«...Нас мало, Нас, может быть, трое —
донецких, горючих и адских
Под серой бегущей корою,
Дождей, облаков и солдатских
Советов...»
СПАДЩИНА ТА СПАДКОЄМНИЧКИ
...У березні 2003-го виповнилося 50 років від дня смерті Сталіна. В лютому 2005-го — 60 років закінчення Ялтинської конференції Великої трійки. 2007-го настала 90-та річниця Жовтневої революції, у якій Сталін узяв активну участь. Відзначили 2007 року 75-річчя Донецької області — і тут не без нього. Область (як і інші в тогочасному СРСР) була створена не сама по собі, а за його керівною вказівкою, і понад 20 років називалася Сталінською. 2009-го за офіційними даними — 140 років Донецьку та 130 років від народження Сталіна. Уявіть, що й у містобудуванні Йосип Віссаріонович у деякому розумінні все ще з донеччанами. Бо 1924-го — 75 років тому — Донміськрада не лише просить про перейменування Юзівки на Сталін (потім Сталіно), але і приймає рішення про привласнення Сталіну звання почесного члена міськради та «почесного забійника». Причому про скасування цього рішення — на відміну від перейменування після XXII з’їзду КПРС м. Сталіно на Донецьк, а Сталінської області на Донецьку — абсолютно невідомо. В цілому і спадщина Йосипа Віссаріоновича велика, і наслідив він в історії чимало. За життя прибічники цілком серйозно говорили про його особисте безсмертя. Після фізичної кончини — про безсмертя його ідей. 2008 року дехто в Росії заговорив про святість Сталіна. Але цьогоріч Російська православна церква засудила сталінізм. Загалом безсмертя і святість т. Сталіна справді викликають сумніви. Але в будь-якому разі фігура «Геніалісімуса», що й казати, неоднозначна. Сталін більш-менш знався на фінансових питаннях, особливо у процедурах швидкого зняття готівки, навчався у Тифліській семінарії та працював у Тифліській обсерваторії. Інші нишпорливі історики стверджують, що ця обсерваторія, де він рахувався спостерігачем, була просто метеостанцією. Інші, не менш нишпорливі, запевняють, що телескоп в обсерваторії (хоч би для спостереження за товщиною хмарного шару) все-таки був. У юності Сталін писав ліричні вірші, й один навіть був включений у грузинську шкільну хрестоматію. Причому до «культу особистості» й навіть до революції. Прийнявши до уваги вказівку т. Леніна (який у Донбасі не був) про те, що «Донбас — це не випадковий регіон, а це регіон, без якого наше будівництво залишиться простим добрим побажанням», т. Сталін знайшов час відвідати донецький край.
ЯК ВОЖДЬ У ДОНБАСІ ПОБУВАВ
...14.07.1920 р. до Донбасу з Харкова (де тоді розміщувався штаб Південно-Західного фронту) залізницею рейсом Харків—Маріуполь для ознайомлення з заходами з боротьби з Врангелем від’їхали командуючий фронтом Єгоров О.І. та член Революційної військової ради фронту Сталін Й.В. Основним місцем їхнього перебуванням була станція Волноваха. 16.07.1920 р. Сталін відвідав Маріуполь, де проінспектував судна Азовської військової флотилії. 17.07.1920 р. до штабу Південно-Західного фронту було надіслано телеграму Леніна Сталіну, що інформувала про підсумки Пленуму ЦК РКП(б) про відмову від посередництва Англії при укладенні миру з Польщею та з проханням «шифром сповіщати про положення». Як відповідь, до 19.07.1920 р. Сталіним був надісланий до Москви проект листа ЦК. Наводимо скорочений текст: «До всіх парторганізацій. Навколо Врангеля зібралася група досвідчених, рішучих генералів, які ні перед чим не зупиняться. Солдати Врангеля б’ються відчайдушно, збиті в частини прекрасно, воліють самогубство здачі в полон. Технічно війська Врангеля забезпечені краще за наші, підвезення з Заходу танків, бронемашин, літаків, патронів триває досі, всупереч запевненням Англії. Слабкість наших військ полягає в тому, що вони розбавлені військовополоненими — колишніми денікінцями, котрі перебігають на бік противника, а по-друге, вони не отримують з центра ні групами, ні поодинці добровольців і мобілізованих комуністів. Необхідно очистити ці війська від військовополонених і регулярно забезпечувати їх партіями добровольців і мобілізованих комуністів, аби створити у військах перелом і дати можливість перемогти будь-якого ворога. Крим повинен бути повернений за будь-яку ціну Радянській Росії, бо інакше Україні й Кавказу завжди загрожуватимуть вороги. ЦК зобов’язує вас посилити масову агітацію в дусі цього листа і негайно організувати відправку комуністів і добровольців на Кримський фронт, навіть на шкоду іншим фронтам». Лист був розісланий із резолюцією Леніна: «Я за негайну відправку, як безперечну річ».
