Безумовно, поява в центрі Києва такої розкішної книгарні як «Буква», з одного боку, була очікуваною, з другого боку — все ж таки близька до дива.
Коли бачиш на перетині вулиці Льва Толстого з парком імені Т.Г.Шевченка (що само собою дуже символічно) невелику будівлю з написом «Буква» — не віриться, що це тільки вершина айсберга. Оскільки, якщо ввiйти до середини, магазин наче «розтікається» в різні боки: вгору, вниз, уперед. Це верхні поверхи, підвал, бар, кав’ярня. Усередині «Буква» набагато більша, ніж ззовні.
Дизайн і устрій підпорядковані книжковій ідеї. Читач відразу потрапляє до вправно закрученого лабіринту, де на нього чекають численні книжкові пастки. У цьому закладі дивно поєднуються розмах і затишок. Незважаючи на масштаби, тут багато «нiрок», де читач може спокійно побути з книгою віч-на-віч. Навіть у барі й кав’ярні на полицях безліч книжок, що створюють інтимну атмосферу спілкування з друкованим словом.
Ми вирішили зустрітися з одним із організаторів цього чудового магазину Валерієм ТВЕРСЬКИМ .
— Кому належить ідея зробити таку незвичайну для київських просторів книгарню?
— Це виплід колективного розуму. Ідея витала в повітрі, важливо було втілити її в реальність. Один із співзасновників Вадим Глушаков уже експериментував з ідеєю об’єднання книги та кав’ярні — я маю на увазi «Бабуїн».
— «Бабуїн» миттєво привернув увагу читаючої публіки оригінальністю підходу. А «Буква» — масштабніше продовження цієї ідеї. Поки в Києві їм нема з ким конкурувати. Але iснує думка, що друковане слово перестало бути популярним. Мовляв, сучасна проза слабка й літературі важко конкурувати з кіно- й відео- ринком.
— Я i мої друзі вважаємо інакше. Хоч би що відбувалося у світі мистецтва, література — первинна. Будь-яке кіно — продовження сценарію або книги. Точніше — їхня інтерпретація. Отже, i література як жанр не вичерпає себе ніколи.
— Що ви, як один із засновників, ставили собі за мету?
— Як будь-який нормальний чоловік я хотів організувати путящу справу. До того ж, ця сфера начебто не давала підстав відразу сподіватися на успіх. Але ми ризикнули, й вийшло. Собі я поставив ще одну «п’ятірку».
— Але поки що, я б зауважив, вийшли головним чином якісні декорації. Тут ще не вiдбувається спектакль. Хоча все готове до того, щоб він почався... На багатьох полицях десятки одних і тих самих книжок. Цілий стенд займає тільки Загребельний і Курков.
— Звичайно, адже ми працюємо всього лише 10 днів. Але й уже зараз результат вражає. Ми самі не очікували такого величезного напливу публіки! Просто перші покупці виявилися задоволені вибором. Вони зателефонували й розповіли своїм знайомим, ті — своїм. Пішла так звана «позвоночна реклама». І несподівано до магазина спалахнув масовий читацький інтерес. Нас це, звісно, радує. Але й мобілізує — з таким підвищеним попитом впоратися нелегко.
— Як ви вважаєте, що через рік-два в цьому магазині зміниться?
— Він подорослішає, стане більш спеціалізованим. У ньому буде менше «мила». Ми намагатимемось орієнтуватися як на масового читача, так і на витонченiшу публіку. Я хотів би, щоб до нас приходили люди, які перебувають у постійному розвитку. Щоби «Буква» стала улюбленим місцем спілкування інтелектуальної еліти, дійсно цікавих, талановитих людей. Не «дутих» інтелектуалів, а тих, хто такими є по суті, а не за формою.
Своїми думками щодо магазину поділився й генеральний директор найбільшого українського видавництва «Фоліо» Олександр КРАСОВИЦЬКИЙ.
— Чи потрібен магазин такого високого рівня? До цього ж якось обходилися. Чи «назріло»?
— Україна — європейська країна з населенням 50 мільйонів людей. І серед них абсолютна більшість читає книжки. Не всім подобається ходити на ринок. Я, наприклад, як покупець книжок на ринок ходити не люблю. Та й купити серйозні книжки там значно важче. Вже спочатку роботи магазину видно, що тут купують не ті книжки, якими завалена «Петрівка». У нас абсолютно інший спектр. Тут практично не купуються жіночі романи, детективи.
— А Курков?
— Його жанр міститься на межі між детективом і літературою.
— Детектив — далеко не завжди «не література», а як же Раймонд Чандлер...
— Так, так, і Стаут, і багато інших — це, звичайно, література. Але Шитов — це Шитов.
Однак «Фоліо» в цьому випадку виступає не лише як постачальник власних книжок, хоча ми входимо тут у десятку лідерів продажу. Ми так само є постачальниками інтелектуального російського асортименту.
— Хто найуспішніший український письменник за продажем на сьогоднішній день?
— Павло Загребельний. Я це знаю напевно, оскільки в мене є дані щодо статистики продажу. I ми постійно друкуємо додаткові тиражі його книжок. Сюди ж можна додати Зоріну й Рогозу.
— Але Рогоза навіть не межує з літературою. Він межує з телебаченням.
— Можливо. Проте тираж його першої книжки «День народження Буржуя» — 70 тисяч, другої — 65.
— Що на сьогодні вас влаштовує в магазині, що ні?
— Не на стільки повний асортимент, як нам хотілося б. Однак ще не достатньо вивчено попит читачів. Ми передбачаємо, що книга одного автора продаватиметься в незначних кількостях, а іншого — викличе масовий попит. Згодом часто виходить навпаки. Реальні результати читацького попиту будуть зрозумілі лише через 3-4 місяці. Тоді ми точно знатимемо, чого хоче київський покупець.
— Чим відрізняються київський, московський, харківський покупці?
— Московський, пітерський, харківський і одеський покупці у своїх запитах принципово вiдрiзняються.
— А львівський?
— Точних даних про запити львівської читацької публіки в нас немає, оскільки там немає магазину з широким асортиментом. На виставках львів’яни купують багато різноманітної літератури. Але їхні запити не диференційовані.
А от донецький, сімферопольський і дніпропетровський покупці відрізняються принципово від вищезгаданих. Там частка масових жанрів істотно більша. Зарплата інтелігенції в цих містах нижча, що призводить до того, що покупець автоматично потрапляє в мінімальний ціновий спектр ринку, де немає серйозної літератури. Але згодом, думаю, це становище зміниться.
Ми також на це сподіваємося.
P.S. До речі, в цей чудовий магазин надійшло вже дві книги, що зв’язанi з нашою газетою. Перша має до неї прямий стосунок — це чудово ілюстрована збірка історичних нарисів, опублікованих у газеті «День» з 1997 по 2002 рiк на шпальті «Україна Incognita». Книга вийшла під загальною редакцією головного редактора газети Лариси Івшиної й приурочена до 6-річчя нашого видання. Для людей, які цікавляться історією України, її найяскравішими подіями й особистостями, ця книга буде незамінною.
До другої книги маю прямий стосунок я — як її автор. Це перший (і поки єдиний) український сатиричний роман — «Брачные игры». Передмову до нього написав відомий письменник Володимир Войнович. Роман адресований, насамперед, тим, у кого є почуття гумору. Але й ті, кого цікавлять інші почуття, теж, думаю, не будуть розчаровані (секція «Сучасна українська проза»).
