ДАВНЯ ГАЛЕРЕЯ
Ми опинилися в досить оригінальному місці під назвою Кам’яна могила. Незважаючи на похмуру назву, це древнє священне місце служило храмом. Воно являє собою пагорб, утворений з піску та ряду плоских і круглих, немов окатиші, гранітних плит. Усередині він помережаний ходами. Ця Могила доверху набита десятками наскальних зображень древніх епох: палеоліту (від 2 млн. до н.е. — 10 тис. до н. е.), мезоліту (10—5 тис. до н.е.) та неоліту (8—3 тис. до н.е.). Виявлені вони були вперше в позаминулому столітті археологом Миколою Веселовським. Учений намагався донести цей факт до Петербурзької академії, але колеги, як водиться, довго розкачувалися, щоб визнати наскальні зображення справжнім відкриттям. Коли, щоправда, визнали — відразу зарили їх назад (так звана консервація). А то у багатьох громадян з’явилося нестримне бажання домалювати там щось своє. Бездарні стилізації й зараз можна побачити над піском, що не пускає до древніх галерей. Зате на копії печерних шедеврів можна подивитися в музеї, розташованому в сучасному приміщенні неподалік.
Там вистачає й реальних доісторичних знахідок, таких, як фрагменти зуба мамонта. Є експонати й нестоматологічного характеру, на зразок кам’яних черпалок та дробарок. На найстарiшому малюнку людина (яка дуже нагадує мавпу) розмахує чимось подібним. Треба віддати належне творцю: він не прикрашав модель. Там лоб вищим зробити чи осанку рівнішою. Все чесно. Тому видно: на подіум людству виходити було ще зарано.
Інший витвір, створений у пору мезоліту, був ще цікавішим. Цю сценку цілком можна назвати побутовою. Якась жінка з добре розвиненими формами (річ зроблена в дусі карикатури) женеться з качалкою за своїм чоловiком. Собачку вже прибила. Тварина потрапила під гарячу руку. І чоловік тікає, поки не дісталося сповна. Чоловік, напевно, приперся з полювання без мамонта. До того ж п’яний. Найсуперечливішим виявилося наукове визначення цієї, здавалося б, такої простої і красномовної роботи — «Жінка і носоріг». З жінкою — ясно. А хто носоріг? Чи мається на увазі чоловік, який отримав у ріг? Картинку додаю — судіть самі.
Щодо парнокопитних, можна відзначити, що в давнину поклонялися Небесному Бику. Це відображено в картині часів неоліту. Під зображенням Бика дотепно вміщено цитату з давньоіндійського священного трактату — Рігведи. «...могутньо виблискує слід широко крокуючого Бика». Мабуть, йдеться про Чумацький Шлях. Зв’язок між різними цивілізаціями простежується неозброєним оком. А наші озброєні окулярами та фотоапаратами.
У такому допитливому настрої ми вирушили на розвідку на саму Кам’яну могилу. Коричнево-сірі валуни нагадують гальку з пляжу велетнів. У центрі цього скупчення знаходиться камінь з круглою виїмкою та жолобом. Можливо, це вівтар для жертвоприношення з кровостоком.
Над величними валунами носилися кудлаті хмари. Пейзаж сприяв самозаглибленню. Хтось заговорив про енергетичне поле. Однак уловлювання тонких енергій було зірване дітворою. Дітлахи моталися швидше, ніж хмари, проникаючи в різні дірки та щілини загадкового пагорба. І весь час реготали. Їх мало хвилювали відкриття археології.
Дівчатка зайняли печеру, а хлопці, спробувавши проникнути слідом, отримали у відповідь пару порцій піску. Думаю, кілька тисячоліть тому діти гралися приблизно так само. Ритуали загравання вічні.
Два веснянкуваті дев’ятирічні красені, немов рідні брати Геккельбері Фінна, підвалили перевальцем до місця розбирайлівок. Один тримав у руці яскраво-зелену ящірку. Це була його таємна зброя — він лякав нею дівчат. Тим же сміливим із них, хто не втік з виском, він, тикаючи нещасного плазуна в обличчя, пояснив, що «ящірка не кусається».
