У суботу, 31 січня, у київській «Кінопанорамі» відбувся прем'єрний показ документального фільму Леоніда Кантера та Івана Яснія «Добровольці Божої Чоти», присвяченого окремим фазам битви за аеропорт та бійцям Добровольчого Українського Корпусу. На прес-конференцію перед початком показу завітали герої війни та фільму – «кіборги», які вже стали легендою.
Якщо не зважати на пронизливо-болісні кадри з Майдану на початку, у якості епіграфу, то може здатися, що дивишся гостросюжетний бойовик, екшн, від якого неможливо відірвати погляд. І тільки наявність у кінозалі значного відсотка людей у камуфляжі, чиї обличчя бачиш на екрані, нагадує про документальну природу картини. І про те, що війна триває навіть після того, як на екрані пішли титри…
«Колись про звитяги героїв минулого розповідали думи – тобто, це був документ, але в художній формі, – говорить режисер Леонід Кантер. – Це схоже на те, що зробили ми. Власне цей фільм є такою думою – художньою розповіддю про документальні події».
Слід зауважити, що «Добровольцям» передував короткометражний документальний фільм Леоніда Кантера «Війна за свій рахунок», знятий в процесі проходження режисером вишколу та виїзду на фронт у лавах Нацгвардії. Побувавши там, автор рушив шукати нові сюжети до добровольчих батальйонів.
82 хвилини шаленого адреналіну, гумору, болю, надриву і безстрашшя – надпотружна концентрація війни в усіх її проявах. Сцени бою, захоплення нового терміналу аеропорту, порятунок поранених, мирні люди, що живуть поруч з епіцентром бойових дій. Смерті та фронтовий гумор. Філософські бесіди. І музика, що досконало лягла на відеоряд, – «Кому Вниз» та «Добровольці» Олекси Бика, що вже стала неофіційним гімном бійців-добровольців.
Знято було значно більше матеріалу, аніж автори могли дозволити залишити у картині. То ж кожен кадр вирізався ледь не з боями.
«Це був такий тандем, – розповідає Іван Ясній про розподіл роботи. – Леонід завжди знімав на маленьку камеру. Ми розділили роботу: художні деталі та тонкощі знімав я, а він завжди йшов туди, куди можна пролізти, прослизнути, де доречні оперативні зйомки». Бійці ДУК як один зі сміхом говорять про безстрашність Кантера: «Більш безбашного режисера і оператора, ніж Леонід, я не бачив в житті! – згадує боєць з позивним «Богема», в мирному житті – режисер дитячого театру. – Це абсолютно ненормальний чоловік без інстинкту самозахисту – всі з автоматами, а він з камерою! – і біжить в саму гущу подій!»
Сам Леонід Кантер запевняє: жодного плану чи продуманого сюжету вони не мали: «Ми йшли за героями. І врешті наші герої привели нас в аеропорт! Із нас двох у аеропорт поїхав я, бо, як уже було сказано, я працював із маленькою камерою, робив оперативну зйомку, а Іван – більш художню. Зрозуміло, що в аеропорту, в цій кіптяві і диму, великі об'єктиви нічого не вирішать. Тому ми розділилися – Іван лишився в Пісках робити зйомку, а я поїхав у аеропорт».
«Коли Леонід вернувся звідти, ми зустрілися, і я побачив, що людина просто піднялася з пекла на землю», – згадує Іван.
«Так, кохана, мені вже час бігти – зараз сідаємо обідати! – лагідно говорить один герой у слухавку і біжить, звісно ж, не їсти, а закріплятися на позиціях в аеропорті. – І отака брехня щодня!..» – скрушно зітхає він.
Прикметно, що одним із героїв фільму є «кіборг» родом із Санкт-Петербургу. «Я – росіянин, – із гідністю говорить боєць. – А ті, хто це влаштував – це не росіяни, це кацапи».
У залі аншлаг, декому забракло сидячих місць. Хлопці, що приїхали з передової, щоб побачити прем'єру і рушити одразу назад, почуваються ніяково. Кажуть, що не є героями, а лише персонажами фільму. «У нас є хлопці, яким до 19-20 років, які для мене є життєвим прикладом, – говорить «Гатило». – Єдине, що мене мотивує воювати далі, це наявність на цій війні таких хлопців. Вони не попали в кадр – адже знімальна група у нас була всього лише одна».
Хлопці не люблять, коли їх жаліють.
«Коли намагаються подати події у такому «плаксивому» світлі, комбат дуже часто каже (цитую комбата з дозволу): це наша чоловіча робота. Ми усвідомлюємо, що ми можемо загинути. Це найбільш достойна смерть, яка може бути. Не треба нас жаліти! Коли мені говорять «повертайтеся живими!» – я та інші хлопці кажуть, не треба нам цього бажати! Побажайте нам повертатися з перемогою. Бо якщо ми програємо цю війну, ми не зможемо жити нормально, ми не зможемо жити в Україні, яка не вільна. Люди, які добровільно пішли не фронт, не потребують жалості. Ми потребуємо підтримки, потребуємо розуміння, чому ми там». – говорить один з бійців на прес-конференції. Проте своїм побратимам у фільмі у розпал перепалки він розставляє інакші акценти: "Ви, б..., хочете вмерти героями?! Та ні чорта це не героїзм, втямте це!.. Героїзм – це вижити, перемогти, і виростити дітей у цій країні! Оце героїзм!»…
Як розповів комбат з позивним «Чорний», оператори настільки якісно виконували свою роботу, що їх практично не було помітно. Адже це передова, і ті, хто туди попадає, утворюють справжнє братство, незалежно від роду діяльності.
«А взагалі, ніхто би за аеропорт, за Піски нічого не знав, якби не ті хлопці, що з камерами бігають під обстрілами, і якби не журналісти, що туди приїжджали, чітко розуміючи, що вони потрапляють у зону обстрілу з усього, що тільки є в наявності на тій стороні. Тільки завдяки ним є шанс писати історію України" – коментує комбат. «Туди, де відбуваються такі події, ліві люди не потрапляють! – додає «Гатило». – Шанс загинути у журналістів такий самий, як у військових, у добровольців. Тому кількість людей там обмежена, але в основному там достойні люди. І камера або фотоапарат – це так само зброя, іноді навіть ефективніша, ніж автомат».
Ті, хто не потрапив на прем'єру, зможуть побачити картину в прокатному репертуарі «Кінопанормаи» в наступні дні: 2 лютого – о 12:00; 5-7 лютого – о 17:00; 8 лютого – о 14:00, 15:00, 19:00; 9 лютого – о 15:00 та о 19:00.
Не пропустіть цей фільм, його вартує подивитися кожному.