Містечко Ольгопіль із газетою «День» пов’язують теплі, дружні стосунки. Цього року вже вдруге тут побувала фотовиставка «Дня». Знайомство редакції з ольгопільцями відбулося завдяки Борису Корпусенку, колишньому фотокору газети, та Олегу Ничу, неодноразовому переможцю фотоконкурсу. А 2007 року керівник агрофірми «Ольгопіль» Павло Каленич уперше запросив «галерею на колесах» до Вінниччини.
Утім, фотовиставка — далеко не єдиний культурний захід, який відбувається в селищі. Тут не буває сумно та сіро. «Глибинка — поняття не територіальне, а ментальне», — каже Павло Євгенович і доводить, що там, де є розумне і творче керівництво, провінції бути не може. Наразі він заснував конкурс на найгарніший двір у містечку, і старанні та вправні ольгопільські господарі скоро дізнаються, хто ж із них найкращий. Традиціями розбудови села за сучасних умов Павло КАЛЕНИЧ ділиться з «Днем».
— Павле Євгеновичу, одного разу ви сказали, що «глибинка — поняття ментальне», і своїм прикладом доводите, що українське село можна розвивати. Нещодавно ви заснували новий конкурс. Розкажіть про нього. Чим він особливий? Як сприйняли таку ініціативу ваші односельці?
— Я думаю, це гарна ідея — зробити конкурс на краще обійстя в селі, адже треба прикрашати нашу місцевість. А для цього людей треба чимось зацікавити. Саме тому агрофірма «Ольгопіль» виділила 10 000 грн на призовий фонд і нагородить переможця п’ятьма тисячами гривень, а ті, хто посяде друге і третє місце, отримають 3 000 і 2 000 гривень. Конкурс заохочуватиме людей робити порядок на вулицях, на подвір’ях. Підводити підсумки ми будемо на День Перемоги і одразу оголосимо переможців. 9 травня у нас завжди відбуваються якісь значущі події і заходи, тому, власне, і обрали саме цю дату.
— Володимир Панченко, один із експертів газети «День», порівняв українське село з Атлантидою й констатував, що воно як феномен зникає. І це справді проблема, адже споконвіку воно було оберегом українських цінностей. Чи маєте власний рецепт для відродження українського села? Як може воно зберегтися за сучасних реалій?
— Село можна порівняти з колискою української нації. Це наша історія. Тут збереглися традиції святкування давніх свят. В містах вже цього немає. Наші «вожді» переважно з глибинки, але чомусь зовсім не звертають на неї уваги. Перш за все, для розвитку села необхідні господарі, які б його розбудовували, які б покращували умови життя. У мене 20-річний досвід роботи керівника сільського господарства. Хоч би як неоднозначно ми ставилися до нашого минулого, але за Радянського Союзу діяв закон «Про пріоритетність соціального розвитку села», завдяки якому надавали підтримку підприємствам (колгоспам за тих часів), будували об’єкти соціально-культурного призначення. Це стимулювалося, на це виділяли кошти. І тоді кожен керівник намагався будувати, наприклад, більше доріг, водогонів, житла для працівників. Такі умови привертали нові кадри. Сьогодні цього немає. Ставлення до села, на мою думку, є просто недержавницьке. Але кожен має починати з себе. Я намагаюсь якнайкраще облаштувати, зокрема, фотовиставку «Дня». Для цього будуватимемо серйозний культурний центр. А вчора до нас завітав державний тренер з греблі на байдарках і каное, двократний чемпіон СРСР Олександр Маркович Літинський. Я дуже люблю кататися на байдарках, і це переродилося в ідею створити на нашому ставку, де розташована «Тузла-2», школу, де б навчали дітей цьому виду спорту. Це буде заохочувати їх до здорового способу життя, розвивати світогляд. Адже окрім комп’ютерів молодь наразі нічим не цікавиться.
— Головний редактор газети «День» Лариса Івшина одного разу влучно зазначила, що вам треба б бути «креативним директором України». Що спонукає вас до пошуку нових ідей?
— Сидіти на місці і нічого не робити, як на мене, просто нецікаво. Колись я займався спортом. І коли береш якусь планку, то завжди хочеться підійматися ще вище. До будь-якої роботи мають бути творчі підходи, розвиток не може відбуватися без утілення нових ідей. Сьогодні, наприклад, ми готуємо пам’ятник Пушкіну, хочемо побудувати в Ольгополі басейн. Намагаємось усе довкола облаштувати і зробити так, щоб у селі було цікаво. Я люблю тут працювати і жити. Я багато подорожую, вивчаю щось нове. Об’їздив вже майже всю Європу, а нещодавно повернувся з Китаю. Там отримав новий досвід. Зокрема, ознайомився з програмою «Китай аграрний». Це стало відкриттям. Звісно, було боляче розуміти, наскільки ми відстаємо, наскільки наша політика стосовно села, стосовно державного розвитку поступається китайській. Але не варто засмучуватись. Треба лиш поступово підвищувати рівень життя. Село може розвиватися тільки за умов, якщо в ньому працюватимуть розумні діти. А щоб вони після закінчення навчання повернулися в глибинку, необхідно їм створити відповідні умови. І це мене спонукає.
— Газета «День» пропагує ідею «хутірної України» за умови, що на кожному хуторі буде інтернет (і всі блага цивілізації) — такий собі союз українських хуторів, об’єднаних високошвидкісним інтернетом. Проте тенденція урбанізації є невідворотною як в Україні, так і в світі. Чи може українське село протистояти цій тенденції власними споконвічними традиціями?
— Якщо є бажання, його можна реалізовувати. Якщо немає бажання навести порядок, лад у державі, створити умови, щоб село розвиватися, — воно й не буде розвиватися. За бажання і волі можна втілити у життя найсміливіші плани.
