Якщо хочете перевірити, якому науковцю довіряти, а який заклад вищої чи академічної освіти вважати справді хорошим, перевірте, чи немає ваших претендентів у списках відзнаки «Академічна негідність року». Уже вшосте таке преміювання проводить група вчених, що свого часу об’єдналася в антиплагіатну ініціативу «Дисергейт». Забігаючи наперед, зазначимо — Іллі Киви цього разу у списку немає (свою «відзнаку» він отримав у преміюванні за 2020 рік). Нагадаємо, зрештою, Міністерство освіти і науки відмовилося присвоювати ступінь «кандидат наук із державного управління» народному обранцю (через виявлений плагіат та вигадані науково-практичні конференції у науковій роботі). Мабуть, якби не розголос та обурення громади, все б могло завершитися інакше.
Цьогорічний перелік номінантів вражає не менше, ніж дисертація Іллі Киви. Нагороди роздають у восьми номінаціях. Так, на звання плагіатор 2021 року претендують: авторський колектив з КНЕУ в складі Тетяни Блудової, Віктора Чужикова, Олени Тертичної, Ольги Мельник, Євгена Кияна, Світлани Ушеренко за повторне видання раніше виданої монографії без згадування одного із авторів Володимира Токара (https://bit.ly/3ELA56t); Олеся Стасюк за академічний плагіат у докторській дисертації (https:// bit.ly/32WI0kq) та Михайло Лучко — д.е.н., професор Західноукраїнського національного університету за переклад українською тексту докторської дисертації Віктора Плотнікова (https://bit.ly/3eJRFgI).
У номінацію «Скандал 2021» року втрапила історія зі звільненням заступника міністра освіти і науки України через світлину із помічницею у відвертому вбранні (https://bit.ly/3Jwlpfj). До цього ж списку на імовірних «переможців» додалися події навколо Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАНУ, зокрема передача будівлі УДО за 1 грн, проблемні вибори директора, неправомірне звільнення кандидатки на посаду директора Нани Войтенко, непрозорі вибори до вченої ради (про частину цих перипетій розповідав «День» — https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/goryzont-u-tumani). Закривають перелік номінантів вибори та затвердження ректора у Державному біотехнологічному університеті, що у Харкові (https://bit.ly/3EPr6kS).
Вручення відзнак заплановано на 19 січня о 12.00 в ефірі каналу I-UA.tv (наразі триває голосування, долучитися до нього можна тут). Крім згаданих, нагороди вручатимуть у номінаціях «Токсичний ректор 2021», «Посіпака 2021», «Фальсифікатор 2021», «Псевдонауковець 2021», «Спец(з)рада 2021» та «Мурзилка 2021».
«Відзнака призначена для того, щоб нагадати науково-освітній громаді про важливість відстоювання цінностей. Без них неможливий поступ», — описує мету цього преміювання координаторка антиплагіатної ініціативи «Дисергейт», голова Ради ГО «Точка росту: освіта і наука» Світлана БЛАГОДЄТЄЛЄВА-ВОВК. «День» розпитав пані Світлану детальніше про створення премії, цьогорічних номінантів та шкоду від псевдонауки та потурання академічній недоброчесності.
ПЕРЕДУМОВИ ДЛЯ ПОЯВИ ПРЕМІЇ
«Із початком Революції Гідності виникло завдання про зміни в освіті та науці. У грудні 2013 року Андрій Шевченко (кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник Інституту теоретичної фізики НАН України ім. М. М. Боголюбова. — Ред.) ініціював обговорення Маніфесту руху освітян та науковців за наведення ладу в науково-освітньому просторі. Ми почали працювати над документом, який мав проаналізувати, який стан науки та освіти і що робити далі, — розповідає Світлана Благодєтєлєва-Вовк (далі — її пряма мова):
«Поясню, чому ми почали рух щодо Маніфесту. 11 грудня був штурм Майдану. Ми побачили, що дуже активно об’єдналися релігійні організації та громадськість. Як науковці, освітяни, вирішили взяти на себе певні зобов’язання та вийшли з цим Маніфестом. Надалі ми його просували і під час захоплення МОН, далі в контексті роботи групи Реанімаційного пакету реформ (це був кінець 2014 — початок 2015 року). Тоді якраз було частково реалізовано ті засади, які закладалися Маніфестом. І тоді ситуація була зовсім інша. Ми були дуже оптимістичні, вірили, що ситуація розв’яжеться, що система управління освіти та науки зміниться, що можна змінити поведінку учасників за якийсь короткий проміжок часу.
