Розшифровка ДНК кокоса допомогла встановити торговельні шляхи стародавніх мешканців Австралії, розповіла про колонізацію Америки і дозволила встановити витоки «одомашнення» цього найважливішого для жителів тропіків плоду.
Кокосовий горіх (плід пальми Cocos nucifera) — це «швейцарський ніж» царства рослин: «в одному флаконі» міститься і висококалорійна їжа, і вода, яку легко нести з собою, і волокно, яке з якого прядуть нитки, і тверда оболонка, з якої можна зробити вугілля. До того ж, у нерозкритому вигляді — це відмінний плавзасіб. Недивно, що мандрівники, вирушаючи в плавання, брали на борт кокосові горіхи, якщо вони мали таку можливість.
Переміщення кокосових горіхів природним чином переплетено з історією мореплавання. Фахівці з еволюції рослин з університету Вашингтона в Сент-Луїсі під керівництвом Кеннета Олсена вирішили скористатися цим фактом і заново відкрити історію мореплавства за ДНК кокосових горіхів.
ДНК 1300 кокосових горіхів з усіх кінців Землі розповіли не лише про історію культивації рослини, а й про давні торговельні шляхи і колонізацію Америки.
«Спочатку я думав, що вийде мішанина і не вдасться розділити окремі генетичні лінії», — зазначив Олсен.
На здивування дослідників, вони спромоглися досить легко виокремити дві цілком різні популяції кокосів. Виходить, що люди почали вирощувати кокосові пальми незалежно в двох різних місцях — в басейні Тихого океану і в басейні Індійського океану.
Ще до ДНК-досліджень вчені вирізняли дві форми кокосових горіхів за їх морфологією: на традиційному полінезійському наріччі їх називають ніу кафа й ніу вай. Ніу кафа за формою трикутні й довгасті, з потужним волокнистим покриттям. Ніу вай кругліші і в недозрілому вигляді містять більше кокосового молока.
До речі, термін «горіхи» (як і термін «молоко») для кокоса некоректний: його плоди — це кістянки, як у вишні чи персика.
Незрілі ніу вай — яскраво зелені, жовті чи навіть золотаві з червоним полиском. Крім того, за розміром пальми кокоси поділяють на високих і карликових. Карликовими є всього 5% кокосових пальм, вони заввишки близько метра. Плоди карликових пальм традиційно вживали в їжу, а плоди високих — використовували для вироблення масла й волокна.
«Майже всі карликові пальми здатні до самозапилення. На підставі трьох ознак — низькорослості, наявності круглого солодкого плоду й здатності до самозапилення — їх вважали домашнім видом. Форму ніу кафа вважали дикою, а ніу вай — домашньою», — пояснив Олсен.
Незважаючи на це, обидва типи постійно зустрічаються біля людського житла, просто перший використовують у «технічних» цілях, а другий — у харчуванні. Проте всі ці висновки стосувалися лише морфологічних досліджень і не мали емпіричного підтвердження.
Дослідження ДНК кокосів розповіли зовсім іншу історію їх поширення. Учені склали карту генотипу, в якій виділили 10 мікрорегіонів для кожного зразка.
Їхнє дослідження, по-перше, показало генетичні відмінності кокосів Індійського й Тихого океанів.
Майже третина всього генетичного розмаїття кокосів належить до однієї з цих двох груп. У тихоокеанському регіоні кокосові горіхи почали вирощувати на островах в Південно-Східній Азії — Філіппінах, Малайзії, Індонезії. На узбережжі Індійського океану піонерами були південь Індії, Шрі-Ланка й Мальдіви.
Проте аутсайдери цих двох груп було не менш цікавими досліджувати. Види, характерні для Мадагаскару і Коморських островів, виявилися генетичною сумішшю «тихих» і «індійських» кокосів.
Учені припускають, що цей тип виник близько 2000 років тому, коли австронезійські мореплавці освоїли торговельні шляхи до Мадагаскару і східного узбережжя Африки.
Генетичного змішання не було знайдено на Північних Сейшелах, через які цей передбачуваний торговельний шлях проходити не міг. Цю гіпотезу підтримують і нещодавні дослідження генетики рису: на Мадагаскарі сорти рису є змішанням японіки й індіки — сортів з Південно-Східної Азії та Індії. Та й люди, сучасні мешканці високогірного Мадагаскару, мають австронезійське походження.
Кокоси, що походять з регіону Індійського океану, європейці привезли до Нового Світу досить пізно. Португальці завезли горіхи з узбережжя Індійського океану на західне узбережжя Африки, тамтешні плантації поширилися до Бразилії і країн Карибського басейну — тому, наприклад, кокоси Флориди походять з Індії.
Навпаки, на тихоокеанському узбережжі Америки ростуть горіхи з островів Тихого океану: їх, мабуть, привезли мореплавці доколумбових часів, ті ж австронезійці, що перетнули Тихий океан.
Набагато пізніше, під час іспанського володарювання, тихоокеанські горіхи з’явилися на тихоокеанському узбережжі Мексики: іспанці привезли їх із Філіппін.
Таким чином, замість очікуваної генетичної мішанини вчені завдяки дослідженням ДНК кокосових горіхів отримали дані про переміщення людей за останні кілька тисяч років.
