Відкриття форуму відбулося за участю віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань В. Кириленка, міністра освіти і науки України Л. Гриневич, радника Президента України Ю. Богуцького, знаних науковців-академіків НАН України відбулося 25 червня у колонній залі КМДА. Десятки делегатів із різних країн (США, Канада, Польща, Словаччина, Німеччина та ін.), провідні науковці-україністи з різних академічних установ та університетів України взяли участь у роботі цього форуму, який відбувся в Києві з ініціативи Міжнародної асоціації україністів, Національної асоціації україністів і за підтримки Національної академії наук України.
«ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ НАЛЕЖАТЬ НЕ ТІЛЬКИ БЕЗПІЛОТНИКИ, А Й ДОСЛІДЖЕННЯ З ІСТОРІЇ...»
Пленарне засідання викликало жваві дискусії, пов’язані з долею україністки. Найбільші дискусії стосувалися занепаду гуманітаристики у світі, пошуку новітніх методологічних підходів, системи рейтингування науковців і наукових інституцій, публікацій у міжнародних наукометричних базах, розробки національної наукометричної бази, подібної до польської Copernicus. Були зачитані вітальні слова від Президента України, прем’єр-міністра, голови Верховної Ради. Міністр освіти і науки України Лілія ГРИНЕВИЧ акцентувала на тому, що сьогодні в науці надзвичайно важливо втілювати принципи партнерства. Вона наголосила, що українським гуманітаріям важливо виявляти більшу ініціативу у формуванні наукової політики. Сьогодні в Європі російські освітні й наукові інституції постають чинником реалізації ідей «русского мира». І як наслідок, Європа часом не бачить, що Росія — це країна, яка знижує систему міжнародної безпеки. За словами Лілії Михайлівни, важливо, щоб українські гуманітарії були помітні на політичному рівні. На думку міністра, до системи національної безпеки належать не тільки безпілотники, а й дослідження з історії та літературознавства. Емоційно наснажений, відвертий, проблемний і водночас натхненний виступ Л. Гриневич викликав абсолютне схвалення в делегатів конгресу.
Своєрідне продовження ідеї міністра знайшли в доповіді професора Національного університету «Києво-Могилянська академія» Олексія ГАРАНЯ, який виголосив доповідь «Проблема консолідації українського суспільства після Майдану». На даних соціологічних досліджень науковець продемонстрував, як в українському суспільстві після війни змінилося ставлення до бажання надати російській мові статус офіційної, до приєднання до НАТО та інших питань. Українці стали значно більше пишатися своїм громадянством, а в східних територіях 19% мешканців уже вважають приєднання до НАТО позитивною подією, хоча до Майдану ця цифра там сягала нуля. Проте, на жаль, у південних регіонах і на сході досі залишається 10% тих, хто готовий співпрацювати з країною-агресором. На жаль, зауважив промовець, такий «сентимент» до Росії не змінила навіть війна, яку Путін розпочав проти країни. І саме ця цифра втілює той електорат, за який боротиметься опозиція на наступних виборах 2019 року. О. Гарань позитивно сприйняв ініціативу Президента України прописати в Конституції нашої держави членство в НАТО, щоби зняти конфліктність на загальнодержавному рівні.
Гострою, проблемною і надзвичайно актуальною виявилася доповідь заступника міністра освіти і науки України Максима СТРІХИ. На початку виступу він жартома зізнався, що йому хотілося б говорити про переклад опер українською мовою, проте має говорити про способи підвищити імпакт-фактор, індекс Гірша та інші проблеми наукометрії, яка виявилася доволі вразливою на сучасному етапі розвитку науки. Publish or parish! — «Публікуйся або загинь!». Саме так часто західні науковці жартують з приводу вимог, які ставлять їхні наукові установи щодо публікацій у міжнародних виданнях. Наукові публікації надзвичайно важливі в царині природничих наук, проте вони не можуть замінити монографії для гуманітарія, який здобуває ступінь доктора філософії або доктора наук. Зміни, які запропонували в МОН щодо захисту кандидатських і докторських дисертацій (впровадження рейтингової системи, яка дасть можливість науковцям вийти на захист монографії), знайшли цілковите схвалення в колах біологів та фізиків, проте були сприйняті доволі гостро в колах гуманітаріїв, для яких вимоги публікуватися в англомовних виданнях можуть просто звести нанівець ті царини гуманітаристики, що мають національну специфіку. Як зазначив М. Стріха, «дослідник іспанської літератури — передусім пов’язаний з іспанською мовою». Відтак сьогодні провідні науковці, які активно функціонують у вимірах SCOPUS і Web of Sciences, одностайні в тому, що важливо підтримувати формування наукових журналів національними мовами. Водночас Максим Віталійович порушив ще одну складну проблему: спробу штучного збільшення індексу Гірша, що засвідчує загалом уразливість наукометрії.
