Наші подорожі містами й селами є свідченням того, як можна цікаво і змістовно проводити вільний час в Україні. Нещодавно ми побували у Луцьку. Я, тернополянка, там була вперше. У Волинському університеті проходила виставка фоторобіт «Дня» і відбулося представлення книжок із бібліотеки газети. Місто викликає захоплення! Завдяки гостинності завкафедри української літератури Ірини Констанкевич та працівниці університетської бібліотеки Марини Андрейчук, яка була нам за гіда, змогли оглянути його стару частину та околиці.
Власне, наше знайомство з історичним центром розпочалося із Свято-Троїцького кафедрального собору ХVIII столiття. Він своєю монументальністю ззовні й величністю зсередини ніби нагадує, що Волинь завжди була форпостом українського православ’я на теренах Західної України. Збереглися і древніші церкви — Покровська і Хрестовоздвиженська (поч. ХVII cт.). Справжньою архітектурною перлиною є замок Любарта XIV століття. Між тих оборонних стін, веж і фортеці почуваєшся немовби в іншій епосі — епосі, коли Луцьк у складі Литовського князівства був княжим градом, де засідав правителем відомий на ті часи вельможа Любарт (звідси й назва). Лучани переконують, що кожної пори року тут витає інший настрій. Ми ж потрапили сюди, коли сніг вкрив усе довкола і тільки наші поодинокі сліди віднілися на ньому. Казка! І щоб остаточно повірити у неї, бракує рицарських обладунків, довгих суконь, чого іще?.. Тут можна створити пригодницький фільм, як, наприклад, знімали «Три мушкетери» у Львові...
У близькому сусідстві із замком розташований будинок Косачів, в якому Леся Українка з родиною жили з 1890 по 1891 роки. А зовсім поруч — Лесин ясен... Неподалік і римо-католицький костьол Святих Петра і Павла 1610 року. Край розташований на пограниччі різних культур, взаємопроникнення яких очевидне. Але, як показує історія, волиняни, залишаючись толерантними, завжди були непохитними у відстоюванні своїх національних інтересів. Недаремно ж саме на цих землях створилася УПА! Як співається в одній пісні: «Десь там далеко, на Волині, створилась армія УПА...»
Йдемо далі й усвідомлюємо, що у місті якось по-особливому вражають деталі — як в заможній країні, де люди надають їм неабиякої ваги. Взагалі, центральні вулички через свою ошатність і впорядкованість дуже схожі на вулички того ж Любліна чи Жешова. «Як за Польщі» або «як було колись в Україні» — місцеві жителі часто використовують ці порівняння. Радянські часи вони майже не згадують. Можливо тому, що тут майже не прижилися такі поняття як атеїзм, колективізм, натомість завжди в пошані були богошанобливість, індивідуальність і приватна власність.
Ось такий він — Луцьк. Лiричною нотою став цей фоторепортаж. А пiдсумковим матерiалом нашого вiдрядження буде розповiдь про вiдвiдини унiкального Музею Волинської iкони.
