Минув майже рік, як кореспонденти нашої газети та вихованці «Отчого дому» вперше побували один у одного в гостях (див. «День» від 29. 12. 2000 р. та 27. 01. 2001 р.). За цей час діти стали більш веселими та розкутішими, у деяких з’явився такий вираз обличчя, який буває тільки у дуже домашніх і дуже улюблених дітей. Цього дня Роман Іванович повернувся з відрядження, і діти раділи його поверненню. Під час святкового концерту вони присвятили йому нову пісню. Вони співали про те, що Дім — це не дах і стіни, а місце, куди ти повертаєшся і де тобі ніколи і ні в чому не докорятимуть. У присутності гостей вони оголосили про надання статусу «Друга» ще одним своїм благодійникам — генеральним директорам компаній Террі Пікарду («Pickard and Co»), Мартіну Нанну (Waite’s Shandwick International), Готхарду Клігану («Білла-Україна») та газеті «День». Статус підсилювався «документально» — дитячою аплікацією і подарунком — іграшковим собакою, який символізує справжню дружбу.
Раз на рік перед настанням Нового року в центрі «Отчий дім» влаштовується батьківський день. На запрошення звичайно відгукуються майже всі батьки, однак часто багатьох дітей чекає розчарування, адже деякі дорослі ще раз демонструють, наскільки вони далекі від нормального життя. Однак, куди важче переживають вихованці, якщо до них зовсім не приїжджають. Колектив педагогів «Отчого дому» не має на метi відірвати дітей від їхнiх батьків, навіть у найважчих випадках вихованцям допомагають полюбити та пробачити своїх рідних мам і тат. Олена Мачківська призналася, що завжди буде піклуватися про свою маму, яка дуже хвора. Старша сестра Олени, якій 30 років і у якої вже своя сім’я, матері допомагати відмовилася. Олена ж нещодавно разом із вихователем побілила мамі будинок, а співробітники Центру постійно привозять самотній жінці продукти і медикаменти.
Педагогічним стрижнем у Центрі є поєднання любові та вимогливості до вихованців. А основна вимога до вихователів — це безмежне терпіння і любов до дітей. Уявіть собі, які нерви повинна мати людина, котра бере на себе відповідальність за чужу дитину. Нелегко зробити так, щоб вона захотіла змінити своє життя, захотіла жити, а не виживати, та й нарешті, просто не втекла, не повернулася до колишнього «вільного» існування. «Підготовка «дітей вулиці» до нормального життя відбувається у декілька етапів, — розповідає Руслана Яковенко, співробітник «Отчого дому». — Немає необхідності шукати безпритульних дітей, оскільки місця, де вони мешкають, відомі всім, хто займається цією проблемою. Діти йдуть на контакт iз тими, кому довіряють — сильному, що тримає своє слово, нездатному до зради. Вони дуже ранимі та недовірливі — винайшли свої способи перевірки «чужих» на можливість контакту з ними. Якщо повірять — перший етап пройдено. Другий — прагнення задовольнити їхню потребу в ніжності та ласці. Тоді вони просто «виснуть» на тобі і ти відчуваєш, що не вистачає рук, щоб їх усіх обійняти. Третій етап — найважчий. Особливістю «дітей вулиці» є їхнє небажання долати які-небудь перешкоди, вони прагнуть уникнути розв’язання проблем усіма можливими й неможливими способами. Головне у роботі з ними — не те, щоб тільки нагодувати, одягнути, обігріти, а те, щоб дати їм надію і сили повірити, що все може змінитися на краще і що для цього, насамперед, їм самим необхідно докласти зусиль. У «Отчому домі» живуть тільки за бажанням, насильно туди не приводять. Деякі тікають, повертаються і знову тікають. Якщо таке повторюється декілька разів, то доводиться повертати дітей батькам, так і не отримавши бажаного результату. Але це поодинокі випадки, більшість же з тих, хто вирішив жити в «Отчому домі», там приживаються».