Фактично це був соціальний експеримент, який проводила група однодумців і в ході якого з’ясувалося, що політичні еліти, на той час це міністр освіти та науки Сергій Квіт, пізніше Лілія Гриневич, у принципі не поспішали здійснювати ці управлінські зміни.
Я вважаю, щоб кардинально змінити ситуацію, треба змінити управлінців. Це мають бути люди, котрі мають цінності й є професіоналами. На жаль, не відбулося таких змін. Ми просто не розуміли на той час глибини проблеми, яка існує у суспільстві. Можливо, сьогодні нам розвиднилося. І ясно, що це робота на десятки років. Тоді ж ми були сповнені оптимізму. А все, що в нас не виходило, здавалося нам чимось страшним.
Ми не розуміли, чому ці процеси не відбуваються. З того часу нас вважають радикальною групою освітян та науковців, бо ми чесно говоримо, що відбувається, ми щось вимагаємо, проводимо якісь експерименти. У 2016 році вирішили, що треба таки братися за очищення освіти та науки. Перша зустріч з цього приводу була у лютому в Інституті фізіології ім. О.О. Богомольця НАНУ. До речі, одна з перших палаток на Майдані була теж від науковців з Інституту фізіології (нагадаємо, нині події у цьому Інституті втрапили до номінування в «Академічну негідність року». — Ред.). Ми обговорили, що варто створити антиплагіатну ініціативу. Вирішували, яким чином будемо викривати посадовців, чиї наукові роботи варто перевірити.
Це вже відбувалося після скандалу із Катериною Кириленко (близько 30% її докторської дисертації є плагіатом, а вживання терміну «лептони» як носії психіки досі є джерелом для мемів про лептонного бога серед науковців. — Ред.). Ми побачили, що суспільство реагує на такий сигнал. Нам здалося, що життя політичних сelebreties людей цікавить, і на основі таких прикладів можна доводити цінність академічної доброчесності. Цей кейс тривав понад пів року. Закінчився тим, що у принципі нічого не змінилося. Науковій ступінь у Катерини Кириленко залишився. Посадовці нам продемонстрували, що є окремі представники еліти, до яких не застосовуються правила. Це нас дуже сильно пригнітило, передусім морально. Ми вирішили, що із цією культурою недоброчесності, незважаючи на її закоріненість, треба щось робити. І що ми можемо? Як мінімум — морально засудити. Так з’явилася ідея з відзнакою «Академічна негідність року». Це знайшло класний відголос в усіх спільнотах. Бо українська наука та освіта дуже різнорідна, має велику кількість складових: вчителі та шкільна освіта — це одне, університети — щось інше, академічна наука — це свій окремий світ. Але «відзнака» припала усім до душі.
Першу номінацію ми провели у 2016 році, тоді плагіаторкою та псевдонауковицею року була визнана Катерина Кириленко. Тобто це була відповідь на несправедливість, на те, що посадовці не задовольнили очікування прогресивних науковців та освітян на бажані зміни».
ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ЗА ПЛАГІАТНІ ВИКРИТТЯ
«Після цього була велика кількість кейсів, пов’язана із викриттям плагіату, але у мене вивітрилися будь-які ілюзії з приводу морального рівня наших очільників, особливо після того, як мене персонально почали переслідувати, погрожувати зґвалтуванням,.. — пригадує пані Світлана. Плагіат знайшли у наукових роботах міністра освіти та науки Сергія Шкарлета, про що заявляла наша співрозмовниця. Через це викриття за нею стежили, слали погрози, досі зловмисника не знайдено і не покарано. А «День» зі свого боку в 2020 році вручив науковиці «Корону «Дня» за відстоювання якісної науки та освіти. Досі триває розслідування, уже рік і три місяці. Воно ж ніби під контролем пані Венедіктової. Я зрозуміла просто, як узагалі працює наша система. Коли тобі пишуть погрози, ти звертаєшся у поліцію, у свою чергу кіберполіція рік не може відповісти на запитання. Але одночасно кіберполіція проводить спецоперації, де знаходить дівчат, які викладають фото з оголеними собою ж і продають їх в інтернеті...
Відсутність громадського контролю і загалом контролю суспільства над державними інститутами призводить до таких ситуацій, коли пріоритетним не є суспільно-важливі теми та проблеми. Я розчарована якістю роботи державних інститутів, мені не надали захисту, і невідомо, що буде далі. Погрози тривали пів року. Спочатку це був шок. Я не думала, що можна дійти аж до такого рівня бандитизму, і за що? Звичайно, були думки лишити це все, бо прокидаєшся і знову розумієш, що твої уявлення про життя не відповідають дійсності. Я просто зрозуміла для себе, що я ідеалістка і для мене важливі цінності. Просто люди не розуміють, як їхні особисті вчинки впливають на те, що відбувається у контексті політичному, економічному.