Чудовий діловий, лаконічний стиль, чи не так? Але, за іронією долі, можна з усіма підставами вважати, що саме це «безперечне допущення шкоди іншим фронтам» урятувало місяць потому Польщу. Червона Армія тоді наступала на Варшаву і Львів під запальними гаслами: «Через труп Польщі лежить шлях до світової пожежі! Вперед, на Захід! На Варшаву! На Берлін!». Але замість узяття Берліна сталася катастрофічна поразка радянських військ, і Південно-Західний фронт разом із його командуванням у швидкому темпі відступив від не взятого Львова. Оскільки, згідно зі стратегією, не можна бути сильним скрізь одночасно. Та політика є боротьба за владу! В цьому випадку — за Радянську. Поразка на Заході, з цієї точки зору, лише трохи відсувала неминучу світову революцію. А ось жменька врангелівців, що пробивалися на Північ, загрожувала самому існуванню цієї влади. 05.08.1920 р., за десять днів до катастрофи, Сталін отримав чергове мудре ленінське послання. Зміст його був таким: «Із Кубані й Донбасу надходять тривожні, просто повні відчаю телеграми про грізне зростання повстанського руху. Наполягають на прискоренні ліквідації Врангеля». Зрозуміло, «прискорення» вимагали не повстанці, а місцева перелякана влада.
...Якщо виявити немодний об’єктивізм, питання про особистість і культ Сталіна дійсно неоднозначне. В одну мить доведеться погодитися з затятими сталіністами: «Був культ, але була й особистість!».
Суперечливі навіть відомості про роки народження Сталіна: 1878-й, 1879-й, 1880-й роки. І про день його народження дані суперечливі: чи то 21 грудня (офіційно), чи то 6 грудня. Багатозначність прозирає і в істинних чи вигаданих історіях про «Найбільшого Вождя Всіх Часів і Всіх Народів, Кращого Друга Всього і Вся».
ЯК ВІН ДОБИРАВ КЕРІВНІ КАДРИ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ...
...Країна переживала гострий брак кваліфікованих керівних кадрів. Була і вакансія керівника вугільної промисловості. І ось Сталіну повідомили, що, мовляв, є в Донбасі такий хвацький виробничник Засядько. І велів Йосип Віссаріонович викликати Засядька до Москви серйозно поговорити про стан цієї промисловості. А такі розмови у вождя велися за чудово накритим столом і тривали далеко за північ. І ось товариш Сталін запропонував Засядьку келих чудового грузинського вина. Однак той відмовився, налив сам собі повну 250-грамову склянку «Столичної». Товариш Сталін злегка здивувався невимушеності манер гірника, проте, оскільки відбувалася серйозна розмова про справи у вугільній промисловості, а Засядько відповідав на його питання вельми тямущо, вирішив списати подію на суто пролетарське походження товариша Засядька. Та коли Засядько під час другого, третього й четвертого тостів наливав таку саму дозу горілки, вождь замислився про різні нехороші речі: троцкізм, шкідництво й буржуазний розклад. Утім, зберігаючи повну зовнішню незворушність, він вирішив якомога ретельніше розібратися з тими, хто порекомендував Засядька, а самого Засядька якнайшвидше спровадити з-за столу. Тому товариш Сталін своєю рукою почав був наливати дивному донбаському гостеві п’яту склянку. Але Засядько, вловивши рух руки й думки улюбленого вождя, закрив склянку долонею:
— Засядько завжди норму знає!
...І країна отримала видатного керівника вугільної промисловості...
ПРО ЧАС...
...Якось Сталін викликав фахівців галузі танкобудування і сказав:
— «Абстановка трэбует, чтобы в СССР былы самые лучшие в мире тяжелые танки. На разработку проектов — месяц.»
Усі уважно слухали. Лише один із запрошених висловив подив:
— Але, Йосипу Віссаріоновичу, навіть у США на такий обсяг роботи виділяють не менше двох років...
Товариш Сталін страшенно здивувався:
— «Да развы ви амырыканцы!?»
Чи правдива історія — сказати важко. Але найкращі у світі танки, а потім атомні бомби в СРСР з’явилися доволі швидко...
І ПРО ВІЧНІСТЬ...
...1937 рік був, окрім усього іншого, роком 100-річчя від дня смерті Олександра Сергійовича Пушкіна. І ось скульптори почали подавати на найвищий розгляд свої проекти пам’ятника Сонцю Російської Поезії.
Перший проект — «Сталін читає Пушкіна».
Резюме: «Эта вэрна истарычески, но эта нэ вэрна палытычески!»
Другий проект: «Пушкін читає Сталіна».
Резюме: «Эта вэрна палытычески, но эта нэ вэрна истарычески!»
Переміг третій проект пам’ятника Пушкіну: «Сталін читає Сталіна».
...Однак минув 1937-й та інші роки, а 1949-го нарівні з великою датою — 70-річчям від дня народження Вождя — радянські письменники скромно святкували також 150-річчя від дня народження О.С. Пушкіна. І ось на трибуні один із них стверджував, що Пушкін — чистісінький більшовик без усякого ухилу, наводячи у якості доказу строфу «Октябрь уж наступил!».