У дворі центру добудовується ще одна будівля. Там задумано оселити не тільки нових дітей, але й немолодих людей, котрі потребують сторонньої допомоги та котрі позбавлені сімейного тепла. Таким чином у «Отчому домі», як і у звичайній сім’ї, будуть разом жити люди старшого та молодшого поколінь, Роман Іванович вважає дуже важливим контакт поколінь, їх взаємну турботу один про одного. Крім того, робляться перші кроки у реалізації проекту з анонімного усиновлення. Далеко не у кожного, хто бажає допомогти бездомній дитині, є можливість надавати цю допомогу в повному обсязі. Проект передбачає безперервне спілкування (можливо, тільки у формі листування) конкретної дитини з тим, хто йому допомагає, розмір допомоги при цьому значення не має. «А ще протягом минулого року, — говорить Роман Іванович, — у «Отчого дому» з’явилося чотири філії: три — у Київській області та один — у Житомирській. Вони чимось схожі на дитячі будинки сімейного типу, там живуть приблизно по десятку дітей. Відмінністю є те, що піклуються, як і у Петрівському, не тільки про дітей, але й про те, щоб ці діти могли повернутися до своїх батьків. Перебування у таких центрах розглядається як тимчасове, однак певні терміни не встановлюються. Все залежить від того, як надовго це потрібне дитині».
Дуже складним питанням є навчання, адже деякі вихованці починають вчитися писати і читати вже у підлітковому віці та доводиться розробляти спеціальну систему індивідуального навчання. Завуч центру з виховної роботи Анатолій Будлянський розповідає: «У індивідуальний план навчання найбільш ефективно включати проходження програми трьох класів за один рік. Діти займаються без вихідних і без канікул, дуже інтенсивно. Розтягнення навчання розслабляє та погіршує результати. Як не дивно, але найважчою для оволодіння виявляється програма початкової школи. Предмети вивчаються не паралельно, а послідовно. Доводиться враховувати і нестійку увагу, і швидку стомлюваність. У програму старших дітей включаємо навчання на курсах. Для дівчаток — машинопис та куховарство, для хлопчиків — водіння автомобіля».
Діти влітку працювали на власному городі, частково зуміли забезпечити себе овочами. У майбутньому задумано придбати коня для оранки городу, кіз та поросят. Жителі села в міру своїх можливостей допомагають продуктами, а побоювання щодо поганого впливу на дітей їхнiх вихованців «Отчого дому» виявилися марними: діти затоваришували, разом проводять час та ходять один до одного в гості.
Вдається знаходити і спонсорів. Наприклад, фірма «Чиста вода» постійно забезпечує водою Центр, ніколи не відмовляють у грошовій допомозі «Украерорух», деякі невеликі фірми постійно перераховують на рахунок Центру посильні кошти. Знають про «Отчий дім» і за кордоном, звідки також приходить допомога. У день свого п’ятиріччя «Отчий дім» отримав від «Білли» подарунок у дуже незвичайній формі (в Україні це відбувалося уперше, хоч для Західної Європи і Сполучених Штатів це вже традиція). Протягом десяти хвилин шість учасників змагання з «Отчого дому» мали можливість покласти у свій возик товари, які їм сподобалися. Переможець Вадим Сліпченко, який встиг найбільше наповнити свій возик, отримав приз — відеомагнітофон. Так у Центр було привезено подарунок — продукти на суму майже 10 тисяч гривень, а переможець подарував своїй великій сім’ї виграний особистий приз.
Останнім часом в Україні з’являються все нові й нові форми допомоги дітям, однак інформації про те, як цю допомогу ефективніше надавати, знань особливостей роботи з «дітьми вулиці» у нас не вистачає, та й люди, які працюють над вирішенням цієї проблеми, мало знають про досвід один одного. Об’єднанню зусиль у розв’язанні проблем безпритульних дітей збирається посприяти створений у кінці жовтня поточного року міжнародний Альянс неурядових організацій «Діти в небезпеці!». Головою обрано президента Міжнародної благодійницької організації України «Отчий дім» Романа Корнійка. Про роботу Альянсу, а також про розвиток починань «Отчого дому» читайте в наступних номерах «Дня».