Тобто ситуація на сьогодні значно погіршилася у порівнянні з 2016 роком. Ми не врахували глибину проблеми. От взяти ковід. Понад 100 тисяч осіб померло, бо не довіряли владі, медикам та науковцям. Тобто це величезна проблема».
ВНУТРІШНЯ КУХНЯ «ДИСЕРГЕЙТУ»
«Ми всі заручники того, що рішення, які приймають посадовці, не змінюють ситуацію на краще, а навпаки — погіршують. Бо ці рішення обумовлені особистими інтересами, а не інтересами спільноти. І це діагноз. Щороку ми ставимо такі діагнози в освіті та науці.
Зараз діяльність нашої групи організаційно-інформаційно вибудувана у Facеbook. Є група Ukrainian Scientists Worlwide, яка налічує понад 28 тисяч учасників. У ній піднімаються різного роду питання та проблеми, пов’язані з розвитком науки та вищої освіти. Протягом року всі дискусії дають ґрунт для висунення номінантів. Якщо відбуваються певні скандали, це обговорюється та документами засвідчується. Є ще група «Новини псевдонауки в Україні», де ведеться постійний моніторинг за псевдонауковими ідеями, пов’язаними з лікуванням водою, впливом електрохвиль на свідомість тощо.
У кінці року ми підбиваємо підсумки, хто ж вартий висування на нашу «відзнаку». Ми публікуємо пости, що починаємо номінацію, подавайте кандидатів, обов’язкова умова — наявність посилань, які підтверджують описані факти або зловживання. Це можуть бути журналістські розслідування чи документи від університетів, які підтверджують певні махінації, тобто це має бути солідний фактаж.
До речі, у 2017 році Юрій Тесля почав судитися з Іриною Єгорченко щодо її висловлювань, що він псевдонауковець. Тоді нависла загроза, якщо суд визнає, що вона не мала права називати його псевдонауковцем, то це буде прецедент в українському законодавстві, який скоротить свободу слова. Суд першої інстанції частково задовольнив претензії Теслі. Апеляційний суд визнав позов необґрунтованим. І зараз ми можемо заявляти, що ми — країна, в якій кожна людина може давати оцінку науковому надбанню, особливо, якщо це експерт.
Адже коли ми звернулися до Науково-дослідного центру з питань інтелектуальної власності, за аналіз дисертації Катерини Кириленко, чи це плагіат, треба було заплатити 360 тис. грн. Однак ми провели ці дослідження власними силами та пояснили суспільству, що академічний плагіат та плагіат — це споріднені поняття, просто академічний плагіат стосується публічної сфери, і будь-яка людина має право говорити про академічний плагіат без участі будь-яких експертів за 360 тис. грн. Зараз ми вказуємо, що наша премія — це форма колективного оціночного судження, тобто це наш правовий захист. Бо громадськість не може впливати ефективно на дії посадовців окрім того, що тикнути в очі, а що ж взагалі відбувається.
Бо ситуація погіршується. Я проводила аналіз щодо захисту за певними спеціальностями, то іноді до смішного доходить. За спеціальністю «право» із 14 осіб, котрі захищалися, 13 — це судді, прокурори, лише одна особа була асистентом кафедри. Я думаю, що це корсарська поведінка, коли ти захоплюєш ресурси, які тобі не належать, і використовуєш їх у своїх цілях. Нещодавно бачила такий приклад: народна депутатка з комітету освіти та науки Олена Лис захистила дисертацію 21 грудня. А перша публікація у неї з’явилася у кінці січня 2021 року. Тобто якщо взяти період, за який людина писала дисертацію, врахувати місяць на ознайомлення із роботою, місяць на розгляд роботи спецрадою, то фактично дисертація була написана за 9 місяців — на ступінь кандидата юридичних наук! При цьому 90% часу вона була на роботі, у парламенті...»
СВІЖІ «ЗАШКВАРИ»
«Тенденції цієї корсарської, піратської поведінки розкрили вибори в Державний біотехнологічний університет у Харкові, які відбулися наприкінці грудня. Чотири харківські університети об’єднали в один та провели вибори ректора. Була велика кількість кандидатів, університет відкрив велику кількість дільниць для голосування, але після 15.00 чомусь почали їх закривати нібито для кварцування. У цей момент, як вважають кандидати, підкидали в урни інші бюлетені. Фактично відбулися масові фальсифікації на користь Андрія Одарченка, народного депутата від СН. Він пішов на цю посаду з позиції декана. Інші кандидати почали готувати судові позови, але ж кінець року, суди не працюють. Здається, тільки один ыз кандидатів встиг подати позов. А 31 грудня Сергій Шкарлет затверджує кандидатуру Андрія Одарченка, того ж дня з’явилися відповідні накази Міністерства освіти та науки. Це спецоперація з перерозподілу національного надбання, бо університети з його приміщеннями та всіма активами — це все надбання.