Інший розчулився:
— Шкода, що наука не навчилася керувати часом! Можна було б зробити, щоб Пушкін народився не 1799-го, а 1899 року. Він брав би участь у революції і бачив Леніна. Замість Болдіна та Михайловського, цих вульгарних дворянських маєтків, у нього було б дві дачі — у Підмосков’ї та Криму. Сам т. Сталін особисто вказував би йому напрямки творчості! Й усе прогресивне людство святкувало б зараз його 50-річний ювілей!». Письменники говорили голосно, гаряче і гарно. І лише в останньому ряду хтось тихо зітхнув: «Так, це було б прекрасно! Але, так чи інакше, а 1937 рік йому б ніколи не пережити...».
ІНТЕРВ’Ю З ДЕПУТАТОМ ДОНЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ НИНІШНЬОГО СКЛИКАННЯ ЩОДО РОЛI ПЕВНОЇ ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ ДОНЕЦЬКА...
— Що ви думаєте про особистість і статус Сталіна як вашого почесного колеги?
— Суто піарне питання, а я — не піарник. Десятки років займаюся конкретними справами. Формально — щодо Сталіна — якщо не було скасування рішення, куди дінешся — почесний депутат. У 90-ті ще, пам’ятаю, вимагали виключити Сталіна. Та прийшла гіперінфляція, й усім стало не до того. Потім просто забули. Зараз, у зв’язку з кризою, є справи важливіші: наприклад, де п’ять мільйонів по-європейськи оплачуваних робочих місць? І Сталін не та людина, котру легко звідкись виключити, навіть посмертно. Черчилль писав, що він вставав «Руки по швах!» при появі Сталіна.
— А якщо уявити, що Сталін живий, яким би він був депутатом?
— ...Ну, це фантастика! Втім, дайте подумати... Я гадаю, будь-яка з наших фракцій прийняла б його до своїх лав, і він став би її керівником.
— А які були б його практичні дії?
— Він зрозумів би, що в наш час кращим шляхом до міцної влади є диктатура не пролетаріату і навіть не грошей, а закону. І замість грабежів, якими Сталін займався в юності, він використав би всі можливі законні засоби для отримання тих самих грошових коштів. Будь-який закон справді б виконувався. Наприклад, скаржимося, що у скарбниці пусто. І водночас штрафи за несанкціоновану рекламу, паління у громадських місцях, псування дерев, забруднення території не стягуються! Я сам палю, та копійка карбованець береже. А на високому рівні — де прогресивне оподаткування нерухомості і предметів розкоші? Тож гроші він знайшов би й зумів узяти. В результаті домігся б дійсних успіхів, зміцнив авторитет і незабаром був би обраний міським головою, потім Президентом, потім... Далі не знаю.
— Ви гадаєте, що він мав би шанси?
— Перш за все, кампанія обійшлася б йому набагато дешевше. Взяти хоч би гасла. «Таварыш Януковыч! Пачэму ви нэ построилы в Данэцке мэтро!? Таварыш Кагановыч в Масквэ пастроил!» «Камсамолка Тымошенко! Пачэму растут цены на тавары для трудящихся!? Пры мнэ — сныжалы!» «Камуныст Ющенко! Пачэму бандыты нэ сыдят в тюрмах? Пры мнэ — всэ сыделы!» тощо.
— А чи не згубила б т. Сталіна надзвичайна пристрасть до надзвичайних заходів?
— Ми більше ста років живемо в екстремальних ситуаціях. Тепер криза. Якщо не помиляюся, це Лінкольн сказав, що у надзвичайних обставинах дієвими є лише надзвичайні заходи. Та хто б не сказав! Законодавства майже всіх країн передбачають статуси надзвичайного, особливого та інших положень. Усе ж, гадаю, Сталін би діяв насамперед доцільно. Можливо, ця пожежа в публічному домі під час повені при ньому припинилася б. Біда, що зараз усі хочуть бути Сталіними, однак бояться і працювати не вміють. Відтак, скоріш за все, до пожежі, публічному дому й повені додасться сильний землетрус з ураганом. А в такій ситуації й Сталін не допоможе...
— А якби зараз хтось усе-таки зажадав скасувати це звання почесного члена Донміськради?
— Якби цей хтось усерйоз наполягав, моя думка: питання історичне, я Сталіна не обирав. Компетенція не Ради, а міського референдуму.
— Але, з урахуванням перспектив Євро-2012 і цьогорічного засудження структурами ЄС режиму сталінізму, чи не зашкодить це членство репутації міста?
— За двадцять років після Другої світової виявилося, що багато німецьких міських управлінь дали свого часу почесне громадянство Гітлеру, Ріббентропу й іншим, а потім забули рішення скасувати. Скандал. Але станція паризького метро названа Сталінградською, і її не перейменовували.
— ...І церква засудила сталінізм...
— Так, священик, який спробував віддати Сталіну почесті як святому, був покараний, а крайнощі режиму засуджені. Втім, держава й церква у нас, як майже в усіх країнах, розділені.
— Спасибі за інтерв’ю!
— Нема за що. Ви, головне, не згадуйте мого імені.
