Читачі «Дня» відгукнулися на полемічну статтю Любові Ковалевської «Не поспішайте радіти, панове!» («День» від 02.2001 року), присвячену впливу США на геополітичні світові процеси, серед яких й такі, що належать до сфери інтересів України і Росії. Один iз читацьких відгуків — киянина, професора-політолога Івана Валька ми публікуємо сьогодні. А постійний автор «Дня» Любов Ковалевська знову запропонувала нам полеміку — на цей раз за статтею відомого журналіста Сергія Рахманіна («Дзеркало тижня», №5, 2001 рік). Ми звичайно не публікуємо матеріали, що цілком побудовані на дискусії з авторами інших видань. Проте цього разу, як нам здається, Любов Ковалевська не стільки сперечається з автором, скільки продовжує загострювати проблему, яку умовно можна визначити як «право сили — і сила права», в реаліях її конкретного втілення в глобальних світових процесах. Точка зору Любові Ковалевської далеко не в усьому збігається з позицією редакції «Дня». Однак, на наш погляд, вона буде цікава нашим читачам саме в рамках дискусії, оскільки відображає погляд на цю проблему, досить значущий і поширений в Україні.
У «Дні» за 2 лютого 2001 р. надрукована стаття моєї улюбленої авторки Любові Ковалевської з досить промовистою назвою: «Не спешите радоваться, господа!» і загадковим підзаголовком «Ставка больше, чем Россия». Як читач, прошу газету оприлюднити мої думки, підкреслюючи ще раз свою шану до багатьох майже пророчих виступів Л. Ковалевської. Але сьогодні я не погоджуюся з її думками.
Перше. США — світовий жандарм. Можливо, й так. Але чому США стали такими? Тому що існував інший жандарм, народження якого почалося з гасел: «Даешь мировую революцию!», «Эх, назло мы всем буржуям мировой пожар раздуем»... Що мали робити «буржуї»? Вони встановили фашистську диктатуру в одній iз найосвіченіших країн світу — Німеччині. Та диктатура запозичила найбільш варварські, тираністичні методи «першої у світі держави робітників і селян». І та диктатура, завдяки не останній ролі «світового жандарма», щезла з лиця землі. (До речі, «вождь і батько всіх народів» Сталін, коли його Гітлер у листопаді 41-го загнав робити ювілейну доповідь у підземелля метро станції «Маяковська», визнав, що в тій обителі «світового жандарма» «існують демократичні свободи, вільно діють профспілки» і таке інше). Трохи згодом (для історії — це краплина) щезла й та імперія — СРСР, яка була прообразом, а, може, точніше, хрещеною матір’ю для фашистської Німеччини та інших тиранічних утворень на планеті Земля.
Знаю, що чимало «земляків» будуть обурюватися до піни на губах, почувши порівняння Гітлера зі Сталіним (останньому, до речі, фюрер надіслав 21 грудня 1939 р., у день 60-річчя, одне з наймиліших привітань). Проте, проти «піни» є ліки, що іменуються фактами. А фактів — безліч. Вони називались повсюдно. І сам я, працюючи багато років у пресі та пишучи роман і повість, перегорнувши гори документів, повторював проголошену Сталіним 6 листопада 1941 фразу про те, що окупанти «ввели подлую систему заложников». І лише недавно документально, за архівами, пересвідчився, що авторами системи «заложников» і «ответчиков» були більшовики. Коли в 1920— 1922 рр. в Україні вирувало народне повстання, викликане, насамперед, супротивом вивозу хліба й організації голоду, тоді були видані закони про «заложников» і «ответчиков», за якими нещасні не просто розстрілювались, а ставали під стінку після жеребкування; за тими законами також підлягали обстрілу гарматами і спаленню цілі села.
Як і інші мої колеги, я чимало разів гостро, від імені мого багатостраждального народу, таврував фашистських зайд, убивць і насильників. Природно, не знав про названі вище архівні документи, які свідчать, що німці в 1941 — 1944 рр. творили на нашій землі те, що робили більшовики в Україні у 1920 — 1923 рр. А також пізніше.
Для чого усе це я згадав, почавши про статтю Л. Ковалевської?
Шановна пані Любов! Знаючи вас, як діалектика, здивувався, що ви перетворилися в метафізика. Як відомо, метафізики розглядають предмети в застиглому, незмінному стані. Для вас США — досі світовий жандарм. Але цей жандарм допоміг знищити дві «Імперії зла». Тон, спрямованість вашої статті — усі на боротьбу з цим світовим жандармом. Дуже й дуже пахне вчорашнім днем. Може, не вишкірювати зуби, а йти у мирі й злагоді із «світовим жандармом», впливати на нього, впливати у т.ч. силою вашого слова?
Та багата й сита країна схильна до змін і прислуховування. Згадаймо: де була розстріляна одна з перших травневих демонстрацій? В Чикаго, 115 років тому. Як виросла за цей час демократія у світі і в США! Як, на мою думку, США заслужили на те, щоб бути лідером на нашій планеті. Вони є і будуть ним надалі.
Окремо: щодо Росії. Одна з найжорстокіших імперій розвалилась. Але не до кінця. Вона валитиметься далі. І тут ви також затятий метафізик: розглядаєте її як єдине ціле, а вона вже пошматована. Крім генетичних відцентрових «ухилень» малих народів і народностей, зігнаних в одну- єдину купу, починаючи з часів Івана Грозного, існують ще й протестні умозаворушення: «А чому Москва повинна нами правити, а чому ми самі не можемо розпоряджатись своїм бюджетом?» тощо. Навіть московські ідеологи із жахом передбачають, що може статися таке, коли Росія звузиться до кордонів колишнього Московського князівства. Ви ж усі аргументи і контраргументи будуєте на позначці 00 год. 00 сек. за боєм кремлівських курантів, я б сказав, не на межі тисячоліть, а десь, приблизно, 1988 — 1989 рр.
Що ж залишається робити Україні? Хай мене лають, хай проклинають, але правда залишається правдою: дружити, якнайтісніше дружити з найпередовішою країною планети, лідером світового прогресу — Америкою, але мати при цьому свою гордість, ведучи розмову на рівних, і не дзявкати, як цуценя з підворіття.
P.S.
Радив би Л. Ковалевській уважно вчитатись у статтю Г. Лисичкіна «Росію виснажує імперський вірус», опубліковану в «Литературной газете» наприкінці 2000 р.
