Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«До нас знаходять підхід»

Як пробація робить українську кримінальну юстицію більш дружньою до дитини
1 березня, 2017 - 10:09

Стрижнем пробаційної програми є реєстрація, якою раніше займалися кримінально-виконавчі інспекції. Проте тут вона поєднується з оцінюванням потенціалу людини та наданням їй кваліфікованих послуг. Найточніше порівняння — з прийомом у лікаря, де спочатку проводять діагностику загального стану, а потім складають індивідуальний план заходів.

Людина, у якої конфлікт із законом, має підтримку пробаційних служб на різних етапах відбування покарання. Під час досудової пробації на обвинувачуваного складають доповідь із соціально-психологічною характеристикою та прогнозом щодо рецидиву злочину чи виправлення поведінки. Цю інформацію судді використовують, коли визначають міру покарання. Перевагою методу є те, що людина може допомагати працівникові пробації у складанні доповіді.

Наглядова пробація передбачає роботу з людьми, які отримали покарання без позбавлення волі, а пенітенціарна — підготовку людини, яка відбуває покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі, до виходу на волю та ресоціалізації. Такий підхід дозволяє правопорушникам зберігати контакт із суспільством і продуктивно проводити час, на який їх позбавили волі.

ДИТЯЧА ВЕРСІЯ

Подібні програми особливо важливі для неповнолітніх, які скоїли правопорушення. У центрах пробації підлітки 14 — 18 років, яких засудили до умовного покарання або громадських робіт, отримують мотивацію до змін у житті та поліпшення відносин з оточуючими.  Працівники центрів заохочують клієнтів самостійно і виважено приймати важливі рішення, зокрема щодо завершення навчання та вибору професії.

Ювенальна пробація розвивається в Україні шість років. За основу взяли канадську модель центрів відвідування. Тамтешній уряд і компанія Agriteam Canada допомагають українській команді і знаннями, й фінансово.

Посол Канади в Україні Роман Ващук розповідає, що його держава разом із Великобританією, США та скандинавськими країнами була піонером у цій галузі.  Там пробаційна система діє близько 25 років. Судді та правоохоронні органи зрозуміли, що праця з молоддю вимагає іншого підходу. І він справді виявився ефективним: кількість злочинів знизилася, потреба в колоніях зменшилася, а людям стало набагато простіше змінити поведінку й віднайти власну нішу в суспільстві.

У нашій державі перші центри ювенальної пробації з’явилися в Мелітополі та Запоріжжі. Наступні відкрилися в Івано-Франківську, Маріуполі, Львові та Одесі. Тепер така установа запрацювала й у Києві.

ПРОСТО І БЕЗ ПОСПІХУ

Реєстрація проводиться на рецепції. Звідти підлітків перенаправляють до інших фахівців і на заняття. Групові заняття, зустрічі з батьками та іншими гостями відбуваються в тренінговій кімнаті. Є кухня та їдальня, де діти можуть поїсти та поспілкуватися один з одним чи, наприклад, з інспектором. Для бесід із психологом виділено окрему кімнату. У центрі є комп’ютери та доступ до інтернету. Підлітки можуть не тільки приходити на консультації і тренінги, а й проводити тут вільний час.

Начальник Шевченківського районного сектору з питань пробації Анна Клочкова — одна з фахівців, запрошених для проведення тренінгів у новому центрі. Вона описує зміст програм, за якими тут працюють із неповнолітніми. Їх три — «Управління гнівом» для хлопців, «Вчимося керувати емоціями» для дівчат і «Вибір до змін» для всіх клієнтів. Протягом кількох занять (від чотирьох до восьми) підлітки вчаться розпізнавати власні емоції та причини їхнього виникнення, контролювати гнів, запобігати проявам агресії, долати життєві труднощі та приймати виважені рішення. 90-хвилинний тренінг включає в себе дискусії, групові вправи та ігри за одною з підтем курсу. Також учасники програми працюють зі спеціальним зошитом — складовою методичного комплекту, розробленого освітянами спеціально для таких центрів.

«На минулих заняттях ми визначали свої сильні та слабкі сторони, а також розбирали процес управління власним життям, порівнюючи його з керуванням автомобілем», — розповідає Анна, вказуючи на один із плакатів. На стінах тренінгової кімнати таких кілька. Поруч з «автомобільним» висить плакат зі схемами про потреби, бажання та шляхи їхнього задоволення. Окремо виписані правила взаємодії протягом заняття.

«З цими підлітками не потрібно спілкуватися мовою термінів, — переконана тренер. — Заняття не має перетворюватися на лекцію за підручником і з філософськими відступами. Пояснювати треба просто, а матеріал викладати поступово».

«ЦЕ НЕ ІГРИ У ДИТСАДКУ»

Кирило, один із учасників тренінгу, розповідає, що в групі займається до десяти підлітків. Заняття тільки почалися, тож їхні учасники ще не встигли здружитися, проте під час тренінгів багато спілкуються, бо є про що поговорити. Хлопець відзначає і роботу персоналу центру. «Вони знаходять до нас підхід, добре ставляться, не наказують, що робити чи не робити, — зауважує він. — Це не ігри у дитячому садку, це велика підтримка для нас. Тебе хвалять, якщо ти висловив свою думку, а не закрився у собі та сховався у кутку».

Важливо, щоб підлітка підтримувало його звичне оточення. Кирило каже, що близькі люди не засуджують його за проступок, навпаки — всіляко підтримували під час розгляду справи в суді й підбадьорюють зараз. Проте не кожен підліток опиняється в сприятливих умовах. Тож працівники центрів пробації допомагають дитині зменшити негативний вплив і тиск оточуючих.

Ще одним значущим фактором є хобі та інтереси підлітка. Кирилові, наприклад, подобається розбиратися, як влаштовані комп’ютери та смартфони. Відомою у пробаційній структурі є історія Артура із Запоріжжя, який зацікавився кінематографом і врешті отримав приз за свою короткометражку на одному з міжнародних фестивалів. Такі речі легко можуть стати поштовхом до роботи над собою та подальшого розвитку.

Міністр юстиції Павло Петренко розповів, що його відомство планує до 2019 року відкрити ще вісім центрів ювенальної пробації. Спочатку ця мережа розвиватиметься в обласних центрах, а пізніше перейде і на районний рівень, щоб у перспективі охопити всіх неповнолітніх, які цього потребують.

Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА
Газета: 
Рубрика: