирах, за які сплачуватиме держава, постраждалих випровадили на вулицю вже до Нового року. Усілякі нагадування про слова Президента в міської влади викликають роздратування. Зовсім нещодавно один із заступників міського голови заявив на зборах, мовляв, «раз Президент обіцяв — нехай він сам і дає кошти». «Нагадати про свої проблеми, — говорить голова, — ми намагалися прем’єру Ю. Тимошенко і самому Президентові В. Ющенку, коли він був у Дніпропетровську. Але не встигла я щось сказати, вперед вискочив мер і почав запевняти, що всі питання вирішуються».
Проте і нині постраждалих від вибуху продовжують підбадьорювати добрим словом. Щоправда, при цьому депутати та чиновники журяться , що вирішити питання ще кілька років тому було б значно простіше, але нині ситуація інша, адже міська земля користується підвищеним попитом і вже практично вся поділена».
