За тиждень Микола Іванович Губатенко став на Маневиччині популярним чоловіком. Ось і Василь Карпенко з села Карасин, глава багатодітної родини, по-приятельськи, наче своєму кумові, подає йому руку. Помічник народного депутата України Миколи Янковського (а саме у цій іпостасі Губатенко перебуває на Волині) відвідував родину Карпенків за тиждень уже втретє.
Перший раз — щоб побачити, як живе родина, у якій десятеро неповнолітніх діток, і вивчити проблеми, вдруге — уточнити деталі, а минулого четверга на обійстя Карпенків уже й доставили будівельні матеріали. А назавтра Губатенко зі своїми помічниками завіз родині й замовлену господинею сімейства пральну машину- автомат.
Десант донецьких бізнесменів висадився на Волині відразу після вихідних, яким передувала нарада в адміністрації Президента. Йшлося на ній про спільний проект влади і бізнесу «Зігрій любов’ю дитину». Офіційною мовою його мета передбачає «вирішення наболілих проблем багатодітних сімей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», а започатковано добру справу на зустрічі Віктора Ющенка з представниками бізнесу і влади 11 грудня 2007 року. Донецький обласний благодійний фонд «Від щирого серця» обрав Волинь. У списку благодійників багатодітних сімей нашого краю — відомі політики та бізнесмени: Сергій Тарута («Індустріальний Союз Донбасу»), Борис Колесников («Конті»), народні депутати Сергій Клюєв і Віктор Тополов, Вадим Новинський («Смарт-група») і Микола Янковський (концерн «Стирол»).
Благодійну допомогу кожен надає по-різному. Якщо Колесников уже в день наради в адміністрації Президента відправив у Камінь-Каширський район дві сотні тисяч гривень, поклавши відповідальність за їхній розподіл на місцеву владу, і це лише перший транш вагомої фінансової допомоги, то представники інших фінансових груп відправили своїх представників на місця. Чого гріха таїти! Дехто з донеччан до приїзду на Волинь міг думати, що дітей плодять у нас люди, так би мовити, не зовсім благополучної поведінки...
— А побачили гарні обійстя, трактори, пасіки, — розказує Микола Іванович Губатенко. — Звичайно, що при такій кількості діток, а ми брали лише родини, в яких по 10 і більше неповнолітніх дітей, проблем вистачає. Але й люди на Волині особливо доброзичливі та привітні.
Донецьких волиняки загодували грибами, чорницями та журавлиною. Отож хлопці «з тієї України» на літо вже збираються на Волинь, до нових друзів, дружити сім’ями. І хоча у селі Череваха, де Губатенко вручав пральну машину й пилосос родині Дерлюків, спочатку домовилися не згадувати про політику, бо не вона визначає благодійництво, але все ж Микола Іванович побажав малим Дерлючкам виростати «справжніми українцями» і додав:
— Це те єднання cходу й заходу, котре нам так потрібне!
На що глава родини Іван Павлович додав:
— Бо Україна в нас одна!
Багатодітна череваська родина живе на крайній вулиці села, котра приваблює новими благоустроєними обійстями. Неподалік ліс, який для мешканців Черевахи, цієї своєрідної грибної столиці, став годувальником. Хата, звичайно, для такого сімейства замала. У тісній кімнатці на дивані всі дітки й не помістяться. На фото їх дев’ятеро, а найстарший, 14-річний Вадим, на подвір’ї приймав із батьком нову побутову техніку. А найменша дівчинка, якій лише місяць, солодко спала, незважаючи на рейвах у хаті через таку кількість чужих людей, на руках у сестри господині. Наразі дітки Дерлюків, визнає мама Оксана Вікторівна, мусять їсти по черзі. Так само по черзі роблять і уроки. Тому збираються добудувати дві кімнати, аби трохи розширити життєву територію. І будівельні матеріали їм вже завезли.
Обійстя ж Василя Карпенка у Карасині значно більше. Невисокий на зріст, але говіркий чоловік зумів не лише пустити на світ десять діточок, а й звів цілий маєток. Бачили б ви, які запаси у його дровітнях, скільки тут хлівів і хлівчиків, і навіть маленький ставочок за хатою! А сам будинок здається безрозмірним: господар все добудовує у різні боки нові кімнати. У сім’ї семеро школярів і троє діток- дошкільнят. А господиня, 36-річна Людмила Іванівна, з такою стрункою фігурою, якої ніякими дієтами не зробиш. Проте і тут дітки мусять їсти по черзі. Тому господар із радістю говорив, що і так збирався добудовувати кухню, а тепер, з подарованими будівельними матеріалами, зробить це швидше.
Карпенки з побутової техніки замовили теж лише пральну машину-автомат. Губатенко навіть зауважив, що дуже вже Василь Костянтинович скромний... Інші ж замовляли навіть... посудомийну машину, хоча її нема й не буде куди підключати. Висували такі матеріальні претензії, наче це донецькі пустили на світ стільки діток і тепер мусять їх в люди вивести...
— А я подумав: це ж, кажуть, таких сімей, як наша, на Волині понад 50. І кожен щось проситиме, бо всім чогось треба. А хіба ми гірше за інших живемо?!
Минулих вихідних на Волині побували і представники Сергія Тарути. Їм для благодійництва у рамках проекту «Зігрій любов’ю дитину» припав обласний центр. І якщо у районах багатодітні родини переважно просили щонайбільше про будівельні матеріали на добудову, то в Луцьку йтиме мова про придбання квартир чи будинків. А це донецьким обійдеться в добру копійчину... Проте саме донецькі бізнесмени чи не найпершими в Україні відгукнулися на заклик Президента. І, як ми це бачили під час поїздки з Миколою Губатенком по Маневиччині, не жаліють. Більше того: хоча Віктор Ющенко на 2008 рік пріоритетною визначив турботу про родини, у яких десятеро й більше неповнолітніх дітей, Микола Іванович не зміг обминути й сімей, в яких таких діток трохи менше.
У принципі, кожне дитя — дарунок Божий і має право на підтримку добрих людей на цій землі.
