92-річна Ганна Прокопенко із Ластівців тяжко працювала день при дні, однак купалася ж у промінні трудової слави і все, здавалося, складалось якнайліпше. «До Тбілісі на різні наради ударників п’ятирічок запрошували, виступала з трибуни — розповідала про свій передовий досвід. По телевізору мене показували, у газетах писали про трудові подвиги ударниці чайних плантацій Ганни Прокопенко», — тихо згадує.
Від глухого села Ластівці до столиці Грузії, як співали в її молоді літа, «тільки літаком можна долетіти». «Синок мій служив армійську службу в Україні, одружився і вже до Насакиралі не повернувся. У Ластівцях залишився. А де, запитуєте, село Насакиралі? Біля міста Махараджа в Осетії», — пояснює Герой соціалістичної праці.
Смуток блукає по закутках її хати.
— Сім’я наша була велика — восьмеро душ дітей. Чотири брати і чотири сестри. Я і одна сестра на Уралі ще живемо. У 30-і вербували людей на різні роботи. Старший брат разом із дружиною вирішили їхати. То і я — за ними. Аби вдома від голоду не вмерти. Привезли нас у Насакиралі. Збирати чайний лист, мандарини, — розповідає Ганна Прокопенко про початок свого шляху до трудової слави. У 1950 році зібрала 6297 кілограмів урожаю сортового зеленого чайного листя на площі 0,5 гектара. Є документ, де написано, за що саме мені зірку геройську дали.
Знаходить у скриньці нагородну книжку: « Герою социалистического труда тов. Прокопенко Анне... За Ваши исключительные заслуги перед государством, выразившиеся в получении в 1950 году урожая сортового зеленого чайного листа...»
Люди зверталися до неї із своїми проблемами і турботами. В усній і письмовій формі. Старалася кожному допомогти. Листи писала: «Прошу рассмотреть и при возможности решить вопрос положительно».
Заслуги Ганни перед «государством», якого вже немає на географічній карті світу, відзначено двома орденами Леніна, багатьма медалями, грамотами. Звісно ж, отакі «високі нагороди Батьківщини» збирачам чайного листя за гарні очі не давали. Заслужила виснажливою, та натхненною працею, достроково виконуючи завдання п’ятирічок.
Ганна марно шукає у скриньці золоту геройську зірку і ордени: «Мабуть, хтось украв, коли була на городі...»
Коли ж у теплій атмосфері Насакиралі раптом з’явився терпкий запах першої крові, пролитої у збройному конфлікті, син почав кликати Ганну Прокопенко у Ластівці: «Приїжджайте, мамо...» Минав 1993 рік...
— Думала-гадала, що ще повернуся. Мене ж там знали, поважали. Взяла із собою тільки деякі документи, білизну та й поїхала до сина, — розповідає Ганна. — Хату, три хліви, курник залишила на сусідку Соню. Та божилася, що пенсію буде пересилати мені, а відправила тільки двічі...
Вона не йме віри, що хтось отак привласнив її добро, гроші: «Не знаю, може, щось сталося із сусідкою...». Однак, залишившись у Ластівцях без копійки за душею, літня Ганна не впала у відчай. Продовжила свої геройські будні на бурякових плантаціях: Синове подружнє життя не склалося, і вона жила біля сина. Сподівалася, що він її поховає, а вийшло навпаки...
Ластівці прийняли героїню чайних плантацій приязно, по-людськи. Літня Ганна дякує соціальному працівникові Людмилі Стефанській за те, що не обминає її убогу хату: «Допомагає, чим тільки може».
— Ганна Прокопівна тепер одержує 45,8 гривні пенсії і 137 гривень соціальної допомоги. А донедавна одержувала тільки 30 гривень пенсії і 60 гривень соціальної допомоги. Ще дали їй у 2007 році 957 гривень субсидії на тверде паливо. Неможливо їй оформити пенсію, якої заслужила. Бо у Ганни Прокопівни немає трудової книжки, — розповідає соціальний працівник Людмила Стефанська.
Усі документи залишилися в Грузії. Відтак склалася саме та прикра ситуація, коли без потрібного папірця навіть Героїня — не героїня, а, хай дарує, маленька беззахисна комашка. І ні у Ластівцях, ні у районі ніхто не може обминути інструкцію, за якою нараховують людям заслужені пенсії.
Голова сільської ради Валентина Гайдамащук каже:
— Громадянство України Ганна Прокопівна Прокопенко одержала. Не без допомоги місцевої влади. А далі не можемо зрушити справу з мертвої точки. Бо неодноразово зверталися до посольства Грузії, аби посприяли. На жаль, нічого не добилися. Ще й у свідоцтві про народження її покійного сина сталася прикра помилка. У цьому документі Ганна Прокопенко чомусь записана Михайлівною. А в усіх інших документах вона — Прокопівна. Якби це свідоцтво було виписане в Україні, то ми змогли б довести в суді чи в іншій установі, що сталася прикра помилка і продовжити пошуки можливостей для нарахування бабі Ганні належної їй пенсії з надбавкою за золоту геройську зірку.
Не залишилося осторонь проблеми й райуправління Пенсійного фонду, а з райради наполегливо звертаються в епістолярному жанрі до представників дружньої країни, аби переправили трудову книжку і довідку про заробітну плату, потрібні для нарахування належної пенсії і відповідної надбавки до неї за трудові заслуги Ганні Прокопівні Прокопенко. Однак мовчать дипломати...
Натомість районна рада зобов’язалася знайти дві тисячі гривень фінансової допомоги для баби Ганни», — розповідає соціальний працівник Людмила Стефанська.
Ганна Прокопенко достеменно знає, як вона використає ті дві тисячі гривень допомоги: встановить пам’ятник на могилі свого сина. На жаль, не впевнена, що цієї весни зможе впорати город за хатою. «Останні сили залишають мене, геть квола я стала», — бідкається похилого віку героїня. Дякує сусідам, що не забувають.
10 травня їй виповнилося 93 роки. Либонь, найкращим подарунком для неї було б офіційне повідомлення про те, що документи для нарахування належної їй пенсії уже надійшли з братньої Грузії до районного управління Пенсійного фонду.