Ловець помітив у мене на футболці логотип «Дня» і сказав: «Ви з газети? Тоді сфотографуйте мене з ящіркою».
Я клацнув його разом з напарником. Мисливець тут же поцікавився:
— Тепер я можу вважатися зіркою?
— Аякже, — відповідаю.
— Тільки ви вже обов’язково надрукуйте. А скільки коштує ваша газета? — продемонстрував він практичність.
— Копійок вісімдесят.
— Недорого, — поважливо відгукнувся він, — можна купити.
СОЛОДКИЙ БЕТМЕН
Недалеко від входу на територію Кам’яної могили розташований рекламний бігборд з профілем Маяковського. З рота поета вивалювався такий рядок: «Ко всем чертям с матерями катись любая колбаска, но эту...» Глашатая революції поставили на службу світової буржуазії.
Після заповідника вирушили на підприємство з виробництва варення та інших черешнево-вишневих смачностей.
Директор — молодий чоловік у темних обтічних окулярах та чорному елегантному костюмі. Окуляри загострювали риси його обличчя, а чорне вбрання робило схожим на Бетмена. Крила, напевно, ховає на складі тари з повидлом. А ночами бомбить негідників банками з варенням. Може, навіть разом з Карлсоном, теж відомим борцем зі злочинністю. Враховуючи пристрасть «мужчини в розквіті сил» до солодкого, йому прямий розрахунок товаришувати з директором фабрики варення . До того ж — літаючим!
Приблизно це уявляв я собі під час прес-конференції. Коли у журналістів вичерпалися запитання виробничого характеру, я поцікавився у таємничого директора: «А ви самі любите солодке?» Він усміхнувся: «Звичайно! І мої діти їдять». Я додав: «А продукцію конкурентів поглинають? Хто ваш головний конкурент?» — «Бабуся!»
ПОКАЗОВИЙ БОЙОВИК
Мчимо до затоки Сиваш, яка знаходиться на перетині Криму з материком. Дорогою бузкові поля виблискували ясними очима квітів. З-під сірого пилу, що підіймається колесами, було видно зелене тремтіння дерев. Промайнула вивіска «Люксембург». На жаль, з доповненням «Імені Рози...» Не європейське герцогство, а соціалістичний колгосп. Поряд інший колгосп — «Шлях до незалежності». Явно перейменований з «Шляху до комунiзму». Політичні орієнтири змінюються, а географічно села — все там же.
Автоколона зупиняється на КПП біля Сиваша, що являє собою сітку дрібних озер з боку Азовського моря. Тут один із найбільших ринків з торгівлі рибою та ікрою. І червону, і чорну продають на вагу. Ніби від якогось заводу, але швидше за все — браконьєрська. Ми купили склянку чорної. Сусіди по колоні лякали нас, що вона штучна. Коли вони ж закушували нею увечері горілку — пішла як справжня.
Міліція вирішила продемонструвати журналістам нові технічні можливості. Телекамера фіксує номери, взяті на замітку і — на КПП верещить дзвінок. Спеціально для нас було розіграно спектакль.
Сигналізація ожила на веселенькі канарейкові «Жигулі». Вискочили два богатирі з палицями і витягли через руль — третього. Зачіски у всіх трьох — однакові. По них я і здогадався, що це показовий виступ вартових порядку. Хлопці досить жорстко обходилися зі своїм колегою: кинули на дах автомобіля, розкидавши спочатку його ступні — в різні боки, а потім вміст кишень — на дах. Мобільник «угонщика» протягом маневрів досить довго знаходився без нагляду. Поцупити могли цілком реально. В цілому сцена виглядала, як із вітчизняного бойовика: ентузіазму багато, але не вистачає переконливості. За старання — спасибі. Вже в Криму журналістам показали справжніх злочинців, затриманих на гарячому...
Та про це читайте в подальших публікаціях.
(Генеральні спонсори автопробігу — «Страхова група ТАС», «Бош», «Нафтогаз України», Держкомітет з туризму)
