Нещодавно там почався розгляд запиту 66 народних депутатів з приводу законності введення платних медичних послуг. І ось на черзі новий позов, ініціатором якого виступає Київська міська профспілка медпрацівників. Причиною конфлікту стала недавня Постанова Кабінету Міністрів України «Про чисельність співробітників бюджетних установ», згідно з яким тільки у Києві повинні скоротити 4,5% медичних працівників.
Це означає, що найближчим часом без роботи залишаться три тисячі «людей у білих халатах». Міська профспілка, що об'єднує 450 трудових колективів, вважає це рішення незаконним і має намір оскаржити його в Конституційному суді України.
— Схоже, Кабмін уже звик вирішувати всі наші проблеми шляхом скорочень і звільнень, — заявила кореспонденту «Дня» голова Київської профспілки медпрацівників Лариса Канаровська. — За 1996–1997 роки у Києві було скорочено 6,5 тисячі медиків. Будь-якій розсудливій людині ясно, що ми вже досягли межі, далі якої йти небезпечно. Але що ж пропонує нам Кабмін? Чергове скорочення наказано провести за рахунок персоналу, котрий обслуговує стаціонарні ліжка лікарень! Крім того, насамперед пропонують скорочувати пенсіонерів, котрих у галузі нараховується 25%. Але, поклавши руку на серце, до кому ви підете лікуватися: до молодого фахівця чи до досвідченого лікаря? Отож-бо й воно! Багато пенсіонерів варті двох-трьох лікарів-початківців. Специфіка нашої роботи така, що саме з роками приходять уміння й кваліфікація. Та, якщо йти цим шляхом, треба відправити на пенсію багатьох світил, котрі й сьогодні оперують, лікують, створюють медичні препарати...
Викликає сумнів і те, що подібні реформи зможуть розв'язати економічні проблеми охорони здоров'я. Адже при скороченні людям належить видати вихідну допомогу за кілька місяців, а якщо вони не влаштуються на роботу найближчим часом — що вельми проблематично! — утримувати їх і далі з бюджетних коштів. Чи не розумніше було б дати фахівцям можливість працювати на ті ж півставки? Крім того, досвід колишніх широкомасштабних скорочень ніяк не можна назвати позитивним: з 1990 по 1996 роки число лікарень на Україні поменшало на 228, поліклінік і амбулаторій — на 121, а число ліжок — на 17,9%. Здавалося б, колосальна економія! Але куди ж пішли зекономлені гроші?
— Від попередніх скорочень не виграли ні медики, ні їхні пацієнти, — вважає Лариса Канаровська. — Оплата медпрацівників, котрі залишилися, не збільшилася й сьогодні становить 139 гривень, що нижче середнього рівня. Обладнання не поновлювалося. Як і раніше, керівники лікувальних установ вирішують матеріальні проблеми, відправляючи співробітників у відпустки без утримання. Ця практика особливо процвітає в Московському й Жовтневому районах столиці — ми просто завалені скаргами персоналу! Про поліпшення якості обслуговування й казати немає чого: всюди багатогодинні черги до фахівців.
І результати не примусили себе чекати: в одній тільки столиці за останні п'ять років загальна смертність населення виросла втричі, народжуваність — упала вдвічі. Серйозною проблемою стали соціально небезпечні захворювання: захворюваність на туберкульоз у дорослих зросла на 36,5%, у дітей — у 6 разів. Разом з тим уже сьогодні число працюючих в охороні здоров'я Києва на 15% нижче за норми, встановлені у всьому цивілізованому світі. А подальше скорочення медперсоналу цілком може призвести до того, що захворюваність стане неконтрольованою. На відміну від шахтарів медики не мають права на страйки — їх забороняє клятва Гіппократа, — тому намагаються вирішити свої проблеми цивілізовано. Та ось чи виявиться таким же цивілізованим наш уряд?