«ШКОЛА — ТЕАТР ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ»
Не менше дискусій викликала доповідь Міхаеля МОРЗЕРА, професора мовознавства Інституту славістики Віденського університету, президента Міжнародної асоціації україністів. У своєму слові промовець наголосив на кризі сучасної україністики і славістики загалом. Дедалі менше студентів у світі обирають для себе фах гуманітарія. Хіба що поодиноким винятком тут є, скажімо, Український науковий інститут Гарвардського університету чи Канадський інститут українських студій, представники якого були присутні на цьогорічному конгресі МАУ.
Лілія ГРИНЕВИЧ : Сьогодні в науці надзвичайно важливо втілювати принципи партнерства. Українським гуманітаріям важливо виявляти більшу ініціативу у формуванні наукової політики. Сьогодні в Європі російські освітні й наукові інституції постають чинником реалізації ідей «русского мира». І як наслідок, Європа часом не бачить, що Росія — це країна, яка знижує систему міжнародної безпеки. Важливо, щоб українські гуманітарії були помітні на політичному рівні. До системи національної безпеки належать не тільки безпілотники, а й дослідження з історії та літературознавства
Критичні міркування М. Мозера підтримала й Агнєшка МАТУСЯК, професорка Вроцлавського університету, яка наголосила на важливості вписати сучасну україністику в систему нової гуманітаристики, яка йде від студентського попиту, а отже, не боїться нових інструментів і методів аналізу соціокультурного контенту, різних виявів перформативних трансформацій мистецтва, соціальних медіа включно з «Фейсбуком», «Твіттером» та ін. На думку дослідниці, сучасна гуманітаристика має бути міждисциплінарною. «Школа — театр повсякденного життя», — зауважила А. Матусяк. І ця теза свідчить про те, що вища школа не може бути дистанційована від реальних потреб тих, хто прагне здобути гуманітарний фах. Значною мірою ці ідеї потверджували висловлені раніше тези у виступі міністра Л. Гриневич, яка говорила про те, що сучасна гуманітаристика має в адекватний спосіб відтворювати сучасні наукові проблеми, щоби українська наука могла бути органічно вписана в європейську і загальносвітову, постаючи важливим елементом цієї міжнародної наукової мозаїки.
Своєрідна полеміка відбулася між В’ячеславом Кириленком та академіком Ярославом Яцківим, який заперечив віце-прем’єрові у тому, що, на думку окремих представників точних наук, україністика не має евристичності для подальшого наукового розвитку. Проте виступи подальших промов переконали делегатів у тому, що сьогодні у світовій гуманітаристиці наявна певна криза й пошук нових методологічних підходів, які не дадуть можливості замикатися цій науці у вузькому колі.
Стріха мав рацію, наголошуючи у своїй промові на тому, що аудиторія споживачів гуманітарних здобутків менша, ніж у біологів чи фізиків, проте конкурування між фізиками й ліриками апріорі було б неправильними, як і конкурування між фізиками чи біологами, які мають зазвичай вищий індекс Гірша. І академік Я. Яцків, і віце-прем’єр В. Кириленко насправді у своїх критичних розмислах відштовхувалися від усвідомлення кризових моментів сучасної науки й, зокрема, гуманітарного знання: можливо, ще немає одностайності в методах розв’язання цієї проблеми, проте думка, яку висловив Ярослав Яцків про те, що важливо перекодовувати мову гуманітаріїв мовою точних наук, має значні перспективи з огляду на розвиток досліджень пост-постмодерного періоду, де гуманітарієві досить часто потрібні знання із соціології, психології або ж фізики чи нейрохімії.
IX Конгрес Міжнародної асоціації україністів, окресливши перспективи для подальших трансформацій гуманітарних студій та розвитку україністики в ширшій методологічній площині, в якій ключовими постають партнерство, утвердження наукової доброчесності та ініціатив задля формування адекватної наукової політики.