Серед наших цьогорічних номінантів на звання «Антинауковець року» — Ольга Голубовська (президент ГО «Всеукраїнська асоціація інфекціоністів») за нерозуміння механізмів дії вакцин, залякування населення побічними ефектами, просування сумнівних медпрепаратів (https://bit.ly/3mPu0 A4 https:// bit.ly/3pMpDrg https:// bit.ly/ 3pQbRnn) та Надія Жолобак (с.н.с. Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. Заболотного НАНУ) за злісне заперечення небезпечності коронавірусу, твердження щодо шкоди від щеплень (https://bit.ly/3EXH8ta https:// bit.ly/3mSIW0m https://bit.ly/ 3JzZ7t0). Щоб розуміти, кому з науковців справді можна довіряти, треба формувати мислення, яке стійке до фейків та поширення будь-якого роду неправди. Це сучасна і корисна навичка. Треба мати свою вибірку експертів та джерел, бажано, щоб експерти були інтегровані у міжнародну наукову спільноту. До прикладу, є facebook-група «COVID-19 в Україні: аналіз статистичних даних», де справді експерти від самого початку цю тему курують. Але дивно, що більшість із них — це математики, той же Ігор Іванов чи Костянтин Блюсс, але вони повністю інтегровані в міжнародну науку. Їм допомагають біологи з Інституту фізіології, фактично ті ж, хто будував палатки на Майдані. Тобто доброчесність та професійність — це одне і те саме. Якщо людина не доброчесна, то вона не професійна. Це стосується однієї з наших кандидаток — Ольги Голубовської. Неодноразово вона демонструвала поведінку, коли просто просувала комерційний продукт замість того, щоб дбати про суспільні інтереси. Якщо людина не дбає про суспільні інтереси, це вже дзвіночок, привід замислитися. А якщо це повторюється з певною періодичністю і про це кажуть інші експерти, це вже поведінка, яку можна і подати на народну «відзнаку».
Я думаю, усі наші номінанти про свої нагороди знають. Бо всі ж моніторять та відстежують інформацію про себе. Найкрутішу стратегію демонструють посадовці — ігнорують та мовчать. Так було у випадку, коли ми викрили Арсенія Яценюка, знайшли плагіат у його кандидатській дисертації. Людина, яка хоче залишатися політичним лідером в історії України, на наші аргументи просто відмовчувалася. Коли ми викрили Шкарлета, зрозуміли, що ігнорування — це ще не настільки погано. Бо в нинішній ситуації, коли ти проявляєш свою громадську позицію, можеш отримати на горіхи».
ШКІДЛИВІСТЬ АКАДЕМІЧНОЇ НЕДОБРОЧЕСНОСТІ
«Попри це, маємо і деякі позитивні зміни. Позитивно завершилась історія із Юрієм Теслею. Олександр Волосовець був визнаний фальсифікатором 2016 року. Якось на одному із заходів у медичному університеті він розповідав, що шкодує про це. «Токсичним ректором 2019» став Володимир Ісаєнко, ексректор НАУ, якого змістив Сергій Шкарлет разом із Максимом Луцьким. Зараз він розпочав відстоювати справедливість. У 2017 році Леонід Губерський був визнаний «Токсичним ректором», зараз у КНУ ім. Т. Г. Шевченка інший ректор. Тобто динаміка є.
Але варто розуміти, що для суспільства найважливіше — це якість системи управління, тобто які люди приймають рішення. Якщо люди не розуміють наслідків своїх рішень, вчинків, то це проблема. Щодня у нас приймаються якісь рішення, котрі ідуть всупереч інтересам громади, людей. Взяти Київ — тут бачимо те саме. Негативний відбір управлінців призвів до того, що ми втратили зелені насадження, усе, що проходить під лозунгом озеленення, це просто відмивання коштів. Ми бачимо політичні спроби змінити ситуацію, але це просто перерозподіл ресурсів.
Я завжди закликала людей бути чесними із самими собою. Це основа доброчесності. Якщо ви чесні з собою, то назвіть речі своїми іменами, захищайте свою професійність та кваліфікацію, бо інакше вас просто витіснять ось ці шахраї, які поотримували псевдодипломи».
